Хто боїться православно-католицької унії в Україні

Звісно, архієпископа Харківського і Полтавського Ігоря Ісіченка УАПЦ звикли вважати за людину екстравагантних рішень і підозрювати у зайвих симпатіях до католиків. Але отак просто взяти і приєднатися до Унії? Ні, це вже занадто.

Нарешті, у характеристиках співпали коментатори від УПЦ КП, УАПЦ та УПЦ МП. Які, звісно, вважають це за неподобство. Якби він так і лишився у своєму майже індивідуальному "розколі розколу" - він би викликав значно менше обурення. З різних боків коментатори цікавляться, як він міг прийняти примат папи, чи він розуміє, що це розсварить православних та католиків України, спрацює на руку ворогові, і чи не варто "поступитися амбіціями". Питання аж надто емоційні. Але чи дійсно демарш ХПЄ може призвести до загострення стосунків між українськими православними та греко-католиками? Адже якщо ХПЄ буде прийнята до УГКЦ, це створить прецедент, який привнесе у церковне життя України нових барв.

Дотепер православні України випрацювали певний модус вівенді, який до певного моменту влаштовував якщо не всіх, то, принаймні, більшість. Одні були "національною церквою" і навчилися знаходити приємність у власній ізоляції, але лишалися мішенню для звинувачень у "безблагодатності". Інші мають в своєму арсеналі аргумент "канонічності", але також мають за спиною ворожу Москву. Нарешті, треті лишалися "альтернативою" для тих, хто не знаходив собі місця у "національній церкві" і до певного моменту були чимось на кшталт "золотої акції" у торгах між УПЦ МП та УПЦ КП.

Проблемою останнього часу стало те, що все захиталося. УАПЦ у тому вигляді, у якому існує зараз, довго не протягне - і церковна і, ширше, соціальна ситуація надто загострилася, надто потребують ясності та консолідованості, щоб "золоті акції" та "треті шляхи" довго втримали свій не до кінця зрозумілий "нейтралітет", вибудуваний на особистих амбіціях, історичних травмах та чужих "політичних необхідностях". Якщо УАПЦ збирається продовжувати політику подвійного загравання, яку практикувала за митрополита Мефодія, її шлях до стагнації та руйнування не просто наперед визначений, а ще й доволі швидкий.

Звісно, найкращим здавався сценарій, за яким УАПЦ і УАПЦ (о) об'єднаються і тоді зможуть вести діалог з потенційними партнерами з об'єднання на більш вигідних для себе умовах. Тому демарш владики Ігоря, можливо, сприймають ледь не як зраду. Тим більше, що він зробив свою заяву ще до (!) Помісного собору УАПЦ, на кому, можливо, буде обговорюватися майбутня політика церкви. Втім, консультації між владиками ідуть відтоді, як помер митрополит Мефодій - отже, певні прогнози щодо майбутнього собору людина, посвячена у суть перемовин, зробити може. Окрім того знаменно і те, що владика Ігор прийняв рішення звернутися до греко-католиків саме зараз. Адже він міг це зробити рік чи кілька років тому. Втім, судячи з усього, чекав, що після відходу у вічність митрополита Мефодія, з яким мав важкі особисті стосунки, ситуація в церкві зміниться. В такому випадку звернення до греко-католиків є ознакою того, що ці сподівання не справдилися.

Або ця заява - гра на підвищення ставок. Тим, хто вважав, що в архієпископа Харківського немає іншого шляху виходу з ізоляції і маргінального статусу, він демонструє: вихід є. І цей вихід дійсно здатний налякати православних братів. Особливо зі стану УПЦ КП. Яка теж стоїть на порозі великих змін і запеклих конфліктів, які часто супроводжують зміну очільника церкви. А УГКЦ є без сумніву канонічною, цілком національною і навіть трішечки європейською, до того ж зовсім не замішаною у сварках, які так псують репутацію всіх наших православних церков. Тобто з точки зору нинішнього суспільного мейнстріму, УГКЦ є дуже приємною пропозицією.

УГКЦ вже певний час просуває у маси думку про те, що вона є такою самою "церквою Київської традиції" - тільки у єдності з Ватиканом. Що вона прагне єдності цілої української церкви і готова єднатися з усіма охочими у єдиний проект Київської помісної церкви. Лишилося тільки показати на практиці як можливо це єднання. Тобто створити прецедент.

Певні канонічні труднощі, безумовно, є. Це і визнання примату папи - це вже дорікнули владиці Ігорю, і ряд суто богословських питань, і навіть позиція попередніх предстоятелів УАПЦ - зокрема, патріарха Димитрія, якому архієпископ Ігор декларував вірність, і який вважав Унію загрозою для українського православ'я і попереджав проти зближення з УГКЦ. Втім, також можна зазначити, що для українських православних діячів "похід в унію" не є чимось цілком новим. А для УГКЦ, в свою чергу, можливість єднання з православними може стати приводом повернутися до автентичних положень про Унію, які були порушені задля латинізації церковного життя.

Але окрім канонічних труднощів, є і цілком "політичні". Дотепер УГКЦ стояла збоку міжправославних сварок. Для УПЦ КП та УАПЦ вона навіть виглядала останнім часом на союзника - за ідеологічною ознакою. Навіть у переходах парафій з однієї юрисдикції до іншої вони майже не брали участі (відомий лише один випадок участі священиків УГКЦ у "захопленні" парафії УПЦ МП). А тут до УГКЦ може увійти не парафія, а ціла єпархія православної церкви. Єпархія доволі велика - принаймні, територіально. В такий спосіб УГКЦ продемонструє, що більше не стоїть осторонь якогось "суто православного" процесу, а бере активну участь у творені єдиної української церкви - за власною візією. Це навряд чи сподобається "православним братам", які дотепер вважали творення "української помісної церкви" виключно власною прерогативою. Тому і прозвучали слова про те, що між православними та греко-католиками ця ситуація може "посіяти ворожнечу". Тобто греко-католики можуть вважати, що їх попередили.