Ерос (не)дозволеного. Сексуальна еволюція не завершується сексуальною революцією

В історії людства сексуальне життя вряди-годи набувало відтінку пікантності, перебувало під контролем, ба навіть переслідувалося. Але чому соціокультурні інституції, якщо не забороняли, то, як мінімум, наполягали на "вибуховій" природі людської чуттєвості?

Якщо про докультурний період людської сексуальності ми знаємо порівняно небагато, то говорячи про античність, неодмінно підкреслюємо, що "любовним відомством" тоді заправляли самі боги. Оскільки природу пов'язували з родючістю землі, божества буквально персоніфікували кохання. Із міфології ми знаємо про різні сердечні пригоди між богами і людьми. Приміром, Афродіта, з іменем якої асоціювали збудники сексуального потягу (афродизіаки), була символом статевого акту. Він уважався цілком природним, а насолода від нього була звичною. Ці манливі чари розносив примхливий Ерот, який своїми стрілами зваби міг поцілити мало не першого-ліпшого. А уражений міг почуватися ой як непросто. Можливо, тому кохання сприймалося і як небезпечний стан, що викликає колосальне ошаління. Так іще в старожитність виникла потреба узгоджувати тілесний потяг із суспільними нормами. Та попри все, сексуальність не сприймалася за щось порочне чи зле. Навіть оголеність для елліна не була чимось ганебним, так само як у пізнішу римську добу спільне купання людей різної статі.

З огляду на зневажливе ставлення до жінки в давньогрецькому суспільстві, елліни шукали найвищої втіхи в чоловіках, які викликали в них повагу та вважалися рівними між собою. Одностатева чоловіча любов не переслідувалася. Тоді як жінка зводилися до пасивної, в кращому випадку, материнської функції. Однак почуття прихильності виявляли й до гетер. Хоча сімейні стосунки поважали завжди.

Як зазначає Барбара Файхтінґер, оскільки вплив Еросу на душу людини був далеко не однозначним, пергамський лікар Гален називав кохання недугою, а римський імператор Марк Аврелій порівнював амурну втіху з душевними розладами. Та це не заважало пов'язувати Ерос із прагненням до прекрасного. Любов дозволяла людині здійнятися до самісіньких небес. Спираючись на цю думку, Платон створює концепцію, згідно з якою, відмова від сексуальних дій дозволяє проявитися істинному поєднанню з божеством.

Цікаво, що римляни за тривалий період не спромоглися спорудити храм богині Венері. Однак його таки було збудовано коштом штрафних зборів за статеві перебільшення.

Бо суспільство навчилося регламентувати допустимі та несхвалені відносини. До перших зараховували зв'язки з рабинями, що ніяк не загрожували сім'ї. Другі могли суттєво підірвати здоров'я чоловіка та призводили до розтрати фамільного майна. Відтак, шлюб існував передовсім для продовження роду, а коханню відводилася другорядна роль. Наприклад, Сенека застерігав від надто вже палкої пристрасті до дружини.

Та лише з приходом християнства сексуальність витісняється на користь любові до Бога. Статеву аскезу підносять не лише християни, але й єретичні вчення. В їхньому уявленні оргазм прирівнюється до судом. Не тільки атлети перед фізичними змаганнями мали утримуватися від сексу, але і правники перед інтелектуальними промовами на форумах. Зрештою, чуттєвий потяг розглядається як наслідок гріхопадіння людини, а отже, сексуальність більше не є невинною. Вона - бунтівна непокора плоті духові. Натомість любов перетворюється на магічну єдність із Богом.

В середньовіччі, пише Петер Дінцельбахер, ненависть до жіноцтва дедалі дужчає. Вияв сексуальності є радше свідченням розбещеності чи відьомства. Пропагується непорочність і невинність. Еротичні фантазії заслуговували потойбічного покарання. Той, хто в подружніх стосунках отримує надмірну насолоду, вартує багатократних укусів зміїв. Зростає кількість людей, які демонстративно відрікаються від сексуальності, ба навіть травмують власні статеві органи, щоби хоч якось відмежуватися від первородного гріха. Плоть стає простором латентного переступу. Недаремно святий Авґустин ставиться з недовірливістю до плотського акту, нехай він і спрямований на продовження роду. Бодай натяк на сексуальність міг стати приводом до засудження. Священику годі було поцілувати дитину, щоби це не спровокувало будь-яких підозр. Ще далеко було і до пізнішого містичного уявлення про екстатичну любов до Христа.

Ранньосередньовічне вживання слова amor, яким у пізнішу добу позначали звичайні любовні почуття, насправді символізувало фізичне прагнення. Любовної лірики ще не існувало, бо доволі підступним було це почуття. Про одруження домовлялися батьки наречених, виходячи переважно з економічних міркувань. Лише в ХІ-ХІІ столітті можна говорити про зародження сучасного розуміння любові, коли виникає шанс особистого вибору супутника життя, прикладом чого може бути знаменита історія про Абеляра й Елоїзу. Аж ось святий Бернар Клервоський, інтерпретуючи "Пісню пісень" використовує метафору духовного шлюбу й говорить про самозабуття в Христі, а Гуґо Сен-Вікторський описує дію любові Трійці.

Поволі в світській культурі формується придворне кохання. Історія Трістана та Ізольди, розповідаючи про незламну любов аж до смерті, є хрестоматійною й донині. Затим виникає ідея служіння коханій жінці. Її підхоплює міська романтична поезія, що шириться майстерзинґерами. До кохання знову привернуто увагу, а мода, наголошуючи на еротичних деталях, поволі реабілітує сексуальність.

У часи Відродження, зазначає Вольфґанґ Бойтін, кохання годі уникнути. Шекспір порівнює його з гарячкою. Щоби воно не набувало форм розгнузданості, полюбовні стосунки знову прагнуть унормувати не тільки з позицій релігії, а держави, права, сім'ї, науки, мистецтва тощо. Коли Кондон, придворний цілитель Карла ІІ, винаходить знаменитий контрацептив, звільна починається ера сексуальної втіхи, витісняючи аскезу й толеруючи позашлюбні взаємини. У мистецтві виникають зображення молодих коханців з підкресленими еротичними атрибутами (груди, гульфики).

Розкріпачена чуттєвість дозволяє легше витримувати скрутне становище: згадаймо принагідно любовні оповідки з "Декамерона" Боккаччо, коли сексуальність дозволяє пережити чуму.

На якийсь час реформатор Лютер стає символом розбещеності, коли обручається з черницею, що втекла з монастиря. Для нього шлюб стає найбільш моральним станом. Та це не заважало йому знову назвати людину гріховним створінням.

Тим часом, протестантський шлюб стає економічною категорією. Бодай і незаможні люди паруються, позаяк удвох легше виживати. З'являються перші шлюбні оголошення. Тим, кому менше пощастило, можуть навіть виставити на продаж дружину, як то траплялося в Англії в XVII столітті, бо розлучення дорого коштує. Подібна прихована форма торгівлі жінками спричиняє попит на цнотливість. Спритні ділки пропонують послуги з відновлення фізичної цноти. Невдовзі в обіг потрапляє непристойна література. Спершу при зображенні сексуального використовуються натяки, як-от, троянда для жіночих генеталій, тріснуте люстерко на позначення втраченої цноти. Втім, порнолітература здобуває шалену популярність.

Здавалося б, буржуазна культура мала принести розкутість, однак її економічні та моральні ідеали поступово беруть верх. Чеснотою залишалися дошлюбна незайманість і подружня вірність. Та сексуальна революція ХХ століття начисто поховала подібне пуританство. Секс проголошується окремою цінністю й не обов'язково має закінчуватися народженням дітей. Лібералізм і фемінізм підготували рух за сексуальну реформу. Біологія, медицина, психоаналіз, сексуальні студії "відкрили" дитячу сексуальність і жіночий оргазм. Однак новітні венеричні захворювання спричинили безмаль не панічні настрої. Хоча навіть це не завадило комерціалізації звільненої сексуальності сьогодення.