Мова і феня. Чому присідають у Верховній Раді
Нині ми живемо в ситуації інтенсивного обговорення засобів мовного вжитку. Тут і там чутні відголоси "мовних скандалів", у межах яких обговорюються нормальність чи ненормальність використання російської мови в Україні в часи агресії з боку нашого північного сусіда.
Зовсім інша справа - це застосування в мові сленгу. І тут найпершим, що спадає на думку, є ненормативна лексика. Проте справа полягає навіть не в тому, щоб якось захиститися від вживання говірки, зокрема, представників кримінального світу, які використовують мову радше вульгарно. Питання можна сформулювати так: чому ми віддаємо перевагу тим формам мови, що виходять за межі нормативності?
Традиційно ненормована лексика виникає в осередках, які так або інакше чинять спротив офіційному мововжитку. З іншого боку, потрібно розуміти: якщо мова не матиме своїх різновидів (діалектів, неологізмів тощо), вона стає мертвою. Тому, говорячи про лексику подібного штибу, не можна забувати про численні "арго" чи "жаргони", ба навіть просторікувато-розмовну лексику, що твориться шляхом видозміни загальновідомих слів.
Мовні жаргони творяться колективно із залученням стихії гумору. Дуже часто вони руйнують стереотипи. Майже кожна доба залишає по собі шлейф такої рідкісної мови. Приміром, в українському професійному лексиконі чи серед представників різних соціальних груп важливим моментом завжди було вміння володіти сленгом. Крім усього, це вимагало неабиякого природного хисту. Отже, жаргонізація мови - це не беззастережна недбалість чи брак мовної культури, а спосіб творення власного способу висловлюватися. Показником живучості мови є наявність у ній всіляких нових слів або актуалізація й перевизначення старих. В Україні витоки жаргонного слова сягають арго музикантів-лірників, ремісників, жебраків, бурлак-семінаристів, батярів та інших груп.
Сучасна мова також вільно приймає в себе експресивну лексику. І не лише від маргінальних груп, наприклад, кримінальних. Це також запозичення з іноземних мов. Або й просто новоутвори. Така мова слугує специфічним комунікаційним кодом, який формує вільний спосіб спілкування, робить його менш формальним. Деякі нейтральні слова більш увиразнюються, гострота інших навпаки пом'якшується.
Цей процес пожвавлює мову, множить її емоційне забарвлення. Вдаючись до подібних мовних зворотів, ми позначаємо своє іронічне, критичне чи то пак байдуже ставлення до подій і ситуацій. Сленгові слова стають важливим елементом мови. Часто вони перетворюються на збудливі маркери не лише в усному мовленні, а й на письмі. Подібна ненормована мова не тільки випромінює емоції, але й спричиняє їх: ненависть, несхвалення, зневагу, кепкування. Тут, можливо, міститься й деяка небезпека перетворення мови лише на емоційні знаки. Як-от, емоджі в соціальних мережах.
Всі ми знаємо, що таке офіційна мова і якими недолугими бувають відписки й інструкції. Відтак можна говорити, що сленгова лексика перетворюється на осередок формування тієї мови, на якій би не так позначалися всі ті тяжкі наслідки її владного застосування. Можна звернути увагу, як засоби масової інформації схиляються до певних стандартів використання мови. Тут ми неодмінно знайдемо свої ключові слова. Існують навіть негласні умови писати простіше, щоб не ускладнювати сприйняття читача. Але чому ми так боїмося, що читач анічого не второпає? Може медії привчають його до стандартів сприйняття і мислення?
Не важко переконатися, що вся мова соціуму пронизана міфологемами. Втім, останнім часом ми дедалі більше спостерігаємо, як ненормативна лексика перетворюється ще й на джерело агресивно-панівного способу існування влади. Можновладці не бояться вголос вживати інвективні (образливі) слова, через що підвищується кількість переглядів їхніх виступів, а отже увага до влади.
Майже непоміченою залишається недолугість владних представників говорити наживо без підготовлених текстів. Одразу вилазять обмовки "за Фройдом", убогість їхнього словника, терміни тюремного жаргону вкупі з канцеляризмами. Згадаймо лише як все це змальовується в п'єсах Леся Подерв'янського: достатньо подібну мову, вкладену у вуста конкретної людини (робітника, службовця, митця, інтелектуала, чиновника, військового, начальника тощо), помістити в царину мистецтва, як помічається вся її курйозність.
Та вже непомітно і для самих себе дуже часто ми послуговуємося досить дивними формами слововжитку, навіть не замислюючись про їхнє походження. В таких випадках нами керує якийсь магічний інстинкт. Приміром, коли стоїш у черзі, до якої хоче долучитися хтось новий, доводиться чути "хто крайній?" Тобто, в людській уяві краще бути "крайнім", аніж "останнім", бо найближчий сенс слова "останній" чомусь одразу зводиться до прикрої однозначності: це фатальна приреченість і невиправність.
Зрозуміло, що людина, котра тривалий час звикала жити в країні суворого режиму, де дуже часто могли закликати "с вещами на выход" розбудовувати чергову "стройку века" - аж ніяк не хотіла зайвий раз бодай словесно накликати собі лиха. Скільки в пам'яті цих прикладів про те, як хтось склав у школі віршик чи бовкнув щось не те про чергового класового вождя, як одразу переходиш у розряд "ворогів народу".
Інша справа, коли в стінах уже сучасного українського парламенту чується "присідайте" замість "сідайте". І то від людей таки ще молодого віку, то уява тобі домальовує картину, де хтось виконує планомірні спортивні рухи навприсядки. Адже саме це означає слово "присідайте". А це, погодьтеся, вже смішно. Слово "сісти" тут має цілком конкретне значення, що походить від того ж таки злодійського сленгу.
Тотальна забобонність суспільства в цьому випадку свідчить про те, що подібні слова прийшли до нас зі сфери криміналу. А це означає, що означена сфера продовжує нами керувати. І вже не лише на символічному рівні. Адже окремі уявлення мають здатність дуже швидко матеріалізуватися. Годі говорити, що величезна частка сленгу, яким ми послуговуємося, має кримінальне походження: стрьом, ксива тощо. Варлам Шаламов колись дорікав Достоєвському, натякаючи зокрема на його "Нотатки з Мертвого дому", за те, що той був співцем злочинного світу, ба більше, шукав у ньому якесь моральне начало.
Звичайно, не можна погодитися на закиди прихильників чистоти мови повикидати чи не застосовувати ненормативні слова. Позаяк давно підмічено: штучно зупинивши розвиток мови, матимемо справу із засобом того роду, котрий робить спілкування стандартизованим. А такі форми мовлення неодмінно стають осередками, що завуальовано містять брехню чи симулятивні механізми контролю. Разом із тим, потрібно не забувати, що нехай значну частину лінгвістичного апарату ми використовуємо несвідомо, нам таки потрібно постійно приділяти увагу словам, "грати" ними, оприявнюючи нові смисли й намагаючись ухопити непрозорість мови.
