Найгіршим для України сценарієм було б відмовитися від окупованих територій Донбасу, хоча це і пропонують окремі політики. Такий крок звільнить Росію від західних санкцій, фактично благословить її на анексію цих територій і заодно легітимізує анексію Криму, однак не принесе Україні миру. Навпаки, Кремль буде впевнений у своїй безкарності й у будь-яку мить нападе знову, щоб відірвати від України ще кілька шматків.

Також поганим варіантом було б законсервувати нинішній статус-кво. Захід не зможе продовжувати санкції вічно. Кремль активно працює над тим, щоб зруйнувати єдність країн G7, а також країн ЄС. Щойно дія санкцій припиниться, Кремль спробує руками ДНР і ЛНР захопити ті території Донеччини та Луганщини, які зараз контролюються Україною. Як відомо, ДНР і ЛНР називають ці території «окупованими Україною» і вимагають їх «повернення».
Тобто «заморожування конфлікту» на Донбасі насправді неможливе. Ситуація в ДНР і ЛНР принципово відрізняється від ситуації в інших самопроголошених «республіках», що тримаються завдяки російським окупаційним військам. Придністров'я не має територіальних претензій до Молдови, так само як Абхазія і Південна Осетія — до Грузії, але ДНР і ЛНР мають великі територіальні претензії до України. Ба більше, Кремль може швидко об'єднати ДНР і ЛНР у «Новоросію» або «Малоросію», з тим щоб вони претендували на пів-України (від Харкова до Одеси) або й на всю Україну. Саме у такий спосіб російські більшовики захопили Україну майже 100 років тому — створивши маріонеткову УСРР і її руками загарбавши територію УНР. Тому спроба законсервувати нинішній статус-кво на Донбасі означала б лише відтермінування війни.
У зв'язку з цим слід зазначити роль проекту закону «Про особливості державної політики з відновлення державного суверенітету України над тимчасово окупованою територією Донецької та Луганської областей». Цей закон важливий тим, що він дає юридичну оцінку нинішньому статус-кво, зокрема, називає окуповані території окупованими. Але сам по собі цей закон не є інструментом деокупації. Для деокупації Донбасу необхідні додаткові рішучі дії України, підкріплені заходами на міжнародному рівні.

Отже, потрібні сценарії, які б забезпечили поетапне повернення окупованих територій Донбасу під контроль України. Поетапність тут можлива не лише у часі, а й у просторі. Зокрема, в якості нового інструменту деокупації можна використати такий механізм, як демілітаризовані вільні економічні території (ДеВЕТ).
Принципи їх створення: у ДеВЕТ проводиться повна демілітаризація (виведення окупаційних військ і важкої військової техніки, роз­зброєння і розформування незаконних збройних формувань); відновлюється діяльність місцевих органів влади, легітимних станом на грудень 2013 р.; для підтримання правопорядку вводяться посилені місії ОБСЄ і формуються підрозділи місцевої міліції під керівництвом представників ОБСЄ; відновлюється діяльність підприємств, зареєстрованих у відповідності до законодавства України, а також діяльність відділень українських банків; починають роботу пости Державної фіскальної служби України, які видають українські сертифікати походження для виготовлених товарів; водночас відновлюється вантажне транспортне сполучення з ДеВЕТ.
Цю модель можна було б впроваджувати на Луганщині, передусім в Алчевському промисловому районі та в місцях видобування вугілля, таких як Антрацит, Ровеньки, Довжанськ (колишній Свердловськ), на Донеччині — в Єнакієвсько- Макіївській агломерації, Харцизьку. Якщо створені там ДеВЕТ забезпечать зростання рівня життя місцевих мешканців і водночас їх безпеку, можна буде поширити цю модель на інші неконтрольовані Україною території Донбасу і паралельно починати підготовку до проведення місцевих виборів у ДеВЕТ. Отже, створення ДеВЕТ може стати новою, гібридною формою деокупації непідконтрольних територій, перехідним етапом до повної інтеграції їх в економічний і політичний простір України.
Зрозуміло, що Кремль попервах відкидатиме цю пропозицію. Однак важливо зробити її предметом переговорів. Висунувши ідею ДеВЕТ, Україна перехопить ініціативу у переговорному процесі та покаже жителям окупованих територій (і світовому співтовариству) свою готовність забезпечити, щоб місцеві підприємства отримували замовлення, робітники — роботу і зарплату, а пенсіонери — українські пенсії безпосередньо у своїх містах і селищах.

На сьогодні одним із провідних сценаріїв розвику подій є введення в ОРДЛО миротворців ООН. Але його реалізація наштовхнеться на певні ризики. Ясно, що таке рішення якщо й буде прийняте, то у компромісному варіанті між побажаннями Києва та Москви. До того ж, як свідчить гіркий досвід Мінських угод, Росія не схильна дотримуватися взятих на себе зобов'язань. І навіть якщо вона проголосує за прийнятний для України варіант резолюції Ради Безпеки ООН щодо миротворців, не буде ніяких гарантій, що його виконуватимуть ДНР і ЛНР.
Тобто миротворці можуть фізично не отримати доступу на всю територію ОРДЛО. При цьому Кремль стверджуватиме, що він не винен, бо не контролює ДНР і ЛНР, і наполягатиме, що «Київ має вступити у прямі переговори з Донецьком і Луганськом, бо без цього питання не вирішиться». Але навіть у разі благополучного введення миротворців на всю територію ОРДЛО цей варіант пов'язаний щонайменше із трьома небезпеками.
Перша полягає у тому, що російські окупаційні війська залишаться там під маскою «народної міліції ДНР і ЛНР». Так само повністю збереже владу окупаційна адміністрація під маскою «республік».
Друга небезпека криється у тому, що Кремль руками ДНР і ЛНР всіляко гальмуватиме повернення окупованих територій під контроль України. А миротворці будуть лише живим щитом, який захищатиме ДНР і ЛНР від будь-яких неприємностей з боку України.
Нарешті, третя небезпека — це часткове зняття західних санкцій, яке може виторгувати собі Кремль за згоду на миротворців. Тобто Україна де-факто не отримає нічого, ОРДЛО і далі залишатимуться поза контролем Києва, а Росія завдяки скасуванню санкцій розв'яже свої фінансові проблеми.
Звісно, це не означає, що від миротворців слід відмовлятися. Але потрібно усвідомлювати, що Росія почне виконувати домовленості та робити реальні кроки для повернення ОРДЛО під контроль України лише у тому разі, якщо переконається, що інакше Україна буде спроможна здійснити силовий сценарій деокупації Донбасу.

Незалежно від того, чи погодиться Кремль на сценарії №3 (тобто на створення ДеВЕТ), №4 (тобто на введення миротворців) або якусь їх комбінацію, потрібно готувати сценарій №5 — силовий. При цьому підготовка його буде тим стимулом, який змушуватиме Кремль виконувати домовленості. Очевидно, цей сценарій має бути гібридним, бо лише такою може бути адекватна відповідь на гібридну агресію з боку Росії.
З одного боку, Україна повинна зміцнювати свою військову потужність. Є надія, що західні партнери усвідомлять необхідність допомогти Україні такою зброєю, яка б збільшила втрати військової техніки та особового складу окупаційних військ у разі відновлення масштабних бойових дій на Донбасі. Така допо­мога необхідна і для того, щоб зменшити бажання Кремля вдаватися до нових актів агресії щодо України. Задля цього ж доцільно прийняти рішення про збільшення призову на строкову військову службу та про масове залучення громадян до створення і навчання загонів територіальної оборони в Києві й усіх областях.
З іншого — водночас слід максимально збільшувати проблеми окупаційному режиму в ОРДЛО. Зокрема, потрібно забезпечити, щоб українське телерадіомовлення стало доступним на всій окупованій території. Але необхідно подбати і про належне інформаційне наповнення цих передач. Особливу увагу варто приділити криміногенній ситуації в ОРДЛО, а саме: повідомленням про терор з боку як «військових», так і «цивільних» представників окупаційного режиму щодо місцевого населення, про те, як у людей віджимають бізнес, відбирають житло тощо, про злочини колишніх бойовиків, які займаються вбивствами, грабунками, угонами авто, згвалтуваннями тощо. Також слід постійно піднімати інші теми, які хвилюють місцевих мешканців: невиплата зарплат, відсутність роботи, закриття підприємств, затоплення шахт, екологічні загрози, недоступність медичних послуг, демографічна криза, напівпорожні школи, неякісні харчові продукти, що надходять з Росії, тощо. Усі ці факти доводять, що Росія прийшла на Донбас, щоб його знищити. І чим глибше переконаються у цьому місцеві мешканці, тим легше пройде деокупація ОРДЛО.
Крім того, необхідно використовувати конфлікти між різними угрупованнями, місцевими і російськими, що ділять сфери впливу в ОРДЛО. Ці конфлікти неодмінно підсилюватимуться у міру зменшення можливостей Росії фінансово підтримувати ДНР і ЛНР. Українські спецслужби та інформаційні ресурси повинні посприяти загостренню цієї внутрішньовидової боротьби. Це не тільки полегшить де­­окупацію, а й зменшить шанси анти­українських сил на місцевих виборах після деокупації.