У пошуках втраченого іміджу. Для чого Шевченківській премії Лойко з "Аеропортом"
Американського журналіста російського походження Сергія Лойка хочуть зробити державною людиною в Україні. Вважається, що саме такого статусу надає Національна премія ім. Шевченка, бо це - державна нагорода. Так вона визначена спеціальним положенням "Про державні нагороди" ще в 2000-му році, а в радянські часи називалася просто - державна премія.
Станом на сьогодні "Шевченківка" себе дискредитувала так само, як інші відзнаки, в тому числі - Герой України чи статус народного артиста. Останній, зокрема, досі має в Україні російський співак Філіпп Кіркоров, відомий своєю активною пропутінською позицією. А Шевченківський комітет донедавна, навіть із офіційним, закріпленім рішенням парламенту початком процесу декомунізації, очолював неприхований комуніст Борис Олійник. Та й книги, що відзначались премією, популярними не назвеш - з винятків хіба що "Солодка Даруся" Марії Матіос. Принцип обрання переможців незрозумілий нікому і ніколи.
Пана Лойка на здобуття Шевченківської премії висуває Державний комітет телебачення й радіомовлення, до якого входить Богдан Червак - публічний антикомуніст та послідовний прихильник не так декомунізації, як десовєтізації. За його словами, роман Лойка "Аеропорт", опублікований в Україні рік тому, гідний високої нагороди. На момент написання цього тексту на офіційному сайті Комітету з Національної премії імені Тараса Шевченка повідомлення про висунення Лойка немає, хоча напередодні цю новину поширила більшість інформаційних агенцій та опублікували значна частина популярних Інтернет-видань.
Хто кому більше потрібен - Сергій Лойко Шевченківській премії чи навпаки? Щоб розібратися, треба знати передісторію обох питань. Почнемо з "Аеропорту".
За формальним ознаками книга підходить до вимог Шевченківського комітету. Передусім це художній твір, белетристика, створена на документальній основі. Якщо білоруська авторка Світлана Алексієвич за нон-фікшн здобула минулого року найпрестижнішу в світі Нобелівську премію з літератури, то росіянин Лойко цілком може претендувати Шевченківську, хоч і позбавлену престижу. На час написання книги він працював кореспондентом і фотографом Los Angeles Times і став єдиним іноземним кореспондентом, який побував у Донецькому аеропорту в жовтні 2014 року. Роман ілюстрований його фотографіями - закарбовані об'єктивом лиця українських воїнів стали уособленням української військової звитяги далеко за межами України. Це стало можливим, бо Лойко вийшов зі своїм твором на міжнародний рівень, до того ж має репутацію чесної людини й професійного журналіста, котрий бував у "гарячих точках". Усе це сукупно сформувало певний рівень довіри до роботи Лойка. Отже - до написаного ним твору.
Тим більше, що "Аеропорт" - книга не лише про бої вояків-"кіборгів" безпосередньо в Донецькому аеропорту, а й загалом історія про українську Революцію Гідності й подальшу військову агресію проти нашої країни. Лойко відмовився продавати Голівуду права на екранізацію твору з поваги до своїх героїв, яких напевне, не хотів бачити у втіленні американських акторів, для яких війна України з Росією чужа. Проте американська школа прочитується у кожному розділі "Аеропорту": лінійний сюжет та любовна лінія, зовсім не обов'язкова у такому романі, підсвідомо заточує й шліфує його під екранізацію.
Є аналогічні твори, написані й видані на даний момент іншими авторами. Наприклад, "Іловайськ" Євгена Положія, котрий вийшов друком одночасно з книгою Лойка, не гірша, а місцями - на порядок краща військова проза. Проте саме "Аеропорт" і без екранізації прозвучав за межами України й додав балів до нашого іміджу незламної країни, котра протистоїть потужному агресору. Іноземець, тим більше - людина з Америки, яка пише про нас добре, має у світі більше уваги, ніж український громадянин, котрий робить те саме. Та й виходів у ширший медійний простір кореспондент Los Angeles Times має значно більше, ніж його українські колеги.
Ось тут напевне треба шукати причини, які спонукали Держтелерадіо висунути "Аеропорт" Лойка на Шевченківку. З одного боку, вибір ніби гідний та зрозумілий. Актуальна драма про українські події. Книга, презентації якої збирали тисячі людей. Широка реклама на сітілайтах та білбордах - незвичний для України, та нормальний, логічний інформаційний супровід кожної нової книги з подібним потенціалом на Заході. З іншого боку - книга в оригіналі написана російською (український лише переклад), автор - громадянин іншої держави, хай з питомо українським прізвищем. А ще слід додати неоднозначну оцінку українських читачів - деякі ветерани, до прикладу, вважають твір занадто "попсовим".
Втім, немає певності, що роман Сергія Лойка взагалі потрапить до переліку номінантів. Як немає гарантії, що сто разів непопулярна премія потрібна самому Лойку й покращить йому карму. Але, напевне, Шевченківській премії потрібен відомий далеко за межами України домінант. Аби хоч якось покращити власний негативний імідж.
