Перебудова в Білорусі. Чому Лукашенко вже не стане Ден Сяопіном
Цього разу причиною стали розмови білоруського президента Олександра Лукашенка про перспективи лібералізації білоруської економіки. Звісно не йдеться про зміну економічного ладу, просто бацька вирішив поговорити про те, як пожвавити економічне зростання в країні, а то останні два роки ВВП Білорусі падає, а в цьому році росте навіть повільніше, ніж в Україні. І це коли в країні ні революції, ні війни, а повна стабільність.
Якось так складається, що чиновницького окрику та грюкання кулаком по столу виявилося вже недостатньо, щоб стимулювати білорусів до праці, а тим паче до інвестицій. Тому радники підготували для бацьки спеціальний манускрипт, де розписуються різноманітні пільги та послаблення для підприємців, що має заохотити їх з більшим натхненням вкладати гроші, знаходити де б краще продати білоруську продукцію, щоб згодом забезпечити бюджет додатковими фінансовими надходженнями, щоб уже начальство могло потішити пересічного білоруса підвищеними пенсіями, зарплатами та іншими бюджетними марципанами.
Між іншим планується запровадити заборону на впровадження нових податків в країні до 2020 року. "Думаю, на це треба піти. Подивимося, що у нас з цього вийде", - каже Лукашенко. Це звісно непогано, хоча треба сказати, що до 2020 року залишилося якихось два роки, тому недовго тішитися білоруським підприємцям обіцяними свободами.
Треба сказати, що всі ці білоруські плани дуже схожі на те, що продукують українські чиновники-реформатори, коли міркують собі про те, як би це покращити підприємницьке середовище, щоб більше було всіляких бізнесів, які знову таки дадуть можливість, трохи наповнити бюджет. Тут тобі і усунення зайвих адміністративних бар'єрів, і спрощення реєстрації бізнесу, і обіцянки побороти бюрократію. Загалом все те саме, що пропонується у нас, з тією різницею, що українці переконані, що білоруське начальство тримає слово і вже як пообіцяло, то зробить. Тому, на думку пересічного українця є в всі підстави "люто заздрити" білорусам.
Напевно підстави для цього є. За статистикою, середній білорус, як мінімум вдвічі багатший за українця, принаймні за показниками ВВП на душу населення, що звісно неприємно.
Тим не менше, якщо придивитися до того, що пишуть білоруські експерти про стан економіки нашої прекрасної сусідки, то виглядає так, що від України не дуже далеко втекли. Зокрема варто звернути увагу на публікації Ярослава Романчука, керівника Науково дослідного центру Мізеса.
Як він відзначає, в економіці Білорусі домінує держава, ну і, відповідно, чиновники. З 2007 року Білорусь одна за одною накрили потужні кризи. Білоруси не гірше за українців знають, що таке інфляція і девальвація. Надії на модернізовані держпідприємства не виправдалися. Деревообробка, цементні заводи, виробники скла, льону, пряжі і широкого асортименту продуктів машино- і приладобудування загрузли в перманентній модернізації і постійно потребують дотацій з бюджету.
Окрім того, незважаючи на декларовану дружбу з Росією, за останні роки істотно погіршились умови роботи на російському ринку. В тому числі за рахунок зростання торгового протекціонізму і великої програми підтримки російських виробників. Тому, на думку Романчука, вихід не в декларованій лібералізації і забороні на підвищення податків на два роки, а в скрупульозній роботі по створенню сприятливого інвестиційного клімату, в першу чергу, сильного інституту приватної власності. Без цього розраховувати на швидкий розвиток економіки не доводиться, чиновники його забезпечити не зможуть, ні в Білорусі, ні, тим паче, в Україні.
Українці звісно можуть заздрити білорусам, принаймні, поки ті живуть багатше, але до завершення процесу переходу від одержавленої соціалістичної економіки до ринкової, нашим сусідам, м'яко кажучи, далеко.
Більше того, треба розуміти, що економічні успіхи Білорусі наразі залежать від двох ключових факторів. По-перше, стабільність влади Лукашенка. Доки він керує, добре це чи погано, але правила визначені і всі, хто хоче працювати в Білорусі це розуміють. А от питання, який матиме вигляд Білорусь і білоруські економічні досягнення без Лукашенка, покрите мороком невідомого. В свою чергу, українці на власній шкурі відчули, що Леонід Кучма недарма іронізував свого часу, що хоче подивитися справжню Україну без Кучми. З часу його президентства вже минулого 13 років, вже третій президент керує на Банковій, а сказати, що українська еліта навчилася домовлятися і може забезпечити стабільний розвиток країни, неможливо.
Щоправда, українці навчилися жити, інвестувати, будувати і торгувати в умовах перманентної політичної кризи, регулярних змін урядів і міністрів, і податків. Дуже сумнівно, що білорусам після залізобетонної стабільності режиму Лукашенка буде простіше звикнути до хаосу демократії. В те, що обійдеться без нього, не віриться зовсім.
Ну і по-друге, Білорусь, звісно, майстерно користується своїм географічним положенням поміж Росією і Євросоюзом. Транзит всього що можна везти, від газу і нафти до пармезану і нафтопродуктів прибуткова штука, але знову таки виникає питання ціни і залежності.
Росія, а саме туди йде майже 50% білоруського експорту, дуже добрий партнер, тільки з непередбачуваним характером. І як він себе поведе ніколи достеменно невідомо. Про це українці знають з власного досвіду. Тому не варто аж надто заздрити білорусам (хіба трішки, бо це справді найчистіше місце на глобусі). Так що, скидається на те, що з лібералізацією економіки, Лукашенко запізнився років на 25, а ціна білоруської стабільності може виявитися вищою за український хаос.
