Чому священиків московського патріархату зобов'язали поминати Кирила
Рух "не поминання" патріарха Кирила під час служби Божої у церквах УПЦ МП згортають. Як повідомила група "За єдину помісну церкву", що проводила опитування по парафіях, заборонити практику не поминання вирішив особисто митрополит Київський Онуфрій. Відтепер єпархії мають прямий наказ від київського керівництва обов'язково поминати патріарха Кирила.
Перша реакція на це повідомлення була цілком передбачуваною: дарма він це. Адже патріарх асоціюється в українських вірних саме з "Руським миром", тобто війною на сході. Відвертий зв'язок УПЦ з Москвою муляє очі. А тому дозвіл не поминати патріарха Московського у церквах здавався тою маленькою поступкою, на яку митрополит Київський цілком міг погодитися, аби зберегти "єдність у головному". Кінець кінцем, все якось перемелеться, взимку, швидше за все, війна вщухне - і, може, трохи притихнуть пристрасті навколо "московських попів". Тим часом треба якось втримати вірних і навіть кліриків від надто різких рухів. Дозволити не поминати патріарх Московського, приміром, за рішенням парафіяльних зборів здавалося цілком прийнятним "тимчасом рішенням". Тим більше, що фахівці з історії церкви, літургики й канонічного права стверджують, що це поминання не таке вже й обов'язкове, це швидше дань чи то політиці, чи то традиції.
Тим не менш, митрополит київський виявився безкомпромісним щодо цього питання. І це, нажаль, було цілком передбачувано. Не тому, що митрополит Онуфрій такий вже запеклий москвофіл. Просто він "зразковий монах" - нас же попереджали, - а тому для нього питання церковної дисципліни є принциповими.
Це рішення, швидше за все, загострить ситуацію в УПЦ МП - адже "не поминання" було своєрідним клапаном для спускання пари, компромісом з собою для парафій, які хотіли лишатися у структурі УПЦ МП, але без "асоціювання з Москвою". Рішення митрополита Київського позбавило їх такої можливості.
І за великим - гамбурзьким - рахунком, це правильно. Бо практика "непоминання" нагадує лікувати гострого апендициту методами психотерапії. Яка різниця, чи поминаєш ти патріарха, якщо все одно належиш до структури Московського патріархату? Якщо глава твоєї церкви отримує і виконує директиви, які надходять саме звідти? Практика "непоминання" є намаганням всидіти на двох стільцях - з одного боку, дистанціюватися від МП, але в той ж час залишитися в її структурі. У політичному вимірі це аналог намагання "побудувати незалежність" залишаючись у "братській єдності народів", якому ми віддавалися останні двадцять років - і вже добре знаємо, куди веде цей шлях.
Відмова митрополита Онуфрія у "компромісному" виході з кризи, в якій опинилася УПЦ МП може призвести до загострення ситуації на парафіях - кількість переходів до УПЦ КП може різко зрости. А оскільки навіть цілком добровільні переходи - коли парафія приймає рішення про зміну конфесійної приналежності простою більшістю голосів - керівництво УПЦ МП все одно вважає за "захват", можемо очікувати ескалації конфесійного протистояння.
Можна, звичайно, звинувачувати керівництво УПЦ МП у "вибірковій безкомпромісності" - адже воно виявляє принциповість тільки стосовно антимосковських ініціатив, а антиукраїнські лишає поза увагою. Але воно у своєму праві. І тим, хто не хоче відчувати свою єдність з Москвою, варто не займатися психотерапією з "непоминанням" та іншими іграми в слова, а шукати дієві виходи з морально-канонічних дилем. Не покладаючись на Київську митрополію та предстоятеля у тому, що стосується прийняття рішень - там свою позицію висловили достатньо чітко.
