Чи варто церкві братися за освіту українських дітей

З одного боку, цей закон - чергова перемога "церковного лоббі". Попередньою, нагадаю, було узаконення пільги на нерухомість. З іншого, цей закон може дещо виправити ситуацію у системі державних загальноосвітніх закладів. Адже якщо держава забезпечує свободу віросповідання та світогляду, надаючи можливість дітям вчитися у відповідних школах, то з державної школи вимогу про "релігійну освіту" можна зняти остаточно. Тобто питання про "християнську етику" і викладання альтернативних "гіпотез" щодо природи життя і Всесвіту можна вважати закритим.

Звісно, так добре все не буде - вчителі державних шкіл навряд чи добровільно відмовитися від навантаження, а церковники - від можливості нести свою місію у маси за державний кошт. Але підставу для вимог розділити світське та релігійне у системі шкільної освіти цей закон може дати.

Втім, замість того, аби вимагати такого розділення, яке забезпечило би права і віруючих, і невіруючих, критики обрушилися на новий закон як такий. В перспективі "лідери думок" вже намалювали нам жахливі картини обскурантизму, мракобісся та "русмирівства", які поглинуть нас обов'язково, щойно такі школи з'являться.

Звісно, ці виступи багато кажуть про критиків - які, складається враження, нічого не знають ані про стан сучасних державних шкіл, ані про існування престижних церковних шкіл у світі, ані про конкуренцію, ані навіть просто про право вибору.

Втім, закон також викликає деякі питання. Наприклад, якщо йдеться про школу, відкриту парафією УПЦ МП на гроші чергового "православного олігарха" (і за сумісництвом - міжнародного авантюриста) - чи передбачені якісь специфічні форми контролю за змістом освітніх програм? До речі, це стосується не лише потенційних "русмирівських" шкіл - перспектива, яка найбільше лякає критиків - а взагалі всіх потенційних церковних шкіл: з якими органами і в який спосіб будуть (і чи будуть) узгоджуватися програми "спеціальних" предметів? Хто буде перевіряти (і чи буде) на відповідність віковим і просто "санітарно-гігієнічним" вимогам? Наприклад, якщо якомусь керівнику дитсадка при релігійній організації прийде в голову влаштувати піст серед дітей 4-5 років - чи передбачені можливості зупинити такі практики ДО того, як це вплине на стан здоров'я дітей? Чи вже тільки "за фактом" і через суд?

Проте як завжди розчулює обґрунтування необхідності цього закону, де знайшлося місце гучним фразам про "високоморальних і високодуховних громадян", "прищеплення толерантного та гуманного відношення" і взагалі про "духовне піднесення і оздоровлення нації". Цікаво, нардепам платять відповідно до кількості знаків? Бо ж навіщо інакше вони пишуть всі ці порожні, беззмістовні фрази, здатні викликати у тверезого читача лише нервовий сміх? Чи цей подзвін покликаний приховати суперечності у самому обґрунтуванні. Де спочатку йдеться про зміст освітніх програм, який має відповідати релігійному світогляду - і тому поряд зі світськими школами з "науковим" підходом мають постати релігійні з їхніми уявленнями про Божий промисел, а трохи згодом - вже про те, що ці школи йтимуть за "державним стандартом", а поза тим ще й "здійснювати моральне виховання". Так вони будуть за стандартними державними програмами чи відповідати релігійним уявленням про світ?

З синтаксичної спіралі про те, чому цей закон "не порушує принципу відокремлення" релігії від держави і школи і церкви залишається цілком незрозумілим, чому ж це - "не порушує". В Конституції написано прямо, що церква відокремлена від школи. Добре це, чи не добре - так є. І якщо це недобре, треба вносити зміни до Конституції, а не займатися жонглюванням словами у законі.

І, нарешті, чому всі ці зміни на користь релігійних організацій отак поспіхом приймають саме в той час, як у Міністерстві освіти та науки повним ходом іде підготовка і громадське обговорення нового Закону про освіту?