Країна непередбачуваного минулого
Учні старших класів знову отримають новий підручник з історії. Можливо. Якщо на знайдуться кошти на друк. І вже точно - не цього навчального року.
Фахівці Міносвіти говорять про це з ноткою роздратування. Їх можна зрозуміти - підручники змінюються за кожної зміни влади, ба навіть частіше, від узгодження попередньої версії новітньої історії України минуло всього два роки.
Російські ЗМІ вивалюють на схвильованого читача заголовки про те, що в Україні відміняють "Велику вітчизняну" на користь "Другої світової". Тобто з точки зору пересічного росіянина, "київська хунта" чинить чергове святотатство. Російські журналісти - кожен у міру зіпсованості - мусолять "розширення інформації про ОУН-УПА", порівнюють кількість згадувань про президента Кравчука і президента Януковича, посміюються над подробицями опису "помаранчевої революції". Все досить ущипливо. Адже з точки зору росіян, "переписування історії" - ще одна ознака "недолугості укропів", які все ніяк не визначаться, хто вони такі, звідки (і навіщо) взялися і чого хочуть. Втім, може в когось це ще й трохи заздрість. Адже в самих росіян "переписування історії" ще трохи - і стане кримінальним злочином.
Старшокласники тим часом вчитимуть історію України по старим, "табачниківським", підручникам. Якщо вчителі, які "отримають рекомендації", але не отримають відповідних матеріалів, не "перепишуть" історію для своїх учнів самотужки. Кожен в міру своїх сил, знань і сумління.
Ніякої одноманітності ба навіть натяку на однодумство у цих викладах не буде. Бо ми цілком в пострадянській традиції залишаємося країною з непередбачуваним минулим. В тому числі, зовсім недавнім. Так само, як російські ЗМІ маніпулюють інформацією щодо актуальних подій, науковці і автори підручників під пильним керівництвом влади крутять історією, як циган сонцем. Якщо кіно з точки зору Ілліча було найважливішим мистецтвом для погано освічених мас, для його пострадянських послідовників головною наукою, безперечно, є історія. Бо математичні істини не коливаються відповідно до лінії партії. І закони Ньютона не відміниш на території РФ у відповідь на британські санкції.
Ситуація навколо гуманітарних питань видається майже абсурдною Якщо згадати радянську (і пострадянську, тобто нашу теж) школу, то місце гуманітарних наук, - зокрема, історії - там традиційно невелике і традиційно підлегле. Цей крен не змінила поява в нашій школі купи "зайвих" предметів гуманітарного штибу. Адже справа не в кількості предмето-годин - справа у наповненості їх інформацією і ставленні з боку вчителів та учнів. На яку оцінку ви звернете увагу швидше - з фізики чи з народознавства? До якої контрольної будете готуватися в першу чергу - з математики чи з християнської етики? Так отож. Основними гуманітарними дисциплінами в українській школі залишаються історія та українська література. Які за обсягом годин, як і раніше, губляться на тлі природничих наук та математики. А за тематичним наповненням та викладом - може і добре, що губляться.
Гуманітарна освіта в нашій школі жалюгідна. І справа не в тому, що ми ладні переглядати програми і списки рекомендованої до читання літератури що два роки - воно, може, і правильно, адже людська думка не стоїть на місці. Справа у ставленні, програмах і способах викладання. Які не змінилися з радянських часів.
Гуманітарні дисципліни завжди були пасинками у радянській школі, яка надавала перевагу природничім і точним наукам. Гуманітарні дисципліни існували головно в якості провідників ідеології. Згадайте списки творів з літератури і теми творів, які учні мусили писати за програмою - як не "про тяжку долю селян-кріпаків", то вже точно про "героїчну боротьбу поневоленого народу", баламут Чацький обов'язково мусів виявитися декабристом, і навіть лірично-буржуазний "Вишневий сад" виявляв якусь там чергову гостру кризу в лавах правлячого класу. Гуманітарні дисципліни формували однобокий "правильний" погляд на світ і заодно формували зверхнє ставлення до гуманітарних дисциплін, як "другорядних".
Це було необхідно радянському режиму. Адже тільки в межах гуманітарних дисциплін, які не є наукою, існує багато різних істин і, відповідно, можливість осмислювати ситуації в різний спосіб і робити вибір. Добра гуманітарна освіта відкриває простір до вільнодумства. Це міна, яку добра школа закладає під тоталітарні та авторитарні ідеології, під будь-які пропаганди. Звести її до вивчення віршика на пам'ять чи виведення однозначної і безпомилкової логіки історичних подій, в яких за визначенням не може бути нічого однозначного та безпомилкового - означає вбити її. Як це практикувала протягом багатьох десятиліть радянська школа. Як продовжуємо це робити ми тепер.
Для доброї гуманітарної освіти підручник - принаймні, у старших класах - майже не має значення. Бо він тільки відправна точка, від якої учень мусить відштовхуватися у власному творчому пошуку інформації зі сторонніх і, головне, різноманітних джерел. Це привчає до критичного ставлення до інформації. А формування критичного мислення - це і є мета доброї гуманітарної освіти.
Якщо вона в нас з'явиться, потреба змінювати підручник з історії під кожну нову зміну влади відпаде взагалі. Щоправда, для цього має статися диво. Адже серед людей, які вже котрий рік балакають про "освітні реформи" немає навіть уявлення про те, як, чим, і чи треба аби підхід до викладання гуманітарних дисциплін відрізнявся від решти.
