Як декрет тата вирішує проблему народжуваності
Рівень народжуваності - показник, що ілюструє демографічну ситуацію. Однак це також важливий економічний індикатор: новонароджені через 20 років стануть працівниками і забезпечуватимуть пенсіонерів, а також розбудовуватимуть національне господарство. Тому підтримка народжуваності - важливий інструмент економічної політики. Якою вона має бути? Про це "ДС" розповів аналітик Інформаційної кампанії "Сильніші разом!" Денис Горбач.
Д. Г. Я б навіть сказав, що низька народжуваність - це передовсім джерело низки бюджетних проблем навіть у розвинених європейських країнах. Тривалість життя зростає, народжуваність знижується, ця ситуація позначається на системі охорони здоров'я, пенсійній системі тощо.
Д. Г. Все більше країн відходять від традиційної моделі сім'ї, в якій один із партнерів, частіше чоловік, виконує роль "годувальника". Скажімо, у Швеції декретна відпустка триває 480 днів; скористатися нею може як батько, так і мати дитини. Оптимальним варіантом вважається рівномірний розподіл цих 480 днів між обома батьками, але до цього ніхто не примушує. Єдине застереження - батько повинен "відбути" щонайменше два місяці цієї відпустки. Якщо він цього не робить - ці два місяці "згорають", їх не може використати. В Ісландії ця "квота батька" складає три місяці. У Норвегії сукупна тривалість відпустки для обох батьків - 54 тижні; з них виключна "квота" матері - 9 тижнів, батька - 6 тижнів. Решту часу вони можуть розподілити між собою на власний розсуд. Гарним прикладом цьому контексті є Швейцарія, де досвід роботи подружжя у період догляду за малими дітьми ділять навпіл для врахування обом членам сім'ї до трудового стажу.
Д. Г. Так, але по-перше, це тільки право піти у декрет, не обов'язок, по-друге, на практиці охочих не так багато: приблизно 2% або 25 тис. чоловіків в Україні. Через істотну різницю в зарплатні між чоловіками та жінками: родині вигідніше отримувати більшу "чоловічу" зарплатню і пожертвувати меншою "жіночою". Саме для того, щоб переломити цю короткострокову економічну доцільність, в Європі і запроваджують обов'язкові квоти.
"ДС". В Україні найбільш "популярний" економічний стимул народжуваності - виплати при народженні дитини. Скільки держава витрачає на це коштів?
Виплати при народженні дитини були запроваджені з 1 квітня 2005 року, тоді вони становили 8,5 тис. грн. (понад $1,5 тис.). Ці виплати стали настільки популярними, що скасувати їх не наважились наступні уряди - навпаки, вони лише збільшували їх розмір. В минулому році ці виплати уніфікували для всіх дітей і об'єднали з іншим видом соціальної допомоги - виплатами на догляд за дитиною. Програли батьки, що планували другу або третю дитину, а для первістків допомога навіть трохи збільшилась. Тепер на кожну дитину, незалежно від її "порядкового номеру", сім'я отримує 41 тис. 280 грн. - фактично ті ж $1,5 тис., що і десять років тому. Якщо припустити, що в цьому році рівень народжуваності суттєво не зміниться і народиться близько 500 тис. дітей, то держава витратить 20,6 млрд. грн. - 1,2% від прогнозованого урядом ВВП.
Д.Г. Так, за даними аналітичної команди ІК "Сильніші разом!", і там існує практика допомоги з народження. У Данії соціальні витрати на турботу про дітей, відпустки батьків та грошові виплати становлять 1,63% ВВП, у Швеції - 1,58%. Щодо пріоритетності другої, третьої і т. д. дитини, також є різні підходи: наприклад, у Великобританії найбільшу суму сплачують якраз за народження першої дитини, виплати на другу та наступних дітей при народженні менші, ніж на першу. В цьому випадку законодавці розраховують на те, що максимальна кількість сімей вирішить завести хоча б по одній дитині. Якщо ж виплати вищі для другої і подальших дітей, то ставка робиться на те, щоб допомогти небагатьом сім'ям, які не проти завести багато дітей.
Д.Г. Прямого зв'язку розміру виплат із народжуваністю все ж не існує. В Україні народжуваність падала протягом 1990-х, досягнувши нижньої точки в 2001 році. З початком економічного зростання 2000-х вона почала зростати - задовго до введення виплат у 2005 році. Коли виплати було введено, зростання народжуваності помітно пришвидшилось, а загальмувалося в кризовому 2009 році. Тобто, маємо класичний приклад реалізації "відкладеної народжуваності": сім'ї, що не мали змоги завести дитину в 1990-х з економічних причин, зробили це в 2000-х. Коли економічна ситуація знову почала погіршуватись, то і рівень народжуваності загальмував, а в 2010 році навіть упав - уперше за десять років, знов-таки безвідносно до соціальних виплат.
Д.Г. На народжуваність скоріше впливає загальний економічний фон і соціальна політика держави в ширшому сенсі. По-перше, зусилля щодо скорочення смертності та вдосконалення системи охорони здоров'я. Скажімо, показник смертності породіль в Україні за даними 2010 року значно перевищує середньоєвропейський показник. У сусідній Польщі на 100 тисяч пологів було зареєстровано лише 5 випадків смерті породіль, а в Україні аж 32. Так само в Україні рівень смертності дітей віком до 5-ти років понад удвічі перевищує такий самий польський показник. По-друге, необхідна широка мережа доступних дитсадків та інших закладів, пов'язаних із доглядом за дитиною. По-третє, необхідна допомога молодим сім'ям у придбанні власного житла. Адже за даними соціологічних досліджень, житлова проблема є основною причиною, що стримує укладення шлюбів і спричиняє розлучення серед молоді. Половина українських сімей проживає в умовах скупченості, коли на одну людину припадає менше 13,65 кв. м житла, лише 33% молодих сімей мешкають в окремих власних квартирах. Необхідно також створили в Україні дружнє до дітей середовище на робочих місцях і в публічному просторі. Лише таким шляхом можна сподіватись підтримати народжуваність.