Парадокс демократії. Чому в Британії з довірою ще гірше, ніж в Росії

Парадокс довіри, зростання нерівності, капіталізм завдає більше шкоди, ніж приносить користі, страх. Цьогорічний Edelman Trust Barometer, крім очевидних уроків для урядів та бізнесу, містить важливі висновки для медіа та споживачів інформації. Всіх нас, людей.

PR-агентство Edelman протягом останніх 20 років вимірює довіру населення до лідерів та інституцій. В останньому опитали понад 34 тис. людей у 28 країнах (Україна не входить до їх числа), і виявили, що страх затьмарив надію. Ні уряди, ні бізнес, ні ЗМІ не вважають достатньо етичними і компетентними, люди не вірять, що лідери мають бачення майбутнього.

Ось головні глобальні висновки:

Існує дві реальності довіри. Це означає, що наявний великий розрив у довірі (у 18 пунктів) між масовою та добре обізнаною аудиторіями,

57% опитаних стурбовані ненадійною інформацією, 76% (і це більше, ніж торік) тим, що фейки стають зброєю,

66% непокоїть, чи є те, що вони бачать або чують, реальним, 61% - не вірить, що уряди достатньо розуміють нові технології, щоб ефективно їх регулювати,

почала зростати довіра до традиційних медіа як джерел інформації (61 пункт) проти соцмереж (40 пунктів, і це падіння довіри до соцмереж порівняно з минулим роком),

лідерами довіри є науковці (80%), на другому місці (69%) - "люди з мого середовища", "такі, як я", далі йдуть громадяни моєї країни, керівники компаній, журналісти, релігійні діячі, і - на останньому місці - уряди.

Такі високі показники довіри до думки фактично "людей з вулиці" - це утвердження концепції "альтернативних фактів" і точно не спосіб подолати некомпетентність. Я далека від ілюзій, що кожен споживач стане факт-чекером. Водночас те, що ЗМІ не довіряють на 16 з 28 ринків, про що йдеться в дослідженні, точно є сигналом для журналістики як інституції. Що можуть зробити ЗМІ для зростання довіри? До очевидних відповідей належать: бути збалансованими, подавати якісну та важливу інформацію, на противагу сенсаційній. Однак менш очевидною відповіддю є розмежування думок і фактів.

"Турборежим" новин 24/7 та ерозія експертності створюють враження, що те, що говорять експерти, фактично є істиною, а не просто їхньою думкою. Чи пов'язане падіння довіри до ЗМІ з тим, що політики описують журналістів як "ворогів народу" і оголошують їм війну? Очевидно. Чи делігітимізують медіа самі себе, забувши про стандарти? Також очевидно. Професор журналістики Нью-Йоркського університету Джей Розен пропонує рецепт "оптимізації довіри", який включає прозорість певного медіа щодо своїх потенційних конфліктів інтересів, дотримання точності та сприйняття аудиторії не просто як споживачів контенту, а як стейкхолдерів."Як я можу зрозуміти, що політика медіа прозора?" - запитує він. - Коли я можу легко зрозуміти не лише новину, яку прочитав, але й інформаційну політику ЗМІ, коли я знаю, що ви повідомите про помилку і виправите її, коли я можу клікнути на ім'я вашого репортера і знайти не тільки біографію, але й те, що мотивує цю людину, коли не мою увагу захоплюють, а надають інформацію, коли ви навчаєте людей через вашу роботу і вчите, як розуміти журналістику, коли ви не тільки просите у прихильників грошей, але й пояснюєте, як їх використовуєте".

Показово, що у звіті Edelman Trust Barometer-2020 батьківщина парламентської демократії - Велика Британія - вперше опинилась на передостанньому місці за Global Trust Index (нижче лише Росія). Експерти пишуть, що цьому посприяла токсична тональність внутрішньо-британського діалогу: представники усіх партій, включно з прем'єром звинувачували в упередженості BBC, соціальні медіа стали платформою для зловживань, делегітимізації та погроз. Для порівняння: я знайшла дослідження 2014 р. (яке робили авторитетні дослідники Марта Фрейл і Шанто Ієнгар), і воно показує, що у Британії суспільний мовник позитивно впливає на поінформованість, на відміну від комерційних. В іншому порівняльному дослідженні щодо обізнаності аудиторій суспільних і комерційних мовників Данії, Швеції, Бельгії, Нідерландів, Норвегії, Великої Британії і США виявлено, що якість інформпростору позитивно впливає на поінформованість.

Щоправда, ефект від впливу італійського суспільного мовлення був фактично негативним. Соня Лівінстон, професорка соціальної психології з Лондонської Школи економіки пише, що люди нерозбірливі і не будуть вчитися так, як нам хотілося б. Але кожне ЗМІ обирає для себе, як воно бачить свою аудиторію: чи це громадяни, чи споживачі, чи спільноти. Це три різних сприйняття і підходи. Тому вона вважає, що слід шукати "інклюзивний та ефективний спосіб підтримати дорослих критично мислячих людей". Дезінформація, брехня, ненависть, образи і теорії змови корисні для кліків, але мають бути медіа, чия бізнес-модель побудована на перевірці фактів і правді. Стаючи добре поінформованою, людина менше залежить від слів і думок очевидців, інсайдерів, аналітиків та коментаторів, а більше здатна на основі всього почутого сформувати власну думку. У демократіях - це обов'язок і привілей, на відміну від недемократичних суспільств, де добра обізнаність часто недоступна.

Італійська філософиня Глорія Оріджі вважає, що з інформаційної ери ми рухаємось до ери репутації, коли інформація матиме значення лише тоді, коли її вже відфільтрували, оцінили та відкоментували інші. Знайдіть в собі сили запитати: звідки ця інформація? Чи має це джерело гарну репутацію? Чи має воно достатньо компетентності, щоб про це говорити? Нині критичного ставлення заслуговує не лише інформація, а й її джерело.

І в цьому місці я уявила, як мільйони тривожних невротиків, які довіряють лише таким самим людям, як вони, шерять мільйони фейків, намагаючись цим парадоксальним способом подолати страх бути обдуреними.