До Путіна не доходить. Скільки ще буде спроб імітувати Майдан
"Ділова столиця" продовжує цикл матеріалів про страшилки, якими лякали українців у цьому році в надії викликати Майдан-3.
У нинішньому році пророцтва про новому майдані звучали кожен місяць, якщо не кожен день. Їх можна було почути від представників різних політичних сил, які виступають з діаметрально протилежних позицій. Такими ж очікуваннями ділилися громадські діячі та підприємці, ветерани АТО і волонтери, блогери і звичайні користувачі Фейсбук і Твіттер. Чимала їх частина заявляла про свою готовність брати участь в акціях протесту.
Але все ж невдоволення, роздратування і навіть обурення владою — це ще не майдан. Щоб виник майдан, у половини країни повинні з'явитися відчуття абсолютної безвиході і в той же час кричущої несправедливості. У листопаді 2004 р. ці відчуття були породжені перспективою всевладдя донецького клану і масштабними фальсифікаціями заради перемоги Януковича. В листопаді 2013-го — нахабним розворотом курсу країни від Європи до Росії і застосуванням брутальної сили до протестувальників нібито заради новорічної "йолки". Кияни бачили в інтернеті, як стікається народ на Майдан, кинувши всі свої справи і вирушали туди ж. Це ставало прикладом для інших регіонів, і вже через кілька днів майдани стояли в десятках міст.
Ті, хто не пережив цього сам, ніколи не зрозуміють, що все це неможливо організувати. Це стосується і Путіна, і всіх його кремлівських однодумців, і тих нібито "українських" політиків, які служили режиму Януковича і з ненавистю ставляться до самого духу майдану. Вони будуть шукати пояснення в "наколоті апельсини" та "госдеповских печеньках", припускати проплачену масовку і найнятих мешканців наметів. Подібним чином намагалися організовувати антимайдани, зараз таким же способом хотіли зімітувати новий майдан. Путін та інші сурковы впевнені, що потрібні гроші, пропагандисти і мережу вербувальників, а якщо не виходить — треба збільшувати бюджети і шукати більш талановитих організаторів. Тому можна очікувати, що найближчим часом ще будуть спроби організувати псевдомайдан.
Ненаступивший колапс
Незабутній Сергій Арбузов, наприклад, запевняє росіян, що "незабаром у Києві з'являться намети і тоді влада буде шукати валізи". Свою впевненість він засновує на тому, що "людям видали на руки квитанції на комунальні платежі і вони колосальні, вони вражають своїми розмірами". Тобто, на його думку, люди, які мають достатньо високі доходи, щоб не претендувати на субсидії, будуть жити на морозі в наметах заради того, щоб домогтися зниження тарифів на газ.
Тарифний майдан міг би стати масовим, якщо б економіка йшла на дно, громадяни відчували безвихідь із-за падіння доходів, а уряд розводило руками і говорило: "Грошей немає, але ви тримайтеся". На початку року українські "економісти", які люблять давати коментарі кремлівським ЗМІ, змагалися у прогнозах про те, що економіку України чекають "втрати, несумісні з життям".
Проте обіцяний колапс економіки так і не настав. Уряд рапортує про зростання ВВП і реальних зарплат, витрачає мільярди на субсидії, ініціювало дворазове підвищення мінімальної зарплати і т. д., тобто всіма способами намагається вселити населенню впевненість у завтрашньому дні. Правда, є ще відчуття несправедливості тарифів: українці впевнені, що на них наживаються власники тепломереж. Але якраз цього питання бояться екс-"регіонали". У "Оппоблока" швидко зникло бажання організовувати тарифний майдан у Києві, як тільки мер Віталій Кличко пообіцяв для зниження тарифів відібрати столичні тепломережі у компанії "Київенерго", що входить в холдинг Ріната Ахметова.
Відбувся криза
Окрім економічних, є й політичні причини для протестів. Анонси про те, що під тиском народу будуть оголошені дострокові перевибори парламенту і, можливо, президента, особливо часто звучали на початку року, коли вирішувалася доля уряду Арсенія Яценюка і очікувалося парламентська криза. Але і після формування нового уряду ця тема швидко повернулася в число топових. Власне, той же тарифний майдан Юлія Тимошенко розглядала як пролог до революції, яка змете нинішню владу. "Із-за тотальної недовіри до влади потрібна її перезавантаження", — оголосила Тимошенко в телеефірі на початку листопада.
На те ж розраховували і Олег Ляшко, і "Оппоблок", і Мураєв з Балашовим. Всі вони прорахувалися (Ляшко першим це зрозумів) з тієї простої причини, що дострокові вибори парламенту та президента і формування нового уряду — це занадто довгий і незрозумілий шлях, якщо мета — всього лише зниження тарифів.
До того ж питання про тарифи не єдиний і навіть не головний, хвилюючий українців. Є більш важливі питання: про спротив російської агресії, про покарання діячів режиму Януковича, про відплату зрадникам і коллаборантам, нарешті, про посадку корупціонерів. Але з усіх цих питань партії, які готували тарифний майдан, декларують абсолютно несумісні відповіді. А у людей протиприродне поєднання партійних прапорів викликає тільки огиду, але аж ніяк не бажання приєднатися.
Несорванное е-декларування
Відсутність боротьби з корупцією — ще одна тема, яка могла б зібрати майдан. На це давно зробив ставку Міхеїл Саакашвілі, а слідом за ним — група Сергія Лещенка і Мустафи Найєма в БПП. Ця ж група лякала українців зривом електронного декларування майна та доходів чиновників і депутатів.
Проте вийшло все по-іншому. Замість зриву е-декларування українці отримали шок від раскрывшейся картини багатства слуг народу. Цей колосальний масив інформації люди тільки починають перетравлювати, але вже сам факт оприлюднення всіх цих багатомільйонних сум служить наочним доказом того, що антикорупційні органи дійсно створені й реально працюють. Звичайно, можна сумніватися в тому, що для них немає недоторканних, але щоб перевірити це, треба час, і дострокові вибори тут нічим не допоможуть.
Тим не менш ще будуть спроби підняти майдан, щоб замінити нинішніх багатих депутатів на небагатих. Але тут виникає питання: а де гарантії, що цими "небагатими" не виявляться маріонетки наших олігархів або, ще гірше, Кремля? Чіткої відповіді немає навіть у Саакашвілі.
Читайте також:
