Кінець прекрасної епохи. В кожного своя "пост-правда"
Днями мало не в кожному світовому ЗМІ було розміщено повідомлення про те, що упорядники Оксфордського словника визначилися з черговим словом, вживання якого відображає показові тенденції, які хвилювали світове людство протягом цього року. Таким словом став, на перший погляд, не зовсім прозорий для сприйняття термін "пост-правда".
В українській мові, на відміну, приміром, від англійської чи ближчої нам польської, є розрізнення між словами "істина" і "правда". Англійське "truth" чи польське "prawda" охоплює обидва значення, позаяк у цих культурах не проводиться спеціального розрізнення між істиною/правдою, бо передбачається, що вони збігаються. Натомість у нас зазвичай кажуть: істина єдина для всіх, і ніхто не буде сперечатися з приводу неї, якщо достеменні її основи з'ясовані. А от із правдою справи полягають не так уже й просто. Дуже часто вона передбачає особисті переконання окремих людей. Тобто може виникнути ситуація, коли різні "правди" можуть і не збігатися. Як часто кажуть: в кожного своя правда.
Пересічна людина, здебільшого, не надто переймається істиною. Вона знає, що її встановленням займаються фахівці - науковці чи філософи. Досить пригадати як колись Миколай Коперник потряс світ повідомленням, що не Сонце обертається навколо Землі, а цілком навпаки. Хоча кожна людина на власні очі щодня бачить те, що звикла вважати істинним - сонце піднімається на сході й сідає на заході. Згодом світ сколихнула нова істина, проголошена Чарльзом Дарвіном: виявляється, що розвиток усього живого підпорядковується закону еволюції, який суттєво підважив тезу про божественне походження світу.
Потім Ніцше проголошує, що людство послуговується сфальсифікованими поняттями "добра" і "зла", а Фройд описав як людина керується в психічному житті не стільки раціональними принципами, а несвідомим. І як після таких заяв звичайній людині довіряти якійсь істині?
Справді, якщо з істиною все настільки заплутано, то може з правдою не все так кепсько. Інші наші сусіди, росіяни, стверджують, що справжність існування передбачає життя "не по лжи, а по правде". Але ми й самі знаємо, що тільки "в своїй хаті своя правда".
Тоді, запитаймо себе: якою є ситуація пост-правди?
В латинській традиції слово "постум" додавалося до імен людей, котрі народилися по смерті свого батька. Тобто малося на увазі існування після чогось значущого, важливого. Ця традиція залишилася в багатьох мовах у вигляді використання частки "пост-" (постфактум, пост-криза тощо). Однак у ХХ столітті після кількох світових воєн, масового знищення людей, протистояння цивілізацій та ідеологій виникає уявлення про "пост-історію". Воно передбачає дещо зовсім інше: великі події й особистості, протистояння та грандіозні потрясіння більше не з'являються на історичній арені. Настає доба "вічного тепер", коли несподіване майбутнє ніяк не приходить. Усе як у відомому фільмі "День бабака". Тому в нашому сьогоденні вже нікого не дивує, що військові заворушення транслюються центральними телевізійними каналами, інформаційні огляди цілодобово поширюють фейкові новини, а реальність переповнена симуляціями на кшталт реклами.
Разом з тим виявляється, що традиційні характеристики людини себе теж вичерпали. Настає доба пост-людини. Виглядає, що навіть гуманізм перетворився на ідеологію возвеличення людини, під прикриттям якої можна творити бодай і злочини проти людства. Виникає характерний парадокс: якщо людина є розумною істотою, чому ж людство невпинно продовжує розпалювати ворожнечу й ненависть? Отже, щось не так із самою людиною. А тепер їй вже не надто подобається жити за усталеним порядком.Людське сприйняття реальності дедалі частіше спирається не на аналітичні, а візуальні чинники. В соціальних мережах обурені користувачі нарікають на великі тексти й воліють мати справу з картинками.
Так з'ясовується: те що донедавна називалося'об'єктивними фактами" тепер зовсім не є значущим при формуванні громадської думки, на відміну від емоційних реакцій і вірувань широких мас. Популізм політиків полягає не стільки у невиконанні їхніх обіцянок, а в тому, що вони говорять речі, які хочуть почути ці маси. Людям важливо отримати символічну/словесну перемогу, бо вони звикли, що їхні вимоги й так ніколи ніхто не виконує. І подібні явища міцніють у свідомості не лише на національному, а й міжнародному рівні.
Відтак, префікс "пост-" вже не має стосунку до'того, що йде після", а позначає радше неважливість. Пост-фактуальна політика (politic) відірвана від правил і процедур (policy). От і виходить, якщо ти настирливо будеш просувати свою нічим не підкріплену позицію, то зможеш неабичого досягти, навіть якщо постійно послуговуєшся неправдою.
Адже правда вже не така й потрібна, якщо є набір переконань. Людина втомилася від правди. Вона більше не хоче жити в складній реальності, а частіше знаходить затишок у віртуально-фейковому світі. Подібний стан справ і є зайвим підтвердженням того, що істина/правда подекуди просто нестерпна. Можливо саме тому сучасна людина дедалі частіше звикає жити без неї.
