Чому хабар - це гріх і що зміниться від визнання церквою цього факту
У цьому документі корупція трактується як порушення не лише людського, але й Божого закону. А отже ті, хто є винуватим у цьому гріху, може бути допущений до причастя тільки після покаяння.
Скажу відразу: ні, це не анафема, як чомусь пишуть в Інтернеті гарячі голови. Анафемами так запросто не розкидаються. Але те, що прийняв Синод УПЦ КП не менш значуще - в цьому документі корупція визнана гріхом. В якому мають каятися не лише ті, хто вимагає і бере хабарі, але й ті, хто дає - на вимогу чи за власною ініціативою.
Нагадаю, що приблизно півроку тому аналогічну заяву зробив папа Римський Франциск - у проповіді проти корупції ті неправедних жертводавців. Але в Україні антикорупційна проповідь не набула широкої популярності.
Це не дивно. Адже корупція складає частину нашої традиції. Революція гідності нічого в тому не змінила. При чому біда не тільки в тих, хто вимагає хабара, а в тих, хто заздалегідь готовий платити, і при тому навіть не вважає, що робить щось неправедне. Можна перелічувати величезну кількість причин. Окрім традиційно схвального ставлення до "магарича" та інших типів "вдячності", радянська система, яка не дозволяла в законний спосіб вирішувати найпростіші побутові проблеми - система, яка відтворюється в нас дотепер.
Тому на відміну від папи Франциска, який зосередився на тих, хто бере хабарі, наші ієрархи говорять і про тих, хто їх дає як про винних у гріху корупції. Адже система хабарів підтримується з обох боків. І з обох боків знаходиться безліч виправдань, чому люди погоджуються бути втягненими у цю недобру систему.
Тому визнання хабара гріхом є значним кроком з боку церкви у подоланні цієї сумнівної "традиції нашого народу".
У церкви є достатньо приводів для оголошення корупції гріхом. Починаючи від прямих цитат з Писання, які наведені у документі, продовжуючи тим, що корупція є злочином, дотичним до тих, що згадуються у Декалозі. Адже корупція - це "швидка", яка до когось не доїхала вчасно, це загиблі у пожежі, яка трапилася через порушення правил безпеки, це ліки, які не може купити людина, що їх потребує. "Корупція вбиває" - не лозунг і не метафора. Тому оголошення корупції гріхом - суто логічний крок. Крок громадянської мудрості і мужності - адже головним джерелом і підтримкою корупційної системи залишається держава.
Звісно, визнання корупції гріхом не вилікує суспільство від цієї хвороби - як не вилікувало від насильства чи крадіжок. Але наразі йдеться хоча би про те, аби визнати і усвідомити власну, особисту участь кожного у корупційних діях і намагатися - кожному особисто - відмовитися від них.
У зверненні йдеться про "дієве покаяння і виправлення". Загалом, людина кається під час сповіді, і для християнина це покаяння є дієвою практикою, яка змушує замислюватися в подальшому над своїми вчинками. Втім, серед "традиційних християн" побутує думка, що покаяння - "це як душ прийняти". Такої точки зору, зокрема, притримувалися в оточенні попереднього "православного президента".
Не виключено, що ця традиція багато в чому зберігається і в оточенні нинішнього президента - адже еліти поки що майже не змінилися. Тобто мода на "косметичне православ'я", яке "відмиває" за добрі пожертви від будь-якого гріха, цілком можливо, залишається частиною політичної культури. Тому думка про "дієве покаяння", про те, що сповідь - це зовсім не "душ", це обіцянка Богові виправитися - мусить бути доведена до свідомості так само, як думка про те, що корупція є гріхом.
