Чи зможуть олігархи поставити свого керівника УПЦ
Бувають ситуації, в яких будь-які політичні міркування відступають на другий план. Приїзд патріарха Кирила до Києва за будь-яких обставин здавався недоречним. Але похорон - це подія, яка призупиняє навіть найзапеклішу війну. Але якщо відсутність на похороні патріарха Філарета, котрого, як він сам зазначив, "не запросили" (взагалі-то на такі події запрошення необов'язкове) - виглядає як прояв делікатності, то відмова патріарха Кирила їхати на похорон митрополита Київського виглядає дещо дивно. Йому особисте запрошення потрібно ще менше, ніж патріарху Київському. Адже митрополит Київський - не просто "друга людина" в структурі РПЦ. Це була людина, чий особистий авторитет в цілій РПЦ був, ймовірно, навіть вищим, ніж в самого патріарха. Тим не менш, глава церкви проігнорував його похорон, відправивши в Київ свого "замісника з зовнішніх зв'язків" - як це зробили предстоятелі інших помісних церков.
Формально відмова патріарха від поїздки пов'язана за "побоюванням провокацій". Але ніколи раніше така небезпека не зупиняла патріарха. Може, він боявся, що його не впустять в Україну? Але прикордонна служба розповсюдила заяву про те, що для "великого списку людей, яким заборонений в'їзд в Україну", заборона буде знята у зв'язку з похороном митрополита Київського. Тим не менш, патріарх - на якого і був, в першу чергу, розрахований меседж прикордонной служби - утримався від поїздки.
Чи означає це, що українська частина "канонічної території" вже не підконтрольна патріархові. І "вже" чи "іще" - до виборів наступного предстоятеля УПЦ?
Здається, важелі впливу на церковну політику Києва вислизають з рук патріарха Московського. Нова київська влада, виводячи формулу державно-церковних стосунків, цілком щиро намагається винести його за дужки. Причому центром формування цієї політики, цілком природно, стає Адміністрація президента - як це було і за правління В.Януковича. Цьому не варто дивуватися - стосовно церковної політики президент Порошенко є спадкоємцем традицій попередника. Він вже неодноразово демонстрував готовність особисто втручатися у внутрішньо церковні події.
А хіба йому залишили вибір? Петро Порошенко є парафіянином УПЦ МП. Тобто "церква" для нього - це в першу чергу саме ця конфесія. Окрім того, вона виявилася неприємним чином замішана у кривавій каші, яку президент змушений сьорбати на Сході України. Не кажучи вже про церковно-політично-бізнесові стосунки, якими пов'язаний єпископат УПЦ МП, українські і російські олігархи і, відповідно, політикум і силові відомства обох країн. На цьому тлі події всередині УПЦ МП дійсно є вже не "внутрішніми справами церкви" - вони є фактором національної безпеки країни. І тому цілком природно те, що ними опікуються на Банковій.
Те, що Порошенко напевно буде тримати руку на пульсі церковної політики - принаймні, тої її частини, яка стосується УПЦ МП, - було відомо від моменту його обрання. Нагадаю, патріарх Кирило прийняв тоді звернення до новообраного президента з "ключовим месиджем" - про "принцип невтручання влади у внутрішні справи церкви". В такій завуальованій формі патріарх вимагав у нової української влади не втручатися у ті схеми впливів, які були напрацьовані і діяли всередині УПЦ МП. Схеми, в яких особисто патріарх дуже зацікавлений. Судячи з розіграної кількома днями пізніше істерики в оточені патріарха щодо того, що "Порошенко не послухався патріарха", можна зробити висновок, що Порошенко таки не послухався. Що він залишив за собою право втручатися в ту єпископсько-олігархічно-політичну змову, яку патріарх Кирило у своєму зверненні обтічно називає "внутрішніми справами церкви".
Це цілком природній спосіб дій для Порошенка, який, сам будучи "православним олігархом", посвячений у ці схеми і знає, як вони діють, а також усвідомлює - чи навіть спостерігає - які вони мають наслідки. Він не може відпустити "внутрішні справи УПЦ МП" на самоплив - бо йому, як нікому, відомо, що вони ніколи не "пливли самі". І що якщо він не візьме їх під свій контроль, то це зробить хтось інший. Він навіть здогадується, хто саме. І тому майбутня битва за київську митрополичу кафедру, швидше за все, стане змаганням не так єпископів, як олігархів, які, відповідно, мають і різну політичну лояльність.
