Женевська зустріч виписала індулігенцію для п'ятої колонни
Попри все це - Женевська зустріч дає нам великий плюс - при розумній політиці влади і сприянню світової громадськості ми можемо отримати передишку. Не дуже довгу, але все ж передишку. І тут головне питання, як ми нею скористаємося.
Хочемо ми того, чи не хочемо, але зараз потрібно йти на політичний діалог з ПР і, можливо, з терористами, яких умовно представляє новоспечений "лідер південного сходу" Олег Царьов. І доведеться давати амністію массі бандитів. На Сході - це буде прдставлятися, як перемога РФ і сепаратистів. В інших регіонах - як поразка революції. При чому, розмову про поразку революції першими почнуть вести праворадикали з якого-небудь "Правого сектору". Ми ще побачимо від них пікети парламенту, як тільки почнеться реальне перетворення Майдану із напівмілітаризованої зони в центральну площу столиці.
В цілому, якщо РФ не буде масовано нагнітати ситуацію, процес роззброєння і демілітаризації сходу може пройти доволі швидко. Хоча, можна не сумніватися, що навіть при самому оптимістичному сценарію, пікети під обладміністраціями стоятимуть до дня виборів і час від часу виникатимуть доволі жорсткі конфлікти.
Другий важливий висновок, який можна зробити після Женевських домовленостей - партія регіонів остаточно перетворилася на кишенькову партію РФ. Регіонали втратили легітимність в очах більшості своїх виборців, проте, росіянам поки немає на кого ставити крім них. Тому, саме вони були визначені, як головні представники південного-сходу (нагадаю про заяву Лаврова, що на переговорах має бути присутнім Добкін). Правда, паралельно буде створюватися ряд радикальних політичних рухів, одним з лідерів яких буде Царьов. По суті, росіяни перетворили ПР із відносно самостійного гравця в абсолютно маріонетковий рух, який не може грати у власні ігри. ПР стала головним дахом для сепаратистів і по суті перетворюється на таке собі політичне крило терористів. При чому головне політичне завдання, яке ставиться перед регіоналами - консервація старої корупційної моделі розвитку України. Якщо хтось наміриться робити реформи - треба відразу піднімати сепаратистський бунт.Чому? Бо реформи - це покращення життя вже сьогодні. Україна в очах Путіна - це приклад того, що революції приводять до занепаду, а не до процвітання.
Чи готова влада до такого виклику? Сьогодні, безумовно ні. Бо поки немає легітимного Президента, а потім парламента і місцевих рад, ми матимемо дуже хитку ситуацію. Ситуацію, яка може вирішитися лише в тому випадку, якщо новий Президент зможе блискавично провести реформи в силовій системі і почне реально боротися з корупцією. Плюс, інформаційна складова, про яку не писав тільки лінивий.
І найголовніше. Наступний президент має не боятися. Можливо, сміливість, - це найважливіша риса, яку повинен мати майбутній Президент. Звичайно в додатку до розуму і патріотизму.
