Як декрет тата вирішує проблему народжуваності
Рівень народжуваності - показник, що ілюструє демографічну ситуацію. Однак це також важливий економічний індикатор: новонароджені через 20 років стануть працівниками і забезпечуватимуть пенсіонерів, а також розбудовуватимуть національне господарство. Тому підтримка народжуваності - важливий інструмент економічної політики. Якою вона має бути? Про це "ДС" розповів аналітик Інформаційної кампанії "Сильніші разом!" Денис Горбач.
"ДС". Чому ми взагалі говоримо, що низька народжуваність це економічна проблема?
Д. Г. Я б навіть сказав, що низька народжуваність - це передовсім джерело низки бюджетних проблем навіть у розвинених європейських країнах. Тривалість життя зростає, народжуваність знижується, ця ситуація позначається на системі охорони здоров'я, пенсійній системі тощо.
"ДС". І як цю проблему вирішують у ЄС?
Д. Г. Все більше країн відходять від традиційної моделі сім'ї, в якій один із партнерів, частіше чоловік, виконує роль "годувальника". Скажімо, у Швеції декретна відпустка триває 480 днів; скористатися нею може як батько, так і мати дитини. Оптимальним варіантом вважається рівномірний розподіл цих 480 днів між обома батьками, але до цього ніхто не примушує. Єдине застереження - батько повинен "відбути" щонайменше два місяці цієї відпустки. Якщо він цього не робить - ці два місяці "згорають", їх не може використати. В Ісландії ця "квота батька" складає три місяці. У Норвегії сукупна тривалість відпустки для обох батьків - 54 тижні; з них виключна "квота" матері - 9 тижнів, батька - 6 тижнів. Решту часу вони можуть розподілити між собою на власний розсуд. Гарним прикладом цьому контексті є Швейцарія, де досвід роботи подружжя у період догляду за малими дітьми ділять навпіл для врахування обом членам сім'ї до трудового стажу.
"ДС". Віднедавна і в українських чоловіків є така можливість...
Д. Г. Так, але по-перше, це тільки право піти у декрет, не обов'язок, по-друге, на практиці охочих не так багато: приблизно 2% або 25 тис. чоловіків в Україні. Через істотну різницю в зарплатні між чоловіками та жінками: родині вигідніше отримувати більшу "чоловічу" зарплатню і пожертвувати меншою "жіночою". Саме для того, щоб переломити цю короткострокову економічну доцільність, в Європі і запроваджують обов'язкові квоти.
"ДС". В Україні найбільш "популярний" економічний стимул народжуваності - виплати при народженні дитини. Скільки держава витрачає на це коштів?
Виплати при народженні дитини були запроваджені з 1 квітня 2005 року, тоді вони становили 8,5 тис. грн. (понад $1,5 тис.). Ці виплати стали настільки популярними, що скасувати їх не наважились наступні уряди - навпаки, вони лише збільшували їх розмір. В минулому році ці виплати уніфікували для всіх дітей і об'єднали з іншим видом соціальної допомоги - виплатами на догляд за дитиною. Програли батьки, що планували другу або третю дитину, а для первістків допомога навіть трохи збільшилась. Тепер на кожну дитину, незалежно від її "порядкового номеру", сім'я отримує 41 тис. 280 грн. - фактично ті ж $1,5 тис., що і десять років тому. Якщо припустити, що в цьому році рівень народжуваності суттєво не зміниться і народиться близько 500 тис. дітей, то держава витратить 20,6 млрд. грн. - 1,2% від прогнозованого урядом ВВП.
"ДС". Чи є подібна практика у ЄС?
Д.Г. Так, за даними аналітичної команди ІК "Сильніші разом!", і там існує практика допомоги з народження. У Данії соціальні витрати на турботу про дітей, відпустки батьків та грошові виплати становлять 1,63% ВВП, у Швеції - 1,58%. Щодо пріоритетності другої, третьої і т. д. дитини, також є різні підходи: наприклад, у Великобританії найбільшу суму сплачують якраз за народження першої дитини, виплати на другу та наступних дітей при народженні менші, ніж на першу. В цьому випадку законодавці розраховують на те, що максимальна кількість сімей вирішить завести хоча б по одній дитині. Якщо ж виплати вищі для другої і подальших дітей, то ставка робиться на те, щоб допомогти небагатьом сім'ям, які не проти завести багато дітей.
"ДС". Чи залежить рівень народжуваності від розміру виплат?
Д.Г. Прямого зв'язку розміру виплат із народжуваністю все ж не існує. В Україні народжуваність падала протягом 1990-х, досягнувши нижньої точки в 2001 році. З початком економічного зростання 2000-х вона почала зростати - задовго до введення виплат у 2005 році. Коли виплати було введено, зростання народжуваності помітно пришвидшилось, а загальмувалося в кризовому 2009 році. Тобто, маємо класичний приклад реалізації "відкладеної народжуваності": сім'ї, що не мали змоги завести дитину в 1990-х з економічних причин, зробили це в 2000-х. Коли економічна ситуація знову почала погіршуватись, то і рівень народжуваності загальмував, а в 2010 році навіть упав - уперше за десять років, знов-таки безвідносно до соціальних виплат.
"ДС". Що ж перешкоджає українцям заводити дітей?
Д.Г. На народжуваність скоріше впливає загальний економічний фон і соціальна політика держави в ширшому сенсі. По-перше, зусилля щодо скорочення смертності та вдосконалення системи охорони здоров'я. Скажімо, показник смертності породіль в Україні за даними 2010 року значно перевищує середньоєвропейський показник. У сусідній Польщі на 100 тисяч пологів було зареєстровано лише 5 випадків смерті породіль, а в Україні аж 32. Так само в Україні рівень смертності дітей віком до 5-ти років понад удвічі перевищує такий самий польський показник. По-друге, необхідна широка мережа доступних дитсадків та інших закладів, пов'язаних із доглядом за дитиною. По-третє, необхідна допомога молодим сім'ям у придбанні власного житла. Адже за даними соціологічних досліджень, житлова проблема є основною причиною, що стримує укладення шлюбів і спричиняє розлучення серед молоді. Половина українських сімей проживає в умовах скупченості, коли на одну людину припадає менше 13,65 кв. м житла, лише 33% молодих сімей мешкають в окремих власних квартирах. Необхідно також створили в Україні дружнє до дітей середовище на робочих місцях і в публічному просторі. Лише таким шляхом можна сподіватись підтримати народжуваність.
