Так хто брав Освенцим
Не промовчав, здається, ніхто - від міністра Лаврова, який демонстративно не міг знайти слів, до блогерів другого ешелону, які, навпаки, знайшли слів аж надто багато. Тому, що на сьогоднішньому відкритті засідання ПАРЄ не було зазначено хто саме звільняв табір, у російських медіа і офіційних колах присвятили значно більше рядків, ніж долі Савченко чи подальшій участі Росії у Раді Європи. Так хто ж брав Освенцим? - перебивали з залу директора Берлінале на прес-конференції, присвяченій відкриттю кінофестивалю. А Меркель - лише за те, що вона зазначила, що це були "радянські війська", здається, подарували все, включно з санкціями проти Росії. Навіть російський Міноборони раптом зробив жест небаченої широти - розсекретив і вивісив в себе на сайті частину документів, які стосувалися звільнення табору. Щоби усі побачили, що ота сама стрілецька бригада, яка ламала ворота була саме "радянською", тобто багатонаціональною. Поставлена у вкрай незручне становище посол Польщі в Росії була змушена згладжувати скандал, викликаний словами шефа.
Але сам шеф дотепер не виявив жодного наміру "покаятися". Навпаки, він продовжує стверджувати, що той перший танк, який проламав ворота табору, був під орудою вояка-українця.
Питання виявилося болючим. Але, здається, загострена реакція з боку росіян була викликана не стільки "переглядом історії Великої вітчизняної", скільки тим, що під оглядом "українського сліду" у звільненні табору, на заходи не запросили президента Путіна. Він не забарився "віддячити". Під час відвідин Єврейського музею, він зазначив, що саме Росія (ніякого вам СРСРу чи тим паче згадки про союзників) перемогла нацизм, що Червона армія складалася "на 70% з росіян", що найбільші втрати, найбільші трагедії понесла саме Росія. Ну і, звісно, про бандерівців, які катували і вбивали євреїв по всій території України, він також не забув ввернути.
Як би не було смішно спостерігати, як ціла країна та її симпатики на Заході переймаються через те, що їхнього кумира вкусили за болюче - Велику Історію Великої Перемоги Великої Країни, - в очі впадає цікава деталь: коли хтось каже про участь "росіян", то це не викликає майже ніяких зауважень чи тим паче емоцій. Бо "росіяни" - то ж і є СРСР. То всі ми - "українці, білоруси, чеченці, татари, грузини", яких старанно перераховували російські посадовці, коментуючи етнічний склад Першого українського фронту. Можливо, так воно було.
Але вже не є. І за саме це нам варто було подякувати польському міністрові, хоч з точки зору мистецтва дипломатії, він "підставився" не гріш за Дещицю з популярною пісенькою про Путіна. Більшість європейців дотепер за звичкою сприймають Україну як частину СРСР - тобто "Росію". А нас, відповідно, за якусь частину "росіян". Зокрема ця мовна пастка не дозволяє їм зрозуміти достеменно, що відбувається зараз в Україні. Війна України з Росією має для них характер "громадянського конфлікту", в якому якісь росіяни воюють з якимись трохи іншими росіянами. Польській міністр просто спробував провести риску, кордон там, де для багатьох європейців чіткої межі досі немає.
А взагалі, цікаво спостерігати, як підвищуються риторичні ставки. Якщо раніше межа "свій-чужий" проходила по питанню "чий Крим?", то тепер все солідніше - доведеться відповідати "хто брав Освенцим?"
І подякуйте, що ще не питають про Бастилію...