Адам, Єва і Фейсбук
Соціологічне дослідження, що було проведено на замовлення адвокатської фірми Slater and Gordon, виявило, що одна сімейна пара з семи розпадається "через пости у соцмережах", а одна з п'яти визнає, що має щоденні сварки через використання соцмереж.
Соцмережі дійсно сповнені спокус. Чи радше ілюзій. Це своєрідний театр, де навіть наявність справжнього фото на аватарці та даних у профілі нічого не міняють у поведінці людей, які відчувають себе, нарешті, дієвими особами, а не безіменними глядачами з галерки. Скільки людей робить тут - віртуально - те, чого б нізащо не зробив у реальному житті. І скільки виголошується на весь зал думок, у яких не варто було би звірятися навіть на вушко улюбленій подрузі.
Але промовчати неможливо! Бо тоді здається, що життя іде повз тебе. Адже А. викладає фото з чергової подорожі, Б. натякає на черговий роман, В. хвалиться новою сукнею (звідки в неї на це гроші?), Г. змінює у профілі повідомлення про місце роботи (робить кар'єру!), Д. просто жаліється на долю - але це все одно свідчить про повноту буття. Хіба можна лишатися чужим на цьому святі життя?
Щодо статевої реалізації, для неї соцмережі відкривають просто необмежені можливості. Наприклад, "Однокласники". У вас лишилися нереалізовані сексуальні мрії шкільних років? Обов'язково лишилися! У когось більше, у когось менше -затамовані і не здійснені дитячо-юнацькі кохання, напевно, є у всіх. А тут ще криза середнього віку підкралася... І, здавалося, всі знають, що не варто псувати світлі дитячі спогади зіткненнями з реальністю. Але що, якщо ти тоді впустив щось важливе? Справжнє. У певному віці люди чомусь дуже піддатні ілюзії про можливість "інакше прожити життя". Варто лише повернутися у ту вихідну точку...
До речі, розлучення - зовсім не "кінець стосунків". Принаймні, у мереженому житті. Навіть навпаки - це єдиний спосіб створити справжній гарем. Коли під твоїм постом третій чоловік свариться у коментах з першим, виникає лише одне питання - чому другий навіть "лайк" не поставив? В полі соцмереж створюється надійна ілюзія "гри", в якій будь-що можливе і в той же час безпечне. Тут ти можеш реалізувати те, чого не можеш або боїшся у реалі. Включно з дрібним злорадством чи навіть помстою.
Єдине, про що завжди варто пам'ятати: ваша половина (і її адвокат) уважно спостерігають за вашими стрибками у віртуальну гречку. Тобто ви, звісно, про це пам'ятаєте і вам це, можливо, навіть подобається. Наявність глядачів і прагнення широкої уваги - от що додали соцмережі сучасним адюльтерам. Їх більше ніхто не приховує. Взагалі, чи є сенс робити щось, про що не можна виставити фото звіту в Інстаграмі? А от про що у соцмережах часом можна забути - що кожне ваше слово, як зазвичай попереджає полісмен в американських фільмах, може бути використане проти вас у суді.
Втім, чи варто демонізувати роль соцмереж у стосунках чоловіка та жінки?
Чи порахував хтось, скільки самотностей зустрілися на цих віртуальних перехрестях і мостах? Хоча б ті самі адвокати, які поквапилися оголосити соцмережі "мінним полем".
Адвокати як ніхто мають бути зацікавлені у соцмережах. Якщо потенційний працедавець може збирати інформацію про претендента на посаду з соцмереж - чому б адвокату не побудувати свою промову на суді на тому самому матеріалі? Більше не треба шукати свідчень подружньої зради, риючись у брудній білизні - достатньо скористатися "Однокласниками". Або просто послатися на пости в ФБ, що дратують клієнта. Чи взагалі вказати в якості "неспівпадіння світоглядів" той факт, що подружжя користується різними мережами. Дійсно, як можуть спати в одному ліжку чоловік, якому вистачає Твіттера, і жінка, яка не може вкластися навіть у формат ЖЖ? Дарма, що причини розторгнення шлюбу направду швидше за все зовсім не віртуальні. Що пости у Твіттері - це привід, а не причина. І якби не соцмережі, цей шлюб розпався би все одно - лишень адвокатові довелося б шукати матеріалу для судового процесу довше і важче.
Шлюб як соціального явище взагалі мало залежить від соцмереж. І навряд чи "мінне поле" виявиться для нього більш руйнівним, ніж всі решту випробування, що випали на його долю у процесі еволюції та революцій людської спільноти. Біологічний вид Хомо сапієнс потребує перемир'я у війні статей, що укладається між окремими особинами задля виживання цілого виду. Ця угода може видозмінюватися, пристосовуючись під особливості загального укладу спільноти. Вона може вважатися сакральною чи суто раціональною, оголошуватися "рудиментарною", "буржуазною", "допотопною" або знову входити в моду чи навіть ставати "засадничою" (і невідомо, що гірше). Стосунки жінки та чоловіка ніколи не були простими, шлюб завжди був і лишається справою ризикованою і в той же час - неуникною. Навіть найгеніальніший пост на Фейсбуці цього не виправить.