Наведені вище показники характерні для 2014 р., коли деструктивні процеси ще не охопили всі сторони економічного життя регіону. Це той максимум, який на даний момент навряд чи можливий. Якщо взяти поправочний коефіцієнт у розмірі 50%, отримаємо близько 110 млрд грн товарної продукції і послуг за рік ($4,2 млрд), фонд оплати праці у розмірі 7 млрд грн, приблизно 80 тис. зайнятих штатних працівників у промисловості і трохи більше 7 тис. середньомісячної заробітної плати в промисловому секторі. Для реалізація цієї моделі потрібно буде змінити міграційну політику в РФ. Якщо раніше в Росії намагалися працевлаштувати біженців з Донбасу в малозаселених районах Далекого Сходу, відмінити необхідність отримання трудових сертифікатів у Криму, то починаючи з 2017-го ситуація почала кардинально змінюватися. Принаймні з'явилися перші ознаки цього. Згідно з грантом президента РФ, виділеним краснодарському Центру розвитку регіону у розмірі 471 тис. руб., організацією повинно бути проведено дослідження можливості реалізації програми репатріації біженців з Донбасу назад в непідконтрольні Україні райони Донецької і Луганської областей. Необхідність подібного дослідження може бути продиктована лише одним: планами РФ відносно реанімування виробничих потужностей ДНР, на яких уже зараз суттєво бракує кваліфікованої робочої сили, і це на тлі загального високого рівня безробіття. Так, наприклад, на підприємствах «Макіїввугілля» понад рік спостерігається брак інженерів-прохідників. Враховуючи скорочення чисельності кваліфікованих робочих кадрів, для реанімування промислових потужностей ДНР хоча б на рівні 50% потенціалу 2014 р. потрібна репатріація із РФ до 50 тис. штатних співробітників у секторі промисловості, що з урахуванням членів сімей може становити до 200 тис. осіб (за різними даними, в РФ починаючи з 2014 р. виїхало майже 600 тис. жителів Донецької і Луганської областей, які отримали в Росії право на тимчасове проживання і на облаштування яких витрачено за два роки близько 18 млрд руб.). Що стосується макроекономічних показників майбутньої моделі, то, беручи за основу дані «управління статистики ДНР» по чисельності населення у 2,3 млн осіб, отримуємо приблизний обсяг валового регіонального продукту (ВРП) у розмірі $1,8 тис. на душу населення, а з урахуванням сільського господарства, торгівлі і бюджетного сектору ця сума може зрости до $2–2,5 тис. Для порівняння: в Україні ВВП у 2016 р. становив близько $90 млрд, тобто $2,1–2,2 тис. на душу населення. Таким чином, якщо розглядати найбільш негативний сценарій, при якому в Україні не проводяться структурні реформи і продовжує стагнувати сировинна модель національної економіки, а в ДНР реалізується квазііндустріальна регіональна модель економіки, зациклена на внутрішньому ринку РФ, показники ВВП на душу населення в Україні і на неконтрольованих територіях (ДНР) можуть увійти в паритет. Варто відзначити, що ці показники непотрібно сприймати як індикатори економічної активності, що склалися на даний момент. Це та планка, на яку можна вийти за умови інтеграції економік непідконтрольних територій в економічний простір РФ, до чого вона поки що не готова. Стрибнути вище цієї планки теж навряд чи вдасться, тому що ні про які інвестиції, зовнішні і внутрішні, в невизнаному статусі не може бути й мови, а отже, структурну перебудову й модернізацію виробництв потрібно повністю виключити навіть у вигляді гіпотетичного прогнозу. Принаймні до моменту повернення цих територій під контроль України.