Анатолій Ткачук: Друга хвиля добровільного об'єднання громад розпочнеться у другому півріччі 2016 р., незалежно від того, хоче цього чи ні політикум
"ДС" Децентралізація стала заручником політичних амбіцій - не прийняті зміни до Конституції, нові редакції законів про адміністративно-територіальний устрій, про місцеве самоврядування, про префектах. Ви згодні з такою оцінкою?
А. Т. Розмови про те, що треба побудувати ефективну, недорогу і відповідальну систему публічного управління територіями, велися ще з 1990-х. Але далі розмов справа не йшла. Політики не розуміли, як це зробити. Вони думали, що, змінюючи баланс повноважень між президентом, парламентом і урядом, можна створити ефективне управління. Виявилося, не можна, якщо провисають регіональний та місцевий рівні.
Зміни моделі управління були підготовлені в 2008-2009 роках, в липні 2009-го Кабмін затвердив концепцію реформи. До речі, підписала це розпорядження тодішній прем'єр-міністр Юлія Тимошенко, яка зараз виступає проти, незважаючи на те, що нинішній варіант реформи майже на 100% відповідає тому документу.
З іншого боку, в Україні менш ніж за рік процедуру об'єднання пройшли близько 7% громад. У той час як у Латвії у свій час за десять років цей шлях пройшли 5% об'єднаних громад, в Данії - 4%. Так що децентралізація в Україні проходить досить швидко.
У жовтні минулого року відбулися вибори депутатів місцевих рад і голів 159 об'єднаних територіальних громадах. У нинішньому році пройшли вибори ще в 13 громадах. Це хороший показник. Люди йдуть на вибори, щоб об'єднатися. Тому говорити, що реформа пробуксовує через відсутність змін у Конституцію, навряд чи справедливо.
А. Т. Другий етап добровільного об'єднання громад розпочнеться у другому півріччі 2016 року, незалежно від того, хоче цього політикум чи ні. За перше півріччя ми побачимо фінансові результати в об'єднаних і необъединенных громадах - відмінності будуть суттєвими. Малі, але горді громади, які ні з ким не хочуть об'єднуватися, побачать, що вони залишилися без ресурсів і не в змозі нормально керувати освітою, медициною, комунальною сферою.
Реформа отримала дуже серйозну підтримку від міст районного значення, які є економічно спроможними, але нинішній статус їх "множать на нуль". Скажімо, є Боярка під Києвом - місто районного значення. Його бюджет становить приблизно 41 млн грн., притому що на території Боярки лише податку з доходів фізичних осіб щорічно збирається 150 млн грн. І якщо Боярка об'єднується з сусідніми селами, наприклад, Тарасовкой, Кручений, Забирьем, то вони перейдуть у "вищу лігу". Об'єднана громада отримає 60% від податку з доходів фізичних осіб. Для Боярки це означає 90 млн грн.
А. Т. На першому етапі основними противниками реформи були дрібні політики обласного рівня, які намагалися затягнути процес прийняття перспективних планів об'єднання громад. Під їх тиском ці документи вперто не могли пройти через сесії облрад. Наприклад, в Закарпатській області було підготовлено найкращий в Україні перспективний план об'єднання громад, але місцеві феодали "замутили", а в підсумку цей документ досі не затверджений.
А. Т. вся справа в принципову відмінність взаємин депутатів обласного рівня, Верховної Ради та латифундистів з необъединенными та об'єднаними громадами. От є необъединенная громада - звичайний сільрада, у якого територія 2-4 тис. га, населення від 100 до 1000 чоловік, бюджет 400-600 тис. грн., його вистачає лише на зарплату бюджетникам та оплату енергоносіїв. Потім приїжджає народний депутат, дає цієї сільради 5 тис. грн. на огорожу навколо кладовища або салют запустити на день села, і всі його люблять і хвалять, він же допоміг фінансово. А ось у об'єднаної громади територія 40 тис. га, а бюджет - 15-20 млн грн. Тому "благодійники" з подачками там нікому не потрібні. Об'єднання громад дуже сильно б'є по авторитету ось таких містечкових олігархів.
Гальмує процес об'єднання і районне керівництво, яке побачило, що стає нікому не потрібним. Є багато районів, де утворилися одна-дві об'єднані громади, і основні ресурси і повноваження перейшли до них. Навіщо там райради та районні адміністрації?
"ДС" Зараз ведуться суперечки навколо земельного питання - чи варто передавати громадам право розпоряджатися землею за межами населених пунктів. Яка ваша думка?
А. Т. З одного боку, така ситуація є ненормальною: сільрада, в який входять, приміром, п'ять сіл, може виготовити їх генплани, але таке планування стосуватиметься лише 10% всієї території. Рада не планує розвиток території між населеними пунктами - де буде цвинтарі, де дорога, де рекреаційна зона. Це неправильно.
Решта 90% земель перебувають за межами населених пунктів, та рішення про виділення ділянок з держвласності приймають органи виконавчої влади (раніше Держкомзем, тепер Госгеокадастр). Причому часто це робиться без врахування інтересів громади. Як наслідок, ми маємо випадки, коли жителям села блокують доступ до річки, неможливо побудувати дорогу, бо земля віддана приватникам.
Тому, на моє переконання, об'єднані громади повинні отримати право юрисдикції на всю свою територію як у межах поселень, так і за їх межами. Для цього необхідно внести зміни в закон про місцеве самоврядування, а саме - ввести поняття "територія юрисдикції територіальної громади".
І вони будуть впевнені, що, отримавши землю під будівництво заводу, їх звідти не виженуть через якийсь час, коли раптом виявиться, що ця територія призначена, скажімо, під житлову забудову.
"ДС" Частину повноважень у сфері освіти та охорони здоров'я перейшли на місця. Впораються чи громади?
А. Т. Результати побачимо вже скоро. Зараз в Україні нараховується 613 навчальних закладів, де навчаються менше 25 учнів. Навчання в них одного учня обходиться державі понад 50 тис. грн. у рік, у той час як в середньому по країні ця сума становить 9,1 тис. грн. Тепер об'єднана громада буде вирішувати, чи не краще витратити всі фінанси на одну школу в районному центрі і звозити туди учнів з малокомплектних сільських шкіл, ніж розпорошувати гроші між кількома школами. Перші опорні школи почнуть працювати з 1 вересня поточного року, вони отримають додаткове фінансування як з держбюджету, так і за рахунок міжнародних грантів.
Що стосується охорони здоров'я, то територіальні громади будуть відповідати за первинну медичну допомогу та отримувати на це субвенцію з держбюджету. Тут є проблеми. Були внесені зміни в закон про охорону здоров'я, згідно з якою всі медичні послуги повинні надаватися первинними центрами санітарно-медичної допомоги, які як юридичні особи створені в районах. Тобто амбулаторії та Фапи підпорядкували районного рівня. Вийшла дивна ситуація - гроші на охорону здоров'я отримали об'єднані громади, але їм доводиться фінансувати ще і районних керівників. Але є і позитивні моменти. За рахунок цієї субвенції об'єднані громади укладають договори цивільно-правового характеру з лікарями районної лікарні, і фтизіатр, невропатолог, кардіолог та інші фахівці кілька разів в тиждень ведуть прийом в окремих населених пунктах цієї громади. Об'єднані громади можуть складчину придбати, приміром, пересувний медичний комплекс, в якому будуть проводитися УЗД, експрес-аналіз крові та інші дослідження.