Чи стане патріарх Кирил новим переговорником від Москви
Патріарх Кирил пишно відсвяткував шестиріччя своєї інтронізації у Храмі Христа Спасителя, "при великому зібранні священнослужителів і вірян Росії, України та Грузії", - відзначили новинарні агенції. Річниця інтронізації раптом виявилася пишним святом - дещо дивним посеред кризи, що охопила більшість "канонічної території" Московського патріарха. Можливо, просто тому, що дала можливість продемонструвати зайвий раз якусь доволі химерну "єдність" і "солідарність". Наприклад, Комуністична партія РФ на знак примирення з церквою видала величезне офіційне послання, в якому визнаються непересічні якості нинішнього предстоятеля РПЦ - хоча, звісно, зазначено, що "КПРФ не з усім згодна". Президент Путін запросив патріарха до себе, аби привітати його. Саме запросив до себе, а не прийшов на свято, як це зазвичай роблять ті, хто хоче когось привітати. І це виглядало цього разу не як нагадування "хто в хаті господар", а як ознака ввічливості і тактовності.
Втім, найбільше розчулення викликав наразі навіть не улюбленець публіки Путін, а присутність "багатьох вірних і духовенства" України та Грузії, які удостоїлися особливої згадки придворних новинарних агенцій. Правди ніде діти - митрополит Онуфрій з цілою делегацією УПЦ МП дійсно був присутній і виголошував привітання і подяки патріархові Московському за його "батьківську опіку" над усіма українськими православними. Натомість він був винагороджений такими самими теплими словами патріарха, який відзначав досягнення митрополита Київського, "людини віри і молитви", яка "без зайвої метушні та полемік зміцнює православну віру в тих, хто може її загубити під тиском зовнішніх обставин". Оці неназвані "зовнішні обставини" в людей субтильних, гадаю, викликали особливий захват.
Святкування річниці патріаршої інтронізації стало зворушливою демонстрацією єдності того, що давним давно в реальності розвалилося. Згадка саме про делегації Грузії та України - колишніх "братських народів", з якими Росія мала чи має наразі військові конфлікти, підкреслює "особливий" статус церкви, яка, поки політики "все втрачають", продовжує щось там "єднати". Цьому співзвучні заклики патріарха до церкви триматися над політичними конфліктами, не допускати їх у церкву.
Не те щоби дуже оригінальна позиція - патріарх Кирил має приклад патріарха Алексія, який попри війну Росії з Грузією зумів зберегти добрі стосунки з Грузинською ПЦ. Нагадування про те, що таке можливо - присутність на святкуванні делегації від ГПЦ - сигнал щодо України.
Це сигнал українським вірним - мовляв, війна війною, а церква церквою. Політики щось там між собою ділять, а канонічна церква має лишатися цілісною і неподільною. Це сигнал українській владі про те, що патріарх "понад конфліктом", лише дуже переймається долею своєї церкви і українців. Це сигнал російській владі про те, що патріарх Кирил - як людина авторитетна і "понад конфліктом" - може в разі потреби виступити посередником. Між усіма. Українською владою, яка буде змушена пристати на цю пропозицію - патріарх, принаймні, висловив мовчазний протест проти "Кримнашу", ані слівця не зронив про "київську хунту", тобто зовні повівся майже як пристойна людина. Сепаратистами - патріарх вже мав нагоду продемонструвати свій вплив на них, коли "визволяв" спостерігачів ОБСЄ. Кремлем - тут коментарі, гадаю, не потрібні. До речі, відсутність на святкуваннях президента Путіна - фігури, яка дратувала би багатьох і скомпрометувала би всіх учасників події - зайвий знак того, що в Кремлі могли правильно зрозуміти цей сигнал і навіть мати це на увазі.
Втім, патріарх Кирил - не патріарх Алексій. УПЦ - не ГПЦ, як і Україна - не Грузія, і війни в нас вийшли зовсім різні. Нагадаю, патріарх Алексій під час грузинської війни пішов у свого роду "внутрішню еміграцію", з якої визирав лише для того, аби засудити війну - яку тоді абсолютно очевидно розв'язав Кремль, - і його стосунки з Кремлем після того так і не налагодилися. Патріарх Кирил не просто не зник з політичної сцени Росії, він розгорнувся на ній з небаченим донині розмахом. В патріарха Алексія не було жодних претензій на Грузію, яка має власну автокефальну церкву, і з якою, відповідно, в патріарх Московського завжди могли бути тільки союзницькі угоди. В той час як УПЦ є структурним підрозділом Московського патріархату і знаходиться у підлеглому становищі. Кінець кінцем, Грузія ніколи не розглядалася в якості частини "Руського мира" - за патріарха Алексія і слів таких ще ніхто не знав. З Україною - зовсім інша ситуація. Схожість проблем, які військові конфлікти ставили перед патріархом Алексієм і патріархом Кирилом є суто косметичною. Попри все питання про абхазькі та аланські єпархії, що відкололися від ГПЦ і просили про приєднання до РПЦ, має небагато спільного з питанням Кримської митрополії.
Втім, якщо Росії дійсно знадобиться "переговорник з Україною", у всі ці деталі ніхто не стане вдивлятися надто уважно. Патріарх Кирил цілком може стати "компромісною" фігурою. Яка, звісно, викличе по наш бік кордону багато протестів. Але чи критично багато? Це можна буде з'ясувати вже найближчим часом - у Московській патріархії заявили, що розраховують на візит патріарха до України вже влітку цього року. Зрозуміло, що узгоджувати цей візит будуть не пізніше весни - от тоді і стане зрозуміло, наскільки "компромісною" виглядає фігура патріарха з українського боку.
