Що робити з мовним законом

Закон "Про основи державної мовної політики", який називають також законом Колесніченка-Ківалова, або мовним законом, був прийнятий 3 липня 2012 р. і набрав чинності 10 серпня 2012 р. Формально він діє й нині.

23 лютого 2014 р. Верховна Рада підтримала законопроект про визнання закону "Про основи державної мовної політики" таким, що втратив силу. 3 березня тодішній спікер парламенту, в. о. президента Олександр Турчинов повідомив, що не підписуватиме рішення парламенту про відміну мовного закону, поки не буде підготовлений і проголосований Верховною Радою новий закон. На даний момент теперішній статус законопроекту про відміну мовного закону як і раніше "готується на підпис". Теоретично це означає, що він може бути підписаний (спочатку спікером парламенту, а потім президентом) у будь-який момент. Але на практиці треба шукати інші способи вирішення проблеми, які не вносили б додаткового розбрату в суспільство.

При цьому потрібно врахувати, що 7 липня 2014 р. у Конституційний суд України (КСУ) надійшло конституційне подання 57 народних депутатів стосовно відповідності мовного закону Конституції України. 13 лютого 2015 р. на сайті КСУ з'явилося повідомлення, що колегія судей КСУ відкрила конституційне провадження по цій справі, здійснюється підготовка справи до розгляду на пленарному засіданні суду. Відтоді ситуація не змінилася, дата розгляду справи на пленарному засіданні КСУ ще не призначена.

У парламенті є два варіанти подальших дій. Перший варіант - приймати новий мовний закон. До речі, уряд Арсенія Яценюка включив у свій план дій на 2016 р. пункт про розробку нового закону про мовну політику, який повинен бути внесений у Верховну Раду в IV кварталі. Можливо, це саме той випадок, коли не варто поспішати, поки немає рішення КСУ. У будь-якому випадку проект нового закону повинен пройти широке громадське обговорення. Та зараз у суспільстві і без того вистачає гострих дискусій, щоб вкидати в нього ще одну конфліктну тему.

З іншого боку, є кілька конкретних напрямків мовної політики, які потребують корегування. Відкладати вирішення цих проблем до прийняття нового закону - означає посилити ці проблеми. Тому більш прийнятним є другий варіант: вносити точкові виправлення у різні закони, які у деяких своїх статтях стосуються мовної сфери. І тільки потім, коли практика застосування цих норм устоїться, створити на цій основі новий мовний закон, який не викличе особливих конфліктів у суспільстві, оскільки він лише узагальнить норми, які вже застосовуються і стали звичними.

Фактично Верховна Рада уже йде цим шляхом. У нас були суперечки про те, якою мовою повинні користуватися чиновники.

На черзі - прийняття аналогічного закону про службу в органах місцевого самоврядування. Також готується зовсім новий закон "Про аудіовізуальні послуги", який має замінити діючий Закон "Про телебачення і радіомовлення" і стосується мовної сфери у такому суспільно важливому питанні, як мова телерадіомовлення. Необхідно також корегувати мовну політику в галузі освіти - як середньої, так і вищої.

Ідучи шляхом точкових змін у законодавстві, ми зможемо посилити позиції української мови в різних сферах, не створюючи нових проблем і не вносячи розбрат у суспільство. А вже потім можна буде спокійно створити і прийняти новий закон про основи державної мовної політики. Усьому свій час.

Про те, чому Україні потрібна дерусифікація, читайте тут