Книга недели: дом, в котором...
Студенты с ограниченными физическими возможностями, привязанные к инвалидным коляскам и зависимые от протезов, живут в Доме в полной изоляции от внешнего мира. Здесь нет ничего общего с реальной жизнью. Нет имен - только прозвища. Нет социальных норм - только собственные законы и иерархия. Нет веры - только легенды.
От коридоров и мест для прогулок до классных комнат и общежитий Дом полон тайн, законов, напуганных учителей и подозрительных учеников. Таким читатели встречают последний год существования Дома.
"Дім, в якому..." - это книга-пазл, который нужно собирать самостоятельно и который для каждого читателя сложится в отдельную, только ему понятную картинку. Книга не оставит равнодушным ни единого читателя, она поражает своими необычными и многогранными героями, атмосферой, которая наполнена как теплом, так и сильной тьмой.
Цитата: "У мій перший візит до директора дрібні черв'ячки у світовій любові вже вовтузилися, хоч до черепів іще не дійшло. Кабінет був чистий, але якийсь занедбаний. Було видно, що це не центр Дому, не те місце, куди все стягується і звідки все витікає, а так собі - сторожова будка. У кутку на дивані сиділа ганчір'яна лялька у смугастій сукенці з воланами. Завбільшки як трирічна дитина. І скрізь витикалися пришпилені аграфками записки. На стінах, на шторах, на спинці дивана. Але найбільше потрясіння в мене викликав гігантський вогнегасник над директорським столом. Він настільки приковував увагу, що придивитися до самого директора вже не було як. Той, хто сидить під антикварним вогненним дирижаблем, мабуть, на щось приблизно таке і розраховує. Думати можна тільки про те, як би ця штукенція не обвалилася і не вбила його просто в тебе на очах. Ні на що інше не залишається сили. Ненайгірший спосіб заховатися, залишаючись на видноті".