Студенти на експорт. Чому не варто перейматись через відтік мізків за кордон

Українські студенти за кордоном - гаряча тема вступної кампанії цього року. Начебто все говорить про масовий відтік мізків з України. За останні роки контингент нашої молоді в польських університетах виріс втричі - тепер на українців припадає більше половини всіх студентів-іноземців, що навчаються у цій країні. Стрімко набирають популярності словацькі "виші". А до того, у 2014-2015 рр. подвоївся контингент студентів з українським громадянством у Російській Федерації.

Чому українські абітурієнти потягнулися за кордон, та чи варто ставитися до цього як до трагедії, "ДС" розказав директор аналітичного центру CEDOS Єгор Стадний.

- Скільки загалом українських студентів зараз навчаються за кордоном?

- Число українців на навчанні в іноземних університетах зараз складає близько 80 тисяч осіб. Станом на 2015/2016 навчальний рік було трохи менше 67 тисяч. Левову частку цього приросту склали українці, що навчаються у польських університетах. Тут маємо найбільш радикальне зростання за останні три роки - з 22,8 тисяч осіб до 33 тисяч. Серед найбажаніших країн окрім Польщі залишаються Німеччина, Росія, Канада, Чехія, Угорщина, Італія, Іспанія, США, Австрія та Франція. Але найбільш стрімкий приріст українських громадян на студіях за кордоном спостерігаємо в російських і словацьких університетах.

- Чому українські діти їдуть на навчання до Росії?

- Ця тенденція пов'язана з війною. Від часу окупації Криму, Севастополя та початку воєнних дій кількість українських громадян у російських державних і приватних вишах на денній формі навчання зросла - з 4,5 тисяч осіб у 2013/2014 начальному році до 11,3 тисячі у 2017/2018-му. Менш помітно, але все одно збільшилася кількість наших студентів, що здобувають освіту заочно або денно-заочно. У цій статистиці ми врахували студентів, які навчаються за кошти російського бюджету, у тому числі за так званими квотами, а також за власні кошти. Але вичленили українських громадян, які навчаються у вишах в Криму і Севастополі. Причина зрозуміла - це було б визнанням анексії цих територій.

Ми, звісно, не можемо знати достеменно, які причини спонукали наших громадян виїхати на студії до країни-агресора. У нас немає можливості ідентифікувати і розпитати цих студентів у Росії. Але, з огляду на те, що майже все збільшення припало на денну форму, найбільш ймовірно, що справа у вимушеному переміщенні. Тобто збільшення відбулося за рахунок вступу до російських університетів українців з території проведення спершу антитерористичної операції (АТО), а тепер операції об'єднаних сил (ОСС).

На користь цього говорить те, що найпомітніше збільшення українського студентського контингенту в РФ відбулося саме в 2014/2015 навчальному році. До того ж, основний масив студентів осів у Ростові і Білгороді. Це геть не ті міста, що приваблюють тисячі іноземних студентів, які навчаються у Росії. Але вони знаходяться найближче до наших окупованих територій.

- Російський уряд з початком війни оголосив про додаткове виділення квот для вступу на бюджет іноземців. Це зіграло вирішальну роль?

- Однозначно сказати важко. Кількість зарахованих у перші два роки після початку війни відчутно зросла. Якщо у 2013/2014 році за квотами зарахували 302 українських громадянина, то у 2014/2015 році - понад 3 тисячі. Але далі на зміну зростанню прийшов суттєвий спад. У 2017/2018 році за квотами зарахували вже менше 500 осіб з українськими паспортами. Це не дуже багато. Загалом у 2017/2018 році до російських університетів вступило трохи менше 4 тисяч українців.

- Міграцію наших студентів на Захід часто називають відтоком мізків. Чи справді від'їжджають кращі з кращих?

- Втрата світлих голів, які масово полишають рідну Україну задля навчання виключно у якісних іноземних університетах і проходять для цього через жорсткий відбір, - це міф, який треба розвінчувати. Ми зараз закінчили велике річне дослідження українських контингентів за кордоном, де поглиблено вивчили, хто, для чого і як навчається у таких країнах як Польща, Словаччина, Чехія, Угорщина. На основі зібраної інформації можна сказати наступне. Найбільший контингент українців навчається у Польщі. Більшість студентів, які їдуть туди на студії,- це не найсильніші наші діти. Про їхній рівень підготовки і отриманих знань говорить те, що після випуску студенти-українці не демонструють знань польської мови. Це свідчить не лише про якість отриманої освіти, але й про те, які насправді світлі уми поїхали за кордон.

Чому так відбувається? Щонайменше дві третини українців вступає у Польщі не у найкращі і навіть не посередні приватні заклади. Ці університети, які не дуже популярні у самих поляків. Вони добре знають, що якість освіти там дуже невисока. Зате беруть туди без вступних іспитів - без мінімального відсіву і відбору. Тож нашим абітурієнтам не треба перейматися результатами ЗНО чи знанням польської. Заплатив гроші - і три роки будеш вчитися. Мені часто кажуть, що така система краща, бо не дає можливості брати хабарі, як це роблять у нас. Все чесно і прозоро. Як нам мене, то це просто легалізація хабарів. Результат навчання однаковий що в Україні з хабарями, що у Польщі без хабарів: і там, і там пробачають абсолютно все, зараховують сесії і пропускають далі, аби тільки платилися гроші.

- Такий підхід девальвує систему вищої освіти Польщі. Чому не зробити більш жорсткі умови відбору?

- Під час проведення дослідження ми мали розмову з польським міністерством вищої освіти. Вони чітко сказали, що не збираються примушувати свої університети робити жорсткіші умови вступу. Там усвідомлюють, що це інвестиції в польські навчальні заклади, яких вони дуже потребують. А українці хочуть ці гроші їм платити. У нас в країні відбувається, до речі, дзеркальна ситуація. Наші університети ставляться до іноземців так само - просто як до інструменту заробляння грошей. Ніякого відсіву і відбору немає. Це викачування грошей офіційними (плата за контрактне навчання) і неофіційними способами - через хабарі. 

- Популярність польських вузів зрозуміла - вони не перший рік активно себе рекламують у нас. А чому зростає популярність словацьких вузів?

- Словаччина взяла курс на таку саму політику як і Польща. Словацькі заклади провадять зараз інформаційні кампанії, ідентичні польським. Просто вони пізно прокинулися і тільки зараз надолужують. Ми вже спостерігаємо радикальне збільшення числа наших громадян на студіях у Словаччині. Два роки тому там навчалось менше 400 українських громадян. Зараз - майже півтори тисячі. Здається, не так багато, але треба робити поправку на розміри країн - Словаччина значно менша за Польщу. У перспективі словаки пропорційно до своїх розмірів вийдуть на такі ж позиції як і поляки.

Університети в цій країні так само не роблять вступних іспитів, не перевіряють знання мови. Це і не потрібно, коли головна мета - отримати інвестиції. Тому словаки, так само, як і Польща, будуть все активніше рекламуватися за допомогою слоганів на кшталт "диплом європейського зразка". Звучить красиво, але реально нічого не дає.

- Окрім шансу емігрувати до західних країн. Лише одиниці їдуть за кордон, щоб потім повернутися для роботи в Україну...

- "Молодь виїжджає і не повертається" - у нас до цього ставляться як до трагедії. Я не впевнений, що нам варто переживати з цього приводу. Я б сказав, навпаки: Україні час задуматися над тим, що робити з людьми, які потім будуть повертатися з Польщі і Словаччини.

А вони будуть повертатися. Абсолютна більшість вступає до польських чи словацьких приватних вузів на смішні спеціальності - менеджмент, міжнародні відносини, економіка. Такі ж переоцінені і суперпопулярні, як і в нас. Мало хто вступає на інженерію, природничі, фізико-математичні науки, на які намагаються вступити західні абітурієнти. Можливо, наших студентів просто не цікавить освіта як така, чи до них ніхто не доносить інформації про затребуваність цих спеціальностей на ринку праці. Ніхто в Польщі не шукає тисячі дипломатів або менеджерів, які, до того ж, не володіють польською мовою.
Після випуску наші земляки зможуть займати лише позиції, які не вимагають вищої кваліфікації. Наприклад, працювати в сфері послуг або за робітничими спеціальностями. Тобто, вони стануть новим поколінням заробітчан. Або повертатимуться, якщо жодний з варіантів роботи їх не влаштує.

І приїжджатимуть вони зі знаннями як у випускників наших приватних вишів. Так що біда не в тому, що не повертаються. Треба дивитися на проблему геть з іншої сторони: а що ми з ними будемо робити, коли вони почнуть повертатися? Перевиробництво кадрів посилюватиметься за рахунок припливу випускників з-за кордону. У нас і так станом на весну 2018-го майже 42% безробітних - люди з вищою освітою. Студенти з іноземними дипломами повертатимуться і будуть поповнювати їх ряди.

- Щоб залишитись за кордоном і мати роботу знання мови необхідне. Це ж очевидно. Чому за 3-4 роки навчання наші студенти не можуть її опанувати?

- Коли я кажу "не володіють мовою" - це не означає, що українці не можуть порозумітися з поляками на побутовому рівні. Але їхніх знань не вистачить для бізнес-спілкування, для роботи за фахом. Зрештою, як показало наше дослідження, навіть свої дипломи українці пишуть абияк. Парадокс в тому, що вільне володіння іноземною мовою, - це те єдине, що могло б виправдати навчання у посередніх польських вузах на неперспективних спеціальностях.

Чому так виходить? Тут починає працювати ефект анклавів. Студенти-українці живуть у гуртожитках із земляками, спілкуються між собою у позанавчальний час, ходять в магазини до співвітчизників і т.д.

- Які західні університети полюють не за грошима студентів-контрактників, а за їхніми "головами"?

- Близько третини українських студентів їдуть за кордон саме за знаннями, у тому числі і в Польщу, де є хороші університети і стипендіальні програми. Закономірність тут така: якщо університет робить складний вступ, його мета - знайти розумну талановиту молодь; якщо простий - це просто заробляння грошей університетами. Наприклад, чеські виші дуже прискіпливо ставляться до відбору свої слухачів. Вочевидь тому, що йдеться про безкоштовне навчання, якщо воно відбувається чеською мовою. Як наслідок, українці в Чехії краще знають мову після випуску, краще інтегруються у ринок праці.

Окрім Чехії й Німеччини, це також Північна Америка і Великобританія з їхніми стипендіальними програмами, на які просто так нікого не беруть. Зокрема, провадить кампанію цілеспрямованого перетягування мізків Канада. Канадські заклади готові давати стипендії і гранти на різні програми, але після жорсткого відбору.

До цієї когорти належать також Франція, Іспанія, Італія, де навчання або безкоштовне, або, як в Австрії, плата швидше символічна - кілька сотень євро на рік чи семестр. За студентами, що вирушили до цих країн, треба жалкувати. Це якраз люди, чий інтелектуальний потенціал міг би стати в нагоді нашій країні, позначитися на розвиткові економіки тощо.

До речі, у більш жорсткому відборі і законодавстві криється причина, чому наших студентів не так багато в тій же Італії. Там значна кількість наших заробітчан, що були б не проти перетягнути до себе дітей. Але окрім серйозних вступних випробувань в Італії діє жорсткіше законодавство щодо можливостей залишитися після навчання в країні, а також переваг, які дає місцевий диплом. Польща давно і одна з перших зробила так: маєте польський диплом, можете легально перебувати на території країни півтора роки. Спершу, до речі, можна було лише рік. В Італії вам на другий день після випуску скажуть "до побачення", якщо нема документів про працевлаштування або іншої підстави для продовження перебування.

Ситуація почала трохи змінюватися з 2016 року. Європейський союз випустив директиву, що всі країни ЄС мають надавати хоча б дев'ять місяців законного перебування в країні після випуску. Ця директива по-різному запроваджується у кожній державі. Країни середземноморські, де високий рівень безробіття, особливо молодіжного, поставилися протекціоністськи. Там досі не поспішають надавати пільги випускникам-іноземцям.