На якій планеті живе Московська патріархія
Цей рік РПЦ збирається присвятити пам'яті рівноапостольного князя Київського Володимира. Згідно з програмою проголошеною під час Різдвяних читань, святкування відбуватимуться спільно з державою, охоплюватимуть весь "спільний простір Святої Русі" - Україну, Білорусь та Росію - та мають на меті підкреслити "цілісність культурного простору" цих країн.
Новина, взагалі, здатна налякати. Як, цікаво, Московська патріархія спільно з кремлівською владою збирається забезпечити реалізацію власних заходів на території України? А що мав на увазі уповноважений представник президента РФ, який наголосив на "особливому значенні" цього "спільного святкування" у "сучасних зовнішньополітичних умовах" і нагадав про "мужність і стійкість", з якими російській народ "стає на захист Вітчизни"?
Нервового читача, якому за цими формулюваннями вже ввижаються "зелені чоловічки" на Дніпрових кручах, можу заспокоїти: все це розраховано виключно на внутрішнього споживача. Взагалі, ключові фрази - зовсім не про "спільний простір", а про те, наприклад, що "спільна участь" держаної і церковної влади - "важливе знамення часу". Або слова спікера Радфеду Валентини Матвієнко про те, що "значення подвигу, здійсненого князем Володимиром для становлення російської державності неоцінено". Як і слова патріарха Кирила про те, що "Свята Русь" - це і є сама "Божа правда".
А найголовнішим посилом виступу патріарха стала "цивілізаційна дилема", яку він символічно поставив перед росіянами: розвивати "Володимирову спадщину" чи здатися силам "іншого полюсу", відмовитися від власної культури та ідентичності, натомість уникнувши "деяких санкцій і обмежень". Ясніше, погодьтеся, і не скажеш. Тобто вибір пресувати Україну, примушуючи її до "спільного простору" - це був вибір не президента Путіна, а самого князя Володимира. Будь-які санкції проти такого аргументу безсилі.
На будь-яку спекуляцію з цього історично-істеричного репертуару можна було би знайти безліч аргументів - хоч історичних, хоч політичних, а хоч би і просто нарівні здорового глузду. Але всі вони безсилі - бо йдеться про релігійну віру. Віру у "Божу правду", якою є "Свята Русь". Це її - а не Христа - вибрав князь Володимир, згідно з вченням патріарха Кирила. І для РФ наразі цілком природно вибрати в якості "свого святого" саме князя Володимира. Минулорічний Сергій Радонезький погано надавався до одержавлення. Інша справа Володимир Красне Сонечко. По-перше, це політично перспективне рішення. Адже якщо він був творцем "російської державності" і водночас київським князем, то зі "спільним простором" все дуже просто. Цілком зрозуміло, що саме російські десантники роблять в Україні - захищають частину "свого простору" від зазіхань "іншого полюсу". А по-друге, це чудова нагода ввести, нарешті, Московську патріархію у систему державного управління, зростивши в такий спосіб державу і церкву.
Цього дуже прагне сам патріарх Кирил. Але дотепер для того не було політичної волі - російське керівництво загравало з західною демократією. Для якого конституційний принцип віддільності церкви від держави був недоторканим. Але віднедавна державна влада Росії скинула маски і проголосила "особливий шлях". Для якого зрощення держави і церкви, через яке освячується сам інститут державної влади, є "традицією". Релігійну віру заміщує громадянська релігія, Христос поступається місцем державній ідеї - "Святій Русі".
Найцікавіше, як діятиме щодо цього духовенство УПЦ МП. Яке є структурним підрозділом РПЦ і, відповідно, частиною "церковної імперії" - "Святої Русі" патріарха Кирила. Громадянська релігія, яка задовольняє ідеологічні потреби Путіна - не зовсім те, чого прагнуть українські вірні. Але їм доведеться грати в цю гру, беручи участь у "спільних заходах", які заплановані для них керівництвом РПЦ та РФ.
