Чому я святкуватиму 23 лютого

Але знаєте, друзі, нам усе ж таки варто її якщо не святкувати - то хоча б шанувати. Ні, я не буду тут розводити про "спільну історію", "колишніх солдат отієї совітської армії", "йнашідідивоювалов" і тому подібну лабуду. Все набагато простіше - і, як на мене, має набагато більше сенсу.

Отже, почну з того, що в лютому 1918 року уряд радянської Росії зірвав переговори (славна традиція) щодо миру із Німеччиною - і отримав у відповідь потужний наступ. Аби відбити його, з усілякого мотлоху, головно, зі збільшовичених матросів Балтійського флоту за шанованим російським звичаєм "с миру по нитке - голому веревка" було зібрано революційний загін приблизно в тисячу багнетів на чолі з Павлом Дибенком. Еталонний малорос з-під Чернігова, він згодом став і прототипом генерала Шушукіна - той, одначе, Крим відкраяв із зеленими чоловічками, а цей із червоними. Обох, зрештою, прибрали. Щоправда, Дибенко вдало втікав від долі добрих півтора десятки років, попутно встигнувши побувати й диверсантом в Одесі, й катом, що втопив у крові кронштадтське й тамбовське повстання проти совєтів. Втім, я відхилився.

Так от, 18 лютого 1918 року німецькі та австро-угорські війська оголосили про припинення перемир'я та розпочали наступ по всьому Східному фронту. Загалом у наступі на Ревель, Псков і Нарву брали участь шість дивізій зі складу німецької 8-ї армії.

Німці застосували тактику невеликих передових мобільних груп, які відривались від основних сил та ударними темпами просувались углиб російської території, практично не зустрічаючи опору: в більшовиків царювала паніка (чим не репетиція літа 1941-го?). Вони долали до 50 км за добу, та рухаючись по лінії Пінськ-Двінськ-Рига, за перший же тиждень наступу взяли Мінськ, Полоцьк, Псков, Ревель. До речі, Двінськ узяв загін десь у півсотні-сто чоловік. Сил загону, що ввійшов до Режиця, забракло навіть для того, аби зайняти телеграф, і він спокійно пропрацював ще цілу добу. Псков зайняла неповна мотоциклетна рота.

Проте під Нарвою німці рухались украй повільно - щоб не сказати ліниво. Сюди й направили партія й уряд наркома Дибенка та його тисячу матросів. Великий стратег - цілий унтерофіцер - послав подалі начальника оборонної ділянки генерал-лейтенанта (колишнього, бо ж більшовики скасували офіцерські звання) Парського, заявивши, що "братишки сами с немчурой разберутся". Ну й розібрались: в першому ж бою під Ямбургом морячкам накостиляли так, що вони в паніці полишили позиції, покинувши напризволяще й фортецю Нарва, що прикривала напрямок на Петроград.

В своїй колонці у "Правді" Ленін з приводу здачі Нарви писав: "Эта неделя является для партии и всего советского народа горьким, обидным, тяжелым, но необходимым, полезным, благодетельным уроком". Там же був такий примітний зворот як "мучителько позорное сообщение об отказе полков сохранять позиции, об отказе защищать даже нарвскую линию, о неисполнении приказа уничтожить все и вся при отступлении; не говоря уже о бегстве, хаосе, близорукости, беспомощности, разгильдяйстве".

Характерно, що ця колонка датується 25 лютого 1918 року. А що ж було 23-го? А однозначної відповіді нема, бої чи то були, чи то ні. Хоча можна припустити, що саме в цей день "братишки от немчуры огребали".

То чому цей день вартий вшанування? Тому що навіть якщо він був обраний не за подієвість, а в якості абстрактної символічної дати, то символізм виявляється досить пікантним: прямим наслідком втечі орлів Дибенка став Брестський мир і фактична капітуляція більшовицького уряду 3 березня 1918 року. Цинічно кажучи, збройні сили майбутнього кістяка Європейського Союзу вперше в історії змусили більшовицький російський уряд визнати незалежність Української Народної Республіки. Того ж таки 3 березня Центральні Держави і самі здійснили цей крок: в тому ж таки Бресті підписали з київськими емісарами відповідну угоду. Так було створено прецедент, який у 1991-му дав змогу говорити про тяглість традиції українського суверенітету.

До речі, "братишки" славно відсвяткували і цей день: відмовившись брати участь у контрнаступі на Нарву, вони захопили ешелон та чкурнули аж до Гатчини, що була в 120 км від лінії фронту! Принагідно поцупивши й видудливши кілька залізничних цистерн зі спиртом - за перемогу, ясна річ.

А я от тепер думаю, може якраз це й було саме тим, справжнім історичним призначенням Дибенка, га? Ще та наволоч, а стала-таки Неньці в пригоді?

Джерело: facebook.com