Чому росіян не цікавить правда
Реакція на збитий літак у соцмережах і частково у ЗМІ додає цікаву рисочку до загальної клінічної картини "ментального розриву" між Росією та Україною. Українські френди з перших постів щодо трагедії вимагали розслідування і покарання. Висловлювалися різноманітні припущення - але домінував заклик "розібратися".
Зовсім інакшу позицію відразу зайняли френди з Росії. Найперший пост - до речі, дуже інтелігентної людини - зводився до того, що до правди докопуватися - марна справа. Він не виявився винятком. Більшість росіян на багатьох стрічках також висловилися в тому ж дусі - правди ми все одно не дізнаємося. А тому, давайте пограємо в "угадайку", яку брехню придумають "підноси", яку "укропи", а яку "наші". Тобто від початку ніхто не те що не вимагав правди - від неї відмовилися відразу і геть, як відмовляються вірити у Діда Мороза по досягненні статевої зрілості.
Різниця підходів очевидна - українці вимагають правди, росіяни налаштовані на те, що їм збрешуть, і єдине, що їх цікавить - наскільки ця брехня буде добре приготована. Їм відомо достеменно, що ніякої правди немає. Принаймні, "для них". А тому їм байдуже, яка вона.
Вчора пізно ввечері цю позицію чудово сформулював депутат Держдуми Калашніков: "Ну, дізнаєтеся ви, хто насправді збив літак, - вам від того легше стане?" І, судячи з позиції моїх російських френдів, вони в цілому погоджуються зі своєю владою. Немає різниці, хто збив літак. Немає різниці, хто почав війну. Немає різниці, хто вбивця. Постійна брехня, яка ллється з екранів російського ТБ виховала цілком достойного споживача, в якого потреба в правді просто атрофована. Ба навіть більше - в нього вихована резистентність до правди.
Це породжує той цілковитий моральний релятивізм, який ми спостерігаємо в сучасній Росії. Втрата віри в досяжність правди і, відповідно, справедливості - це ще один симптом втрати віри в таку категорію, як "добро". Воно не просто нікого і нічого не перемагає - його просто немає. "Подорослішати" для сучасного росіянина означає розстатися з цією наївною категорією з дитячих казок. Жарт про "бабло, яке перемагає зло" давно перестав бути жартом. Добро витіснене геть зі смислового поля цілої культури, яка претендує на "останній оплот духовності".
Так само, як витіснена правда. Робота справжнього російського медівника - зовсім не подати інформацію і дотримати при тому "журналістських стандартів". До речі, журналістів в Росії тепер майже немає - там тепер самі "медіа експерти". І це, принаймні, чесно (хоча дивно використовувати це слово щодо російських колег) Їхнє завдання не інформувати, а підганяти потрібну версію "правди" під смаки "своєї" публіки. Вас не здивувало те, що "розіп'яті хлопчики" і геть повистріляні "матері ополченців" не викликали жодної відрази в споживача? Ви теж патетично питали: "Як в таке можна було повірити"? Та ніяк. Про тут вже не йдеться про віру - віра не має значення для того, хто твердо знає, що "The truth is out of here". Він же дивився "Х-фали". Так само, як "Гру престолів", з якої народився "розіп'ятий хлопчик". І "Шерлока" він дивився - тому його не здивує дика фантазія Гіркіна про те, що "в літаку летіли самі трупи". Навіть вигадувати нічого не треба - все вже є у "відкритих джерелах".
Глядач зовсім цим не обурюється. Навпаки, він навіть отримує задоволення від впізнавання. Реальність, в яку поміщають його російські медіа, перетворюється на серіал, на гру. Тому і йдеться вже не про "брехню" та "правду", а про "художній вимисел".
