Три з половиною вертикалі: ТОП-40 можновладців ОРДЛО

Попри гібридний характер військової агресії Росії проти України, російська окупація окремих районів українських Донецької та Луганської областей набула за останні три з половиною роки цілком класичних форм та здійснюється безпосередньо з Кремля шляхом управління за допомогою трьох традиційних вертикальних важелів, йдеться в спільному дослідженні Центру вивчення Росії та окупованих територій і видання "ДС" "Окупований Донбас: Економіка, демографія, групи впливу. Стратегії для України".

Перша вертикаль - це окупаційна армія у вигляді постійного контингенту Збройних сил Російської Федерації, що включає в себе два армійських корпуси ЗС РФ. Вони напряму підпорядковані найвищому керівництву російського міноборони, їхню безперебійну комплектацію особовим складом, зброєю і технікою забезпечує командування Південного військового округу зі штабом в Ростові-на-Дону, що одночасно повністю контролює понад 400 км українсько-російського державного кордону на території ОРДЛО. Також основні командні та штабні посади в цих корпусах, закамуфльованих під "війська ДНР і ЛНР", посідають кадрові російські офіцери, а рядовий склад більш ніж наполовину укомплектований контрактниками та найманцями з Росії.

Друга вертикаль - окупаційна адміністрація на чолі із самопроголошеними "главами ДНР і ЛНР", їхніми "урядами", "парламентами" та іншими "органами" цивільного управління цими квазідержавними утвореннями. Політичне та ідеологічне керівництво даною "гілкою влади" наразі монополізував Владислав Сурков - помічник президента Росії Володимира Путіна, а глобальними соціально-економічними процесами у повністю залежній від дотацій з Москви окупованій частині Донбасу допомагають управляти представники російського уряду на чолі з віце-прем'єром РФ Дмитром Козаком.

Третя вертикаль - під проводом російської ФСБ - виконує контролюючі функції над поточною діяльністю як військових підрозділів окупаційної армії РФ, так і всього "чиновництва" ОРДЛО.

І адміністративна, і контролююча вертикалі створені за безпосередньої участі "спеців" - громадян РФ, але складаються переважно з раніше завербованих російськими спецслужбами зрадників присязі українському народові та різношерстих колаборантів. Вони роками були вмонтовані в місцеві осередки колишньої "партії влади" - Партії регіонів, представляючи здебільшого команди неформальних до 2014 р. хазяїв Донеччини і Луганщини - відповідно Рината Ахметова і Олександра Єфремова. Їхніми відвертими креатурами та підлеглими в минулому функціонерами просякнуті всі адміністрації ДНР і ЛНР, але всеохоплюючий контроль над ними з боку Ахметова і Єфремова фактично втрачено через своєрідну кон'юнктуру у бандитських анклавах клептократичної диктатури, якими насправді є так звані "народні республіки" та в основу яких були покладені саме ахметовський та єфремовський кадрові потенціали.

20 НАЙВПЛИВОВІШИХ ПЕРСОН В ДНР

1 Олександр Захарченко, "глава ДНР"

Одночасно є вищою посадовою особою самопроголошеної "Донецької народної республіки", керівником "Ради міністрів ДНР" та "верховним головнокомандувачем збройних сил ДНР" у званнях "генерал-майора ДНР" та "генерал-майора ЛНР". Також очолює місцеву "партію влади" - громадський рух "Донецька республіка", що займає в "Народній раді ДНР" 64 місця із 95 наразі існуючих. Після ліквідації польових командирів Арсенія Павлова (Моторола) та Михайла Толстих (Гіві) Захарченко - центральний медіаперсонаж фейкової "республіки". Його особистим іміджмейкером є колишній мешканець Риги Олександр Козаков, який офіційно обіймає посаду "радника глави ДНР" і входить в пул політтехнологів Владислава Суркова - помічника президента Росії Володимира Путіна та куратора окупованої частини Донбасу. Ще один більш відомий "радник" Захарченка - російський літератор-фашист Захар Прилєпін - взагалі доводиться Суркову далеким родичем (двоюрідний брат Суркова був одружений на сестрі Прилєпіна).

41-річний Захарченко народився в Донецьку, закінчив місцеву школу і Донецький технікум промислової автоматики за спеціальністю "гірничий електромеханік". За деякими даними, у 2006 р. був директором ТОВ "Торговий дім "Континент", що входило в орбіту інтересів донецького мільярдера Рината Ахметова. Також значився співзасновником донецького ТОВ "Дельта-форт", працював у горілчаній компанії "Олімп" та в місцевій філії київського підприємства "Гаврилівські курчата". У грудні 2013 р. увійшов до складу тітушок, познайомився з Євгеном Жиліним, після чого очолив філію його радикально проросійської організації "Оплот" в Донецьку. Брав активну участь у захопленні адміністративних будівель і збройних зіткненнях з українською армією.

Саме Захарченко очолював групу бойовиків "Оплоту", які захопили Донецьку міськраду в квітні 2014 р., в травні вже призначений "військовим комендантом Донецька", згодом - "заступником міністра внутрішніх справ ДНР". З серпня 2014-го - "голова уряду ДНР". На нелегітимних виборах "глави республіки" в листопаді 2014 р. отримав, за сфальсифікованими даними "ЦВК ДНР", 765 тис. голосів місцевих виборців, або близько 75%. Після чого намагався контролювати всі військові та політичні процеси в середовищі донецьких колаборантів, для яких представлявся таким собі "арбітром" у відносинах із різними кланами та виступав компромісною фігурою одночасно для трьох груп: Ахметова, Суркова та російських спецслужб. Перебуває у кулуарному конфлікті зі "спікером парламенту ДНР" Денисом Пушиліним.

На даний момент Захарченко фактично втратив свій вплив на підрозділи окупаційних військ, що зібрані в так зване "оперативне командування "Донецьк", або "1-й армійський корпус ДНР", під повним його контролем залишається лише один боєздатний підрозділ - "Бастіон", яким командує Андрій Борисов (Чечен). Водночас радикально зменшив свої зв'язки з Ахметовим, чий бізнес на території ОРДО було "націоналізовано", а структури ахметовського гуманітарного фонду "Поможем" витіснено. В Донецьку та прилеглих містах "глава ДНР" кришує значну частину ринків, супермаркетів, ресторанів і кафе, торговельних центрів, а також контрабанду продовольства, розкрадання російської гуманітарної допомоги та ринок збуту нафтопродуктів. Після віджиму ним мережі супермаркетів АТБ вона була перейменована в "Перший республіканський супермаркет", яким керує його цивільна дружина Наталія Гладкова. Крім того, під контролем Захарченка перебуває й мережа супермаркетів "Амстор".

2 Володимир Кононов, "міністр оборони ДНР"

Формально керує всією "армією" квазіреспубліки, яка де-факто є обмеженим контингентом військ РФ на території ОРДО. Через це має прямі виходи на вище керівництво міноборони РФ та підзвітний у своїй діяльності лише йому та представникам ГРУ Генштабу ЗС РФ. Впливовість Кононова забезпечена тим, що він міцно вмонтований у вертикаль російських військових, котрі є базовою та вирішальною силою в окупованій частині Донбасу, відіграючи перші ролі, у тому числі в контролі за бюджетними потоками з РФ на розвиток місцевих армійських структур.

У реальності до керівного складу "оперативного командування "Донецьк" входять виключно російські офіцери. Основні командні і штабні посади в "корпусі" також обіймають кадрові російські військові, а рядовий склад більш ніж наполовину укомплектований контрактниками та найманцями з Росії. Виключно для телебачення свої посади посідають місцеві "генерали" на кшталт "командуючого 1-м армійським корпусом" "генерал-майора ДНР" Дениса Сіненкова.

Ціла низка генералів ЗС РФ безпосередньо пройшла війну на території окремих районів Донеччини. Серед найвідоміших - генерал-майори Валерій Солодчук (творець "народного ополчення Донбасу", що й стало "1-м АК ДНР") і Олексій Завізьон ("заступив на вахту" навесні 2015-го одразу після Солодчука), генерал-лейтенанти з Південного військового округу (Ростов-на-Дону) Андрій Сердюков та Михайло Теплинський (їхнє завдання - забезпечувати безперебійну комплектацію окупаційних військ особовим складом, зброєю і технікою), генерал-полковники Олександр Галкін (командуючий ПівдВО), Олександр Лєнцов (очолював російську групу в СЦКК з питань про припинення вогню) та Сергій Істраков (керівник Головного штабу Сухопутних військ РФ, здійснює оперативне командування всім угрупованням російських військ на Донбасі).

Саме 42-річний "міністр оборони ДНР" Кононов (на прізвисько Цар), що відрізняється вкрай низьким зростом, слугує ідеальним прикриттям для відомої путінської легенди "их там нет". Адже на відміну від свого попередника на цій посаді Ігоря Гіркіна (Стрєлкова) є уродженцем Луганщини та все своє доросле життя до війни провів у донецькому Слов'янську, де працював тренером у Федерації дзюдо Донецької області. Судячи з усього, був давнім агентом ГРУ, чим і пояснюється його "блискуча військова кар'єра": після прибуття до Слов'янська диверсійної групи Гіркіна у квітні 2014-го одразу поповнив її лави, спочатку командував блокпостом, згодом - ротою, а потім - цілою бригадою.

3 Денис Пушилін, "голова Народної ради ДНР"

Повністю замкнув на собі спілкування квазідержавного утворення ДНР із зовнішнім світом, бо сам з листопада 2014 р. обіймає посаду "постійного повноважного представника республіки на переговорах Тристоронньої контактної групи в Мінську", а його "права рука" Наталія Ніконорова з початку 2016-го керує "міністерством закордонних справ ДНР" (щоправда, окрім розвивати дружні відносини з такими ж невизнаними квазідержавними утвореннями, як ЛНР та Південна Осетія, проводити якусь "зовнішню політику" немає можливості). Крім того, постійно веде внутрішню боротьбу в самому колаборантському середовищі з перемінним успіхом.

Саме Пушилін домігся у вересні 2015 р. усунення зі "спікерського" крісла ставленика тодішнього першого замглави Адміністрації президента Росії В'ячеслава Володіна (нині голова Держдуми РФ) Андрія Пургіна, звинувативши його у спробі державного перевороту, після чого сам очолив "Народну раду ДНР". Це стало своєрідною перемогою кремлівського куратора Пушиліна, помічника Путіна Владислава Суркова, над своїм кулуарним ворогом Володіним. А вплив Пургіна в ОРДО з того часу впав до нуля.

Наразі 36-річний Пушилін розглядається в Москві як головний претендент на заміну Олександру Захарченку, останній всіма силами намагається обмежити вплив "спікера" та його групи на всі процеси всередині псевдореспубліки. Зокрема, "глава ДНР" домігся відставки з поста "міністра інформації ДНР" родички Пушиліна (сестри його батька) Олени Нікітіної та призначив свого протеже, бойовика Сергія Завдовєєва секретарем виконкому організації "Донецька республіка", тим самим послабивши позиції "голови Народної ради" у цій "партії влади".

Прикметно, що, як і Захарченко, Пушилін раніше здебільшого орієнтувався на Рината Ахметова, а тепер цілком на Суркова. Ще навесні 2014-го він, будучи "співголовою тимчасового уряду ДНР", займався фінансовим супроводженням усіх сепаратистських акцій у Донецьку та замкнув на собі більшу частину відповідних коштів, що надходили як із Росії, так і від донецьких "регіоналів". Свій організаторсько-казначейський досвід Пушилін отримав у фінансовій піраміді "МММ-2011", яка в 2012 р. перетворилася у партію, а в 2013-му спільно з іншими проросійськими силами організовувала акції протесту проти видобування сланцевого газу на території Донбасу.

4 Володимир Павленко, "міністр державної безпеки ДНР"

Керує фактичним представництвом російського ФСБ на окупованих теренах Донеччини досить давно - з грудня 2015 р. Наприклад, його попередник Сергій Лукашевич очолював "МДБ ДНР" лише дев'ять місяців. Репресивне "відомство" Павленка зуміло фактично підім'яти під себе весь "силовий" блок, за винятком, звичайно, військової вертикалі, з якою у донецьких "гебістів" перманентний конфлікт за бюджетні потоки з Росії на суто військову складову.

Контролює практично всіх місцевих представників так званої "групи ФСБ": Едуарда Якубовського ("голова Верховного суду ДНР", громадянин Росії та екс-співробітник Головного управління криміналістики Слідчого комітету РФ), Андрія Співака ("в. о. генпрокурора ДНР", колишній працівник Донецької обласної прокуратури), Георгія Сепашвілі ("замглави МДБ ДНР", колись обіймав керівні посади в управліннях СБУ в містах Слов'янськ, Сніжне і Торез Донецької обл.), Ігоря Загороднього (керівник "військової контррозвідки МДБ ДНР", екс-співробітник Торезького, Амвросіївського і Донецького управлінь МВС України). Павленко також має вирішальний вплив на "главу УБОЗ МВС ДНР" Сергія Тищенка та "міністра внутрішніх справ ДНР" Олексія Дикого. Щоправда, з останніми у головного донецького "гебіста" час від часу виникають певні тертя.

Дані про особистість самого Павленка досить суперечливі, адже на публіці він не з'являється, у відкритому доступі немає ані його біографії, ані навіть фото, лише скріншот "указу" Захарченка "Про призначення міністром державної безпеки ДНР Павленка Володимира Миколайовича". Довгий час ходила версія про те, що "глава МДБ" - це колишній "народний мер" Слов'янська та співробітник КДБ і СБУ у відставці Володимир Вікторович Павленко, який менш ніж на місяць замінив у "мерському" кріслі арештованого Ігорем Гіркіним В'ячеслава Пономарьова, а після звільнення Слов'янська українською армією втік у невідомому напрямку. Але у цих Павленків відрізняється по-батькові, тому, найімовірніше, "глава МДБ ДНР" Павленко (між іншим, це прізвище може бути несправжнім) є громадянином Росії та кадровим співробітником ФСБ РФ.

5 Олексій Грановський, "в. о. міністра промисловості та торгівлі ДНР"

Виступає ключовою "точкою збору" колаборантів - важливим центром окупаційної адміністрації на території ОРДО, навколо якого групуються колишні активні члени місцевого осередку Партії регіонів і чиновники Донецької міської ради та облдержадміністрації. З травня 2016 р. керує одним із ключових у псевдореспубліці "міністерств", яке сам же і створив як тодішній провідний економічний стратег "адміністрації" Олександра Захарченка, хоча вже понад півтора року перебуває в офіційному статусі "виконуючого обов'язки".

Грановський - неконфліктний на публіці, віддає перевагу кулуарному вирішенню питань в закритому режимі, але має вирішальний вплив на всі процеси, що відбуваються у ДНР у промисловості, сфері торгівлі та "зовнішньоекономічної" діяльності. Зокрема, до його групи відносять "в. о. міністра вугілля та енергетики ДНР" Едуарда Голенка, котрий раніше очолював ДП "Донецька вугільна енергетична компанія"(ДВЕК, це українське державне підприємство входило в зону спільних бізнес-інтересів Рината Ахметова та сина Віктора Януковича Олександра), і "радника з питань ПЕК глави ДНР", теж колишнього топ-менеджера ДВЕК Михайла Полякова. Тепер уся ця група активно долучена до процесу так званої "націоналізації" українських підприємств на території ОРДО.

43-річний Грановський за останні три роки побував у кількох іпостасях. З травня по листопад 2014-го був "міністром палива і енергетики ДНР", звільнився через свою незгоду з тодішньою ідеєю "націоналізації" промислових активів Ахметова, за що навіть на деякий час потрапив "на підвал". Але вже в квітні 2015 р. сплив як "директор департаменту зовнішньої політики адміністрації глави ДНР", а з жовтня 2015-го по лютий 2016-го виконував обов'язки "глави адміністрації міста Дебальцевого", після чого транзитом через "адміністрацію" Захарченка знову повернувся у "Радмін ДНР".

У довоєнні часи Грановський був багатолітнім керівником апарату Донецької міської організації Партії регіонів, яка тотально контролювалася ахметовцями (з початку керівником осередку був близький до Бориса Колеснікова Олександр Бобков, а потім - близький безпосередньо до Ахметова мер Донецька Олександр Лук'янченко). Під час Майдану 2013-2014 рр. координував тітушок як у самому Донецьку, так і возив їх до Києва у Маріїнський парк.

6 Володимир Пашков, генеральний директор "Внешторгсервиса"

Очолює компанію, котра, як сказано в "указі" Олександра Захарченка від 4 квітня 2017 р., "виконує функції вищого органу управління і здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу управління підприємствами, на яких було введено зовнішнє управління". Тобто насамперед тих "націоналізованих" заводів, які переважно належать олігархам Ринату Ахметову і Віктору Нусенкісу. Зокрема, на території окупованих районів Донеччини йдеться про нусенківське ПрАТ "Донецьксталь" (тепер воно називається "філіалом №1'Внешторгсервиса"), ахметовське ПАТ "Єнакієвський металургійний завод" ("філіал №2'Внешторгсервиса") і його макіївський філіал, а також про Єнакієвський, Макіївський і Ясинівський коксохіми, Харцизький трубний завод, Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат, "Комсомольське рудоуправління" ("філіал № 8'Внешторгсервиса") тощо.

Саме "Внешторгсервіс" зареєстрованій у самопроголошеній на території Грузії "республіці" Південна Осетія, там же працює й "Міжнародний розрахунковий банк" через який до того ж здійснюється наповнення бюджетів ДНР і ЛНР безпосередньо Росією для уникнення її урядом додаткових санкцій з боку Заходу. Цей південноосетинський банк є засновником "Фонду підтримки міжнародних проектів", президентом якого також записано гендиректора "Внешторгсервиса" Пашкова, чиє російське громадянство та повноваження на окупованому Донбасі підтвердив російському виданню "Комерсант" керівник "міністерства промисловості та торгівлі ДНР" Олексій Грановський.

Нині Володимиру Пашкову 56 років, народився в російському Братську Іркутської області. У 1985 р. закінчив Тихоокеанське вище військово-морське училище ім. Макарова і був направлений штурманом на новий атомний підводний крейсер, який за його ініціативою назвали "Братськ". Після звільнення в запас у 1993 р. у званні капітана III рангу повернувся в Братськ, де аж у 2005-му дослужився до віце-мера.

Але у 2008 р. за сприяння гендиректора державної корпорації "Ростех" Сергія Чемезова (у 1980-х Чемезов і Путін працювали в НДР по лінії КДБ та навіть жили в одному будинку) був призначений віце-губернатором Іркутської області, а згодом - першим віце-губернатором цього регіону. Далі - переїзд до Москви та заволодіння 40% акцій IT-компанії Expertek, що простійно вигравала конкурси на контракти із філіями держкорпорації "Роснефть" по всій Росії. Тепер - знову вихід на новий рівень. Тож стверджувати, що Пашков є креатурою збіглого в Росію українського младоолігарха Сергія Курченка, м'яко кажучи, несерйозно.

7 Олександр Тимофєєв, "заступник голови Ради міністрів ДНР", "міністр доходів і зборів ДНР"

Як "віце-прем'єр" координує шість "міністерств ДНР" економічного блоку, але всім підприємцям, хто був або досі перебуває на території ОРДО, більш відома його "податкова діяльність" - коли озброєна банда на чолі з бойовиком на прізвисько Саша Ташкент (тобто "міністр" Тимофєєв) здійснює рейдерство у великих розмірах та організує контрабанду і збут контрафактних алкоголю та сигарет. Наприклад, захопив мережу супермаркетів "Амстор", "подарувавши" цей бізнес Олександру Захарченку, який ніби доводиться Тимофєєву родичем по лінії першої дружини.

А для себе особисто "націоналізовував" шахти ім. Засядька і ім. Кисельова, доводив до банкрутства та посягав на "Макіїввугілля", віджимав бензин, що постачався в окуповані райони Донеччини українським олігархом-втікачем до Росії Сергієм Курченком, та склади з тютюновою, алкогольною і ювелірною продукцією, здійснював контрабандні схеми із вугіллям та пально-мастильними матеріалами тощо. З цією метою використовувався ресурс незаконного збройного формування "Оплот", "начальником штабу" якого у 2014 р. був сам Тимофєєв.

Встановивши контроль над малим і середнім бізнесом через "націоналізацію" ринків та введення нової податкової системи, Саша Ташкент став одним з найвпливовіших центрів ухвалення рішень в ДНР. Його найближчим партнером у чорних бізнес-схемах є Костянтин Кулешов, який тривалий час заправляв спеціально створеним під себе "державним" підприємством "Ринки Донбасу" та спільно с Тимофєєвим розподіляв вміст перших гуманітарних конвоїв від МНС РФ в 2014 р. Вони буцімто направляли гуманітарку "військовим комендантам", але насправді вона продавалася в магазинах, підконтрольних їм та іншим ватажкам ДНР. За що виникали жорсткі конфлікти з представниками російських ГРУ і ФСБ та всією їхньою вертикаллю на окупованому Донбасі. Наразі "силовики" дещо послабили вплив "міністра доходів і зборів", але повністю вивести його з гри не можуть - Захарченко стоїть за свого протеже горою.

До війни 46-річний Тимофєєв займався наданням послуг кабельного телебачення та інтернету, будучи засновником компанії DonSatTV (ця фірма успішно працює й досі в окупованому Донецьку). А своє прізвисько Ташкент отримав через навчання в 1989-1991 рр. у Ташкентському вищому загальновійськовому командному училищі, яке закінчив уже в 1993-м в аналогічному Далекосхідному училищі у Благовіщенську.

8 Олексій Дикий, "міністр внутрішніх справ ДНР"

Один зі знакових зрадників присязі українському народові та "приклад для наслідування" іншим колаборантам з правоохоронної системи. Навесні 2014 р., будучи начальником управління боротьби з організованою злочинністю Донецького обласного управління МВС України, дуже швидко переметнувся на бік проросійських бойовиків, чиєю головною базою стала саме база донецького УБОЗу. Одразу виступив одним із організаторів та кураторів захоплень адміністративних будівель, зокрема, приміщень обласної прокуратури, де зберігалося чимало кримінальних справ та іншої важливої документації. Тоді ж, у квітні 2014-го, Дикому за сприяння російського ФСБ було видано паспорт громадянина Російської Федерації, а його місце проживання зареєстровано в анексованому Росією Криму - в Євпаторії.

До окупації Донбасу 43-річний Дикий був у званні підполковника міліції, тепер він - "генерал-лейтенант поліції ДНР", у його підпорядкуванні не лише всі місцеві "поліцаї", "міграційна служба" та "державтоінспекція", що активно видають відповідно "паспорти ДНР" і автомобільні номери із символікою квазіреспубліки, а й усі виправні колонії, тюрми та СІЗО на території ОРДО. Але кістяк "відомства" Дикого становлять "УБОЗ МВС ДНР" (його очолює "перший заступник міністра" Сергій Тищенко, в минулому - начальник одного з відділів УБОЗ ГУМВС України в Донецькій області, тобто близький підручний Дикого), підрозділи "ОМОН "Беркут" (ним командує також зрадник, колишній український міліціонер Андрій Терещенко), "спецзагін швидкого реагування" ("СОБР") тощо. А також "Внутрішні війська МВС ДНР" під управлінням "заступника міністра" Олега Макарченка, який до 2014 р. працював у багатьох охоронних фірмах Донеччини. Всі ці незаконні бандформування беруть безпосередню участь у бойових діях і чергують на блокпостах, їх активно використовують під час організації в Донецьку всіляких парадів.

У Дикого перманентний конфлікт інтересів з "МДБ ДНР", його неодноразово переводили в статус "виконуючого обов'язки міністра", а в 2015-му навіть тримали під нетривалим арештом. "Гебісти" та підконтрольні їм інформаційні канали час від часу звинувачують Дикого то у розкраданні коштів, що виділяються на "поліцію ДНР", то у кришуванні наркотрафіку, то у махінаціях із російською гуманітаркою, то навіть у зв'язках із українськими спецслужбами. Втім, нещодавно "глава МВС ДНР" знову позбувся статусу "в. о.". Заочно засуджений українським судом у Торецьку Донецької області до 12 років позбавлення волі.

9 Дмитро Трапезніков, "заступник голови Ради міністрів ДНР"

Виступає таким собі "таємним агентом впливу" інтересів колишнього хазяїна Донбасу Рината Ахметова в "керівництві ДНР". Працює у спайці із ще одним неафішованим ахметовцем, "в. о. міністра промисловості та торгівлі ДНР" Олексієм Грановським, перебуває у кулуарному протистоянні за вплив на ватажка донецьких терористів Олександра Захарченка з Олександром Тимофєєвим - "заступником голови Ради міністрів ДНР" і "міністром доходів і зборів ДНР" та "керівником адміністрації глави ДНР" Максимом Лещенком.

В останнього 36-річний "віце-прем'єр ДНР" Трапезніков був у безпосередньому підпорядкуванні, коли обіймав посаду "начальника управління внутрішньої і зовнішньої політики адміністрації глави ДНР". Їхні стосунки не склалися настільки, що одного разу Трапезніков навіть поранив Лещенка в ногу пострілом із власного пістолета. Причому жодних кадрових наслідків не було для обох, але після цього випадку під вплив зухвалого стрільця стали переходити ключові персони "адміністрації" Захарченка.

Наразі до негласної групи Трапезнікова входять Олександр Захаров ("начальник управління справами адміністрації" Захарченка), Ганна Котова ("начальник контрольно-ревізійного управління") та Олександр Потоцький ("начальник державно-правового управління"), також частково "віце-прем'єр" впливає на "начальника секретаріату глави ДНР" Олену Філіппову. Поза його контролем залишаються сам Лещенко та колишній самопроголошений "мер" Донецька Ігор Мартинов, який в "адміністрації" Захарченка тепер відповідає за питання соціальної політики.

У довоєнний час Трапезніков очолював Торговий дім "Укоопзовнішторг", до того працював заступником голови Петровської райради Донецька та одночасно популяризував футбольний клуб "Шахтар" з позиції керівника фан-клубу донецької команди. А роботу менеджером ФК "Шахтар" розпочав у 2001 р., коли ще був студентом Донецької державної академії будівництва та архітектури.

10 Олександр Бобков, колишній народний депутат України від Партії регіонів

Один із небагатьох колишніх членів парламентської фракції ПР у Верховній Раді, хто залишився на території окремих районів Донецької області після їхньої окупації Росією та навіть брав участь у бойових діях проти української армії у складі батальйону бойовиків "П'ятнашка". Як колишній головний організатор та фінансист харківського "Оплоту" і його донецької філії має серйозний вплив на "главу ДНР" Олександра Захарченка, на заміну якого час від часу пророкують самого Бобкова, та "віце-прем'єра ДНР", "міністра доходів і зборів" Олександра Тимофєєва (саме Захарченко командував бандформуванням "Оплот", а Тимофєєв був його "начштабу"). Бобков де-факто продовжує керувати сепаратистським каналом "Оплот ТВ" та одночасно є однією зі з'єднуючих ланок в контактах ватажків ДНР з кримінальним світом, олігархом Ринатом Ахметовим та путінським помічником Владиславом Сурковим.

Біографія 57-літнього Бобкова пов'язана з Будьоннівським районом Донецька. У лихі 90-ті він як директор місцевого колгоспного ринку мав справи зі своїм старим знайомим по місцевій боксерській секції Гіві Немсадзе - ватажком ключового організованого злочинного угруповання на службі Ахметова. У 2002-му став головою Будьоннівської райради, паралельно з 2004-го - керівник Донецького міського осередку Партії регіонів, будучи фактичним партійним контролером від ахметовців діяльності мера Донецька Олександра Лук'янченка. У 2010 р. Бобков отримав підвищення - своїм заступником в облорганізації ПР його зробив всесильний на той час Борис Колесніков, у 2012 р. був обраний до ВР за донецьким мажоритарним округом №41 (Будьоннівський р-н).

Сьогодні на території окупованої Донеччини Бобков має спільний вугільний бізнес із екс-соратником по парламентській фракції ПР, олігархом-колаборантом Андрієм Орловим на базі як копанок, так і частини віджатих державних шахт. А також продовжує вести справи із сином свого давнього партнера Михайла Ляшка (відомого як донецький кримінальний авторитет Мішаня Косий, убитий у 2015 р. в окупованому Криму) В'ячеславом. Зараз Ляшко-молодший частково контролює тютюнові фабрики "Хамадей" (там в долі також авторитетні брати Володимир "Лівер" і Анатолій "Граф" Парубці) й вивезення контрафактного спирту та метало­брухту з території ОРДО.

11 Катерина Матющенко, "заступник голови Ради міністрів ДНР", "міністр фінансів ДНР"

Одна з небагатьох, хто входить в "уряд ДНР" з першого дня його існування, тобто всі кадрові пертурбації, чистки та арешти благополучно обходять її стороною вже понад три роки. Із самого початку вона видавала нормативно-правові акти від імені фейкового "мінфіну", а також організовувала збір і отримання матеріальної допомоги для бойовиків. Має безпосередній зв'язок з економічними кураторами ДНР у російському уряді, зокрема, з віце-прем'єром Дмитром Козаком, який, власне, і відповідає в Росії за всі бюджетні та міжбюджетні відносини, заступником міністра економічного розвитку РФ Сергієм Назаровим, заступником міністра фінансів РФ Леонідом Горніним та ін.

38-річна "віце-прем'єр ДНР" Матющенко має ордени і медалі від свого шефа Олександра Захарченка. Бо, мовляв, запровадила в "молодій республіці" хоча б якісь норми в процесі бюджетування і проведення розрахунково-касових операцій та ввела щось схоже на єдину систему бюджетної класифікації за певними нормативами і стандартами. Прикметно, що за цією спеціалізацією у "глави мінфіну" був лише досвід роботи у 2002-2008 рр. головним спеціалістом бюджетного відділу фінансового управління Ясинуватської міської ради. А до лютого 2014-го Матющенко працювала фінансовим директором мало кому відомої Будівельної фінансової корпорації. Отже, дуже схоже на те, що всі ці звершення по розбудові "бюджету ДНР" вона робила як мінімум під пильним оком своїх "наставників" з Москви. Або все робилося навіть без її участі.

В реальності щоденна паперова робота "мінфіну ДНР" у повній кризі, навіть не налагоджено необхідного механізму прийому документів, через що поточні справи, які можна було б вирішити за день або два, лежать у довгій шухляді місяцями. Натомість є чіткий графік із прийому хабарів, що, принаймні, дозволяє очільниці "відомства" Матющенко регулярно красуватися на публіці у новому та дорогому вбранні з вишуканими аксесуарами. І це на тлі вкрай злиденного існування абсолютної більшості населення ОРДО.

12 Сергій Завдовєєв, секретар виконкому організації "Донецька республіка"

Одночасно є польовим командиром бойовиків на прізвисько Француз, "начальником загону особливого ризику "Легіон" МНС ДНР" у званні "полковника", "депутатом Народної ради ДНР" та секретарем виконкому сепаратистської організації "Донецька республіка" - "партії влади" в окупованій Донеччині. У всіх своїх іпостасях виконує функції "фахівця з особливих доручень" особисто "глави ДНР" Олександра Захарченка, виступаючи його тараном проти внутрішніх конкурентів в середовищі колаборантів.

Зокрема, саме Завдовєєв очолював у 2016 р. "тимчасову парламентську комісію" з розслідування діяльності прямого опонента Захарченка - Олександра Ходаковського, в результаті чого була прийнята резолюція про заборону колишньому "секретарю Ради безпеки ДНР" обіймати будь-які посади в квазіреспубліці. Ще одна "тимчасова комісія", якою завідував Завдовєєв, відповідала за "націоналізацію" ринків на території ОРДО. Як наслідок, лише за кілька місяців її "роботи" вдалося віджати понад два десятки ринків переважно в інтересах Захарченка, що викликало певні тертя з "міністром доходів і зборів ДНР" Олександром Тимофєєвим та його бізнес-партнером Костянтином Кулешовим, які також активно займалися експропріацією торгових точок, але на свою користь. Тепер на чолі цієї "тимчасової комісії" Завдовєєва замінив керівник фракції "Донецька республіка" Олександр Костенко (колишній особистий охоронець Захарченка носить показове прізвисько Скромний), а цю ротацію супроводжував саме дует Тимофєєва-Кулешова.

Бандформування 35-річного Француза нині легалізовано під прапорами місцевого "МНС", яке очолює "генерал-майор" Олексій Кострубицький (до своєї зради в 2014-му був заступником начальника управління ДСНС України в Донецькій області у званні підполковника). Раніше "Легіон" був складовою НЗФ "Оплот" під командуванням Захарченка та виконував розвідувально-диверсійні та штурмові завдання. За легендою, що тиражується пропагандистськими ЗМІ бойовиків, у 1999 р. Завдовєєв служив у "Французькому іноземному легіоні" в Афганістані (звідси і його прізвисько Француз). Але, по-перше, тоді йому було всього 17 років, по-друге, операція міжнародної коаліції проти Талібану розпочалася у 2001 р. у відповідь на відомий теракт 11 вересня, а по-третє, ніхто з реальних "французьких легіонерів" у період з 1998-го по 2004-й про Завдовєєва нічого не чув.

Насправді перед тим, як стати у 2014 р. терористом, Француз працював у ТОВ "Унітех", що виробляло та продавало дитячі гральні майданчики та спортивні тренажери, а до того цей уродженець Макіївки та випускник Донецького політеху за спеціальністю "інженер-металург" був менеджером з продажу у кількох макіївських фірмах, що вели роздрібну торгівлю або будматеріалами, сантехнікою і електроприладами, або комп'ютерною та офісною технікою. Втім, сьогодні Завдовєєв - ключовий елемент у протистоянні Захарченка зі "спікером" Денисом Пушиліним, якого тіснить як в "парламенті", фактично поглинувши крило екс-голови фракції "Донецька республіки" Анатолія Коваля, так і в самій цій "партії влади", де у червні 2017 р. терорист з НЗФ "Легіон" став секретарем виконкому (в організацію "Донецька республіка" вже записали майже всіх місцевих бюджетників, студентів і працівників "націоналізованих" підприємств, її загальна чисельність тепер складає близько 180 тис.).

13 Максим Лещенко, "керівник адміністрації глави ДНР"

Входить у найближче оточення Олександра Захарченка ще з 2014 р., коли у вересні того ж року був призначений "мером" і "військовим комендантом" одночасно двох окупованих міст - Харцизька та Іловайська, а вже у грудні став керувати "адміністрацією глави ДНР". Перебуває у постійному й гострому конфлікті з колишнім своїм підлеглим, а нині "віце-прем'єром ДНР" Дмитром Трапезніковим, котрий значно послабив вплив Лещенка на всю колаборантську вертикаль. Прикметно, що і Трапезнікова, і Лещенка відносять до тих, хто завжди був у орбіті донецького олігарха Рината Ахметова.

До війни цей житель Харцизька працював на керівних посадах у кількох будівельних фірмах, які мали підряди від Харцизької міськради (варто нагадати, що місцевим містоутворюючим підприємством є Харцизький трубний завод, що належить СКМ Ахметова). Але піком тодішньої кар'єри Лещенка стала посада директора з економічних питань шахти "Ждановська" бізнесменів Олександра Ротова та Анатолія Дяченка, основним споживачем вугілля якої виступало ТОВ "ДТЕК Трейдінг". Між іншим, тоді гендиректором "Жданівської" був Руслан Дубовський, який вважався креатурою Сергія Кузяри - вугільного топ-менеджера "сім'ї" Януковича. Саме в той час, коли у 2015-2016 рр. Дубовський очолював "міністерство вугілля і енергетики ДНР", вугілля з ОРДО активно йшло на підконтрольні Україні території, тепер же він благополучно повернувся до директорства на шахті "Ждановській".

Нині 44-річний Лещенко намагається чимдуж зберегти свої позиції в "адміністрації" Захарченка, підтягуючи в Донецьк своїх людей. Але такий його ресурс обмежений переважно лише Харцизьком: звідти і "глава адміністрації Калінінського району Донецька" Василь Ткачук (був одразу після Лещенка харцизьким "мером"), і "перший замміністра доходів і зборів ДНР" Олександр Захаров (колись обслуговував "чорний нал" на автостанції Харцизька, а до останнього часу значився "помічником керівника адміністрації глави ДНР"). Крім своєрідного "харцизького земляцтва" розраховувати ще на чиюсь підтримку Лещенко не може.

14 Юрій Чертков, колишній народний депутат України від Партії регіонів

Контролює в окупованих районах Донеччини виробництво горілчаного контрафакту, його реалізацію як в ДНР і ЛНР, так і в цілому в Україні, має значний вплив на інших кримінальних авторитетів, що зберігають власні позиції в економіці ОРДО, а також задіяні в масштабних схемах контрабанди до Росії і України та у зворотному напрямку. Тричі обирався до Верховної Ради за списком Партії регіонів - у 2006, 2007 і 2012 рр., завжди входив у ПР в неформальну групу Рината Ахметова та у всіх своїх діях орієнтувався виклично і особисто на цього олігарха.

55-річний Чертков відомий в Донецьку за прізвиськом Чорт ще з часів бандитських розборок у лихі 90-ті. Тоді він брав участь у "бригаді" Василя Сорокіна, який "тримав" Петровський район Донецька. Пізніше приєднався до поважнішого угруповання Ахатя Брагіна.

В офіційній біографії екс-нардепа Черткова з 1988 р., коли він звільнився з роботи майстром дільниці верстатів з числовим програмним управлінням Петровського ремонтно-механічного заводу, і до 1997-го, коли став директором ПП "Петровське", суцільний прочерк. Але саме в цей час він фігурував у багатьох кримінальних справах та різноманітних ОРД правоохоронців.

За деякими даними, протягом усієї війни на Донбасі Чертков фінансував незаконне збройне формування "Російська православна армія", до верхівки якого потрапили навіть брати Руслан і Андрій Писарчуки - особисто віддані Черткову кілери на прізвиська Філя і Писар. Брати Писарчуки - знамениті в Донецьку ще з 1990-х "фахівці" із мокрих справ та залякувань. За непідтвердженою інформацією, наразі Чертков проживає в Києві, при цьому періодично з'являючись в ДНР.

15 Олена Філіппова, "начальник секретаріату глави ДНР"

Одна з найбільш довірених осіб Олександра Захарченка - як його секретар регулює "доступ до тіла" ватажка з боку інших колаборантів. Вдало лавірує між різними центрами в "адміністрації" Захарченка, зокрема, між жорстко конфліктуючими номінальним очільником цього "відомства" Максимом Лещенком та фактично найвпливовішим у ньому "віце-прем'єром ДНР" Дмитром Тапезніковим та фактично приставлена російським ФСБ до "глави ДНР" в ролі своєрідного "наглядача". 14 липня 2015 р. благополучно пережила замах - в її Range Rover була закладена міна, яка вибухнула під час слідування авто.

48-річну "начальницю секретаріату глави ДНР" у найближче оточення Захарченка посватав генерал-лейтенант ФСБ Володимир Антюфєєв, який з липня по вересень 2014-го був "першим віце-прем'єром ДНР з питань державної безпеки", а сама Філіппова представлялась його прес-секретарем. Взагалі, коротке перебування на окупованому Донбасі досвідченого чекіста Антюфєєва (він 20 років поспіль керував міністерством держбезпеки самопроголошеної на території Молдови Придністровської Молдавської Республіки) мало два завдання: усунути від усіх справ терориста Ігоря Гіркіна (Стрєлкова) та розставити скрізь у квазідержавному утворенні ДНР агентів Луб'янки. З обома завданнями придністровець, схоже, впорався дуже швидко.

У 2015 р. вже сама Філіппова просунула свою 24-річну дочку Олександру на посаду "першого заступника начальника головного розвідувального управління ДНР" із присвоєнням їй звання "майора". В Донецьку "майор Саша" стала відома тим, що з її подачі бойовики "ГРУ ДНР" під виглядом "боротьби з ДРГ противника" почали здійснювати грабежі дорогих квартир, викрадення бізнесменів з вимогою викупу, рекет та замовні вбивства. За результатами цієї бурхливої кримінальної діяльності сім'я Філіппових купила п'ятикімнатну квартиру в центрі Москви, особняк у Підмосков'ї та навіть відкрила рахунок в кіпрському банку.

16 Андрій Орлов, колишній народний депутат України від Партії регіонів

Давній партнер донецького "православного" олігарха, нині громадянина Росії Віктора Нусенкіса, чиї промислові активи на території ОРДО потрапили у березні 2017 р. під "націоналізацію", має спільний вугільний бізнес із екс-соратником по парламентській фракції Партії регіонів, одним із "сірих кардиналів ДНР" Олександром Бобковим на базі як копанок, так і частини віджатих державних шахт. Двічі - у 2006 та 2007 рр. - обирався до Верховної Ради за списком ПР, але у 2012-му потрапив у партійну немилість через конфлікт за контроль над "Макіїввугіллям" із впливовішим "регіоналом" Юрієм Іванющенком, який закінчився на користь останнього.

Нині 47-річний Орлов ніде на публіці не світиться, що цілком зрозуміло, адже під його контролем перебувало та продовжує перебувати чимало важливих підприємств на Донбасі по обидва боки від лінії розмежування. Зокрема, це вісім вуглезбагачувальних фабрик - "Антрацит", "Дзержинська", "Кондратьєвська", "Селідовська", "Стахановська", "Пролетарська", "Торезька" і "Чумаківська". А також Горлівський коксохімзавод, транспортна компанія "Енерготранс", металургійний завод "Енергокапітал", ну і готель "Європа", розташований в окупованому росіянами Криму. Сьогодні всі вугільні оборудки комерційних структур, безпосередньо пов'язаних із Орловим, є об'єктом слідчих дій прокуратури Донецької області в рамках кримінальної справи, відкритої в кінці 2016 р. А його Європромбанк ще у 2015 р. визнавався НБУ проблемним, але досі функціонує, змінивши свою юридичну адресу з донецької на київську.

Між іншим, тепер колишня голова правління Європромбанку Ірина Нікітіна - "голова Центрального республіканського банку ДНР". Ця квазіфінансова установа здійснює виплату пенсій з "Пенсійного фонду ДНР", приймає оплату "комунальних послуг", встановлює курс російського рубля до гривні на території ОРДО, видає "дозволи на вивезення готівкової іноземної валюти/гривні через митний кордон ДНР для оплати витрат на лікування і навчання" та навіть випускає "платіжні карти" і обслуговує відповідні "банкомати". Щоправда, "ЦРБ ДНР" встановив кореспондентські відносини лише з південноосетинським комерційним банком "Міжнародний розрахунковий банк" (через який ідуть кошти з російського федерального бюджету) та "Державним банком ЛНР".

17 Олександр Ходаковський, колишній "секретар Ради безпеки ДНР"

У 2014 р. був одним із найвпливовіших на території окупованої Донеччини польових командирів в якості ватажка бандформування "Восток" на прізвисько Скіф, за "прем'єрства" в псевдореспубліці громадянина Росії Олександра Бородая очолював "службу безпеки ДНР", з листопада 2014-го по березень 2015-го обіймав посаду "секретаря Ради безпеки ДНР", одночасно перебуваючи "депутатом Народної ради ДНР" від організації "Донецька республіка". Після втрати всіх крісел у квазідержавному утворенні оголосив як лідер організації "Патріотичні сили Донбасу" про перехід в опозицію до Олександра Захарченка. За показниками згадуванності в інформаційному просторі змагається майже на рівних із "главою ДНР", залишаючи набагато позаду "спікера парламенту" Дениса Пушиліна та інших колаборантів.

44-річний Ходаковський чи не найвідоміший зрадник присязі українському народові. До російської агресії був начальником відділу Центру спеціальних операцій "А" (спецпідрозділ "Альфа") при Управлінні СБУ в Донецькій області. Під час подій на київському Майдані брав участь у штурмі Будинку профспілок, де розміщувався штаб тодішньої опозиції до режиму Януковича. З початком на Донбасі так званої "русской весны" одразу пере­йшов на бік російського агресора, будучи завербованим спецслужбами Росії, ймовірно, вже давно. Є одним з ключових "активів" в ОРДО донецького мільярдера Рината Ахметова. Ходаковський тривалий час контролював західні рубежі ДНР та мав свою частку в контрабанді продуктових вантажів та ліків, що йшли в зону АТО.

Бойовики з "Востока" охороняли об'єкти промислової інфраструктури, що належать Ахметову, в тому числі донецький стадіон "Донбас Арена". Також "востоковці" Ходаковського супроводжували і забезпечували безпеку гуманітарних вантажів фонду Ахметова "Поможем" та альтернативні поставки бензину з України і його збут в ДНР, зокрема, через тоді ще підконтрольні ахметовським структурам АЗС "Паралель". Наразі вплив Ходаковського на всі військові, політичні та економічні процеси на території окупованих районів Донеччини зведений фактично до нуля, але він досі перебуває на "лаві запасних" у російських спецслужб, може розглядатися як претендент на будь-які кадрові позиції включно із "главою республіки".

18 Едуард Басурін, "заступник командуючого оперативним командуванням "Донецьк"

Є головною медійною фігурою обмеженого контингенту Збройних сил Росії на території окремих районів Донецької області, що іменується "1-м армійським корпусом ДНР", або "оперативним командуванням "Донецьк". У своїй пропагандистській та дезінформаційній діяльності, регулярно доповідаючи на брифінгах точку зору "республіки" на хід бойових дій, працює чітко згідно з інструкціями, отриманими по лінії відповідального за війну на Донбасі російського генералітету, тому має гарні контакти в російському міноборони та ГРУ Генштабу ЗС РФ. Розглядається як "запасний" у разі можливої ротації на місце "міністра оборони ДНР" Володимира Кононова. Попри свій статус, 51-річний Басурін досі перебуває у званні "полковника".

За формальними ознаками "заступник командуючого 1-м АК ДНР" розглядається як місцевий, бо народився та виріс у Донецьку, де також проживає останні 20 років. Щоправда, після закінчення у 1987 р. Донецького вищого військово-політичного училища інженерних військ і військ зв'язку ім. генерала армії Єпішева був відправлений на Урал - в місто Кунгур Пермської області, де служив у військах ППО політпрацівником. Звільнився з російської армії у 1997 р., тоді ж повернувся у Донецьк, де спочатку став працювати вчителем історії та фізкультури, а потім - в різних фірмах з виробництва поліетилену.

Навесні 2014-го Басуріна як давнього агента ГРУ було розконсервовано, він одразу долучився до організації та проведення фейкового сепаратистського "референдуму", згодом став "замполітом батальйону "Кальміус", який швидко переформатувався у незаконне збройне формування "Окрема артилерійська бригада "Кальміус", що, зокрема, брало активну участь у кровопролитних боях за Савур-могилу. А вже восени того ж року Басурін став "заступником міністра оборони по роботі з особовим складом".

Починаючи з боїв за Дебальцеве у січні-лютому 2015-го цей персонаж є також неофіційним прес-секретарем "армії ДНР", розповідаючи про "бойовиків ІДІЛ на службі у київської хунти", "принесення українськими карателями жителів Донбасу в жертву Перуну" і про іншу відверту маячню. Паралельно Басурін водить дружбу з одіозним кремлівським пропагандистом Гремом Філліпсом і постійно заважає виконувати свою місію в ОРДО представникам ОБСЄ. У лютому 2015 р. потрапив у санкційні списки Євросоюзу.

19 Олексій Кулемзін, "в. о. глави адміністрації Донецька"

З жовтня 2016 р. керує "столицею ДНР" в статусі "виконуючого обов'язки градоначальника", позиціонує себе таким собі "господарником", що зайнятий виключно проблемами благоустрою Донецька. Був призначений Олександром Захарченком за результатами минулорічного жовтневого "праймеріз" у місті, хоча навіть на цьому псевдоголосуванні Кулемзін набрав лише 5% голосів, у той час як діючий на той час "глава адміністрації Донецька" Ігор Мартинов - 83%. Між іншим, останній, який пробув "мером" з жовтня 2014-го по жовтень 2016-го, наразі керує усім соціальним блоком в "адміністрації глави ДНР", тому зберігає значний вплив на донецьку "мерію" із Кулемзіним включно. А у довоєнний час Мартинов був депутатом Донецької міськради від Партії регіонів та директором Парку культури та відпочинку ім. Щербакова.

43-річний Кулемзін до російської агресії весь час працював чиновником Донецької облдержадміністрації, куди влаштувався майже одразу після закінчення у 1997 р. економічного факультету Донецького державного університету. У 2007-му дослужився до начальника управління зовнішньоекономічних зв'язків та європейської інтеграції Донецької ОДА, а з 2011 р. став заступником начальника Головного управління регіонального розвитку, залучення інвестицій і зовнішньоекономічних відносин ОДА. А також входив до секретаріату Єврорегіону "Донбас" (попри таку європейську назву ця асоціація за режиму Януковича мала сприяти прикордонному співробітництву Донецької і Луганської областей України та Воронезької і Ростовської областей Росії).

Тепер в офіційній біографії цього колаборанта на сайті окупаційної адміністрації Донецька весь цей "євроінтеграційний" компромат відсутній, є лише один рядок: "З травня 1998 р. по 2014 р. працював у Донецькій ОДА". За "мерства" Мартинова Кулемзін значився "директором" КП "Донелектроавтотранс", у якого з 14 довоєнних трамвайних маршрутів залишилося умовно дев'ять, а з 19 тролейбусних - не менш умовно 11.

20 Іларіон (Роман Шукало), митрополит Донецький і Маріупольський УПЦ (МП)

Продовжує жити в окупованому Донецьку, саме на території ДНР служить переважно всі свої літургії, у яких беруть активну участь провідні терористи і місцеві колаборанти, включаючи Олександра Захарченка. Через це окупаційна адміністрація сприяє всім єпархіям УПЦ МП на території ОРДО в питаннях отримання земельних ділянок, різноманітних приміщень у власність, ремонту храмів тощо. Але час від часу митрополит Іларіон виїжджає до звільненого від бойовиків Маріуполя, де під час здійснення ним богослужінь підбурює тамтешню паству пропагандистськими гаслами Кремля та Московської патріархії. Один із палких прихильників так званого "русского мира" серед найвищих архієреїв УПЦ МП. Ревно виконує всі вказівки від патріарха Московського Кирила (Гундяєва) та навіть змушує підпорядковане йому духовенство проводити молебні за Росію, її владу та армію.

Незважаючи на те, що Роман Шукало народився у 1951 р. в селищі Рудному на околицях Львова, останні майже сорок років він прожив на Донбасі. У 1980-х служив у кількох храмах на Луганщині, по закінченні у 1991 р. Московської духовної академії лише недовго був єпископом Івано-Франківським уже під чернечим ім'ям Іларіон, далі - керівником Херсонської єпархії, а вже в 1996-му його остаточно перевели у Донецьк. У 2000 р. очільника Донецької єпархії Іларіона зведено в сан митрополита, з яким особливо затоваришував Віктор Янукович. До речі, під час президентських виборів-2004 він на єпархіальних зборах назвав свого друга Януковича "православним президентом", а його конкурента Віктора Ющенка - "слугою сатани".

З жовтня 2015 р. митрополит Іларіон (Шукало) перевів усі внутрішні розрахунки для частини Донецько-Маріупольської єпархії УПЦ МП, що перебуває на підконтрольній ДНР території, на використання російського рубля (за курсом гривні до рубля 1 до 2) та встановив нові підвищені розцінки на обряди й продаж церковного начиння. Відтоді хрещення коштує 1,2 тис. руб., поховання - 900 руб., вінчання - 2,1 тис. руб., а літургія - 450 руб. Це викликало обурення деяких кліриків, які зауважили, що в умовах війни "підвищення тарифів" обтяжливе для прихожан. У відповідь митрополит оголосив таких священнослужителів "саботажниками" і почав погрожувати виведенням їх за межі єпархії та наданням негативних характеристик, які в подальшому не дозволять знайти місце в інших єпархіях УПЦ МП.

20 НАЙВПЛИВОВІШИХ ПЕРСОН В ЛНР

1 Ігор Плотницький, "глава ЛНР"

Одночасно є вищою посадовою особою самопроголошеної "Луганської народної республіки" та "верховним головнокомандувачем збройних сил ЛНР", призначає "голову Ради міністрів ЛНР" і його "заступників", "міністрів" та очільників інших "відомств" псевдореспубліки. Також очолює місцеву "партію влади" - сепаратистський рух "Мир Луганщине", що займає в "Народній раді ЛНР" 31 місце із 46 наразі існуючих. Має тісні зв'язки із впливовими групами екс-"регіоналів" Олександра Єфремова, Віктора Тихонова та Наталії Королевської, чиїми креатурами з числа функціонерів колишнього луганського осередку Партії регіонів просякнута вся вертикаль "адміністрації" Плотницького. Останнім часом здебільшого орієнтується на Владислава Суркова - помічника президента Росії Володимира Путіна, а також пов'язаний із російським ГРУ ще, ймовірно, з часів офіцерської служби в радянській армії. Із місцевим осередком російського ФСБ у вигляді "МДБ ЛНР" перебуває у перманентному конфлікті.

53-річний Плотницький є уродженцем селища Кельменці Чернівецької області, після проходження строкової армійської служби в російській Пензі залишився там надстроковиком, у 1987 р. закінчив Пензенське вище артилерійське інженерне училище, але у 1991-му звільнився в запас у званні майора та переїхав до Луганська. На новому місці проживання став працювати у різних комерційних фірмах, в 1996 р. створив своє приватне підприємство "ТФ Скарабей" з оптово-роздрібної торгівлі пально-мастильними матеріалами, маючи у власності одну луганську АЗС. За деякими даними, цей бізнес Плотницький продав, аби у 2004-му влаштуватися за чималий хабар на роботу до Луганської обласної інспекції у справах захисту прав споживачів, де пропрацював під патронатом Королевської до 2012 р. попри заведену проти нього правоохоронцями ще у 2005-му кримінальну справу за фактом вимагання хабарів з приватних підприємців. У той же час у 2008 р. закінчив магістратуру Східноукраїнського національного університету ім. Володимира Даля за спеціальністю "державна служба".

Нинішнього ватажка ЛНР було розконсервовано з перших днів "русской весны" у Луганську. Вже в квітні 2014-го Плотницький став першим командиром батальйону бойовиків "Зоря", в травні-очолив "міністерство оборони ЛНР", у червні-липні фігурував у кількох гучних скандалах щодо взяття в полон Надії Савченко та розкрадання російської військової допомоги, а в серпні після відставки "глави ЛНР" Валерія Болотова зайняв звільнене ним крісло, паралельно ставши "прем'єром ЛНР". На нелегітимних виборах "глави республіки" в листопаді 2014 р. отримав, за сфальсифікованими даними "ЦВК ЛНР", 445 тис. голосів місцевих виборців, або 63%. Досить швидко Плотницький встановив в окупованих районах Луганської області справжній диктаторський клептократичний режим, послідовно зачистивши ЛНР від своїх конкурентів із середовища колаборантів. З січня по грудень 2015 р. було ліквідовано цілу низку знакових польових командирів бойовиків на території ОРЛО - Олександра Бєднова (бандформування "Бетмен"), Євгена Іщенка (представник "Козачої гвардії" Миколи Козіцина), Олексія Мозгового (НЗФ "Привид") та Павла Дрьомова ("Перший козачий полк ім. Платова").
У 2016-му справа дійшла до зачисток у цивільній недовертикалі: в березні змушений був тікати з ЛНР колишній "спікер парламенту" від руху "Мир Луганщине" Олексій Карякін, а після невдалого серпневого замаху на самого Плотницького у "спробі державного перевороту" звинувачено колишнього "голову Радміну ЛНР" Геннадія Ципкалова, якого у вересні 2016 р. було знайдено в камері повішеним (за словами його "колеги" Карякіна, Ципкалов був задушений з наступним інсценуванням самогубства). Зрештою, у січні 2017-го у своїй квартирі в Москві помер від серцевого нападу ще один потенційний конкурент Плотницького, його попередник Болотов, випивши кави на "діловій зустрічі" в одному з московських барів.

За час свого "головування" у квазідержавному утворенні ватажок ЛНР сколотив багатомільйонні статки на віджимі складів підприємців з товарами, порізці на металобрухт діючих на території ОРЛО великих підприємств, транспортної мережі й майна залізниці, а також шляхом встановлення контролю над вивезенням за межі "республіки" вугілля з легальних і нелегальних шахт та продажу в її межах пально-мастильних матеріалів російського походження. Після "націоналізації" мережі супермаркетів АТБ на їх базі було створено мережу магазинів "Народний", що належить дружині Плотницького Ларисі. Саме через ці крамниці реалізовувалися продукти харчування з гуманітарної допомоги, що надходить із Росії до Луганська (з усієї кількості гуманітарки до простих жителів доходить не більше 10%). "Глава ЛНР" також "націоналізував" на свою користь гіпермаркет "Епіцентр", контролює чорний ринок обміну валют і разом зі своєю коханкою, "міністром охорони здоров'я ЛНР" Ларисою Айрапетян налагодив продаж у місцевих аптеках російських ліків із "гумконвоїв". Остання влітку 2016-го була вимушена переховуватися від "МДБ ЛНР", а у вересні того ж року Айрапетян несподівано померла в одній із луганських лікарень.

2 Сергій Ігнатов, "головнокомандуючий народної міліції ЛНР"

Під таким офіційним псевдонімом та за зазначеною посадою здійснює реальне командування обмеженим контингентом військ Російської Федерації на території окупованих районів української Луганщини, котрий об'єднаний в так звану "народну міліцію ЛНР", або "2-й армійський корпус". Підпорядковується "главі республіки" та колишньому "міністру оборони ЛНР" Ігорю Плотницькому лише формально (наразі у цьому квазідержавному утворенні, на відміну від ДНР, своє "міноборони" взагалі відсутнє) та підзвітний у своїй діяльності лише вищому керівництву міністерства оборони Росії. За допомогою російських бойових офіцерів, сержантів і солдатів, а також представників ГРУ Генштабу ЗС РФ грає перші ролі в контролі за російськими бюджетними потоками, що виділяються Кремлем на розвиток місцевих армійських структур, котрі становлять базову та вирішальну силу в ОРЛО. Основні командні та штабні посади в "армії ЛНР" обіймають кадрові російські військові, а рядовий склад більш ніж наполовину укомплектований контрактниками та найманцями з Росії.

У лютому 2015 р. "головнокомандуючого народної міліції ЛНР" Сергія Ігнатова Євросоюз офіційно включив у санкційний список тих, кому заборонено в'їзд на територію ЕС та арештовано їхні активи. Насправді ж за цим вигаданим прізвищем і позивним "Тамбов" ховаються російські генерали, які координують дії "армії ЛНР" та забезпечують її зброєю й іншими необхідними засобами для ведення війни. Зокрема, йдеться про випускника Рязанського вищого повітряно-десантного командного училища генерал-майора ЗС РФ 50-річного Сергія Кузовльова, який брав участь як у війні в Чечні, так і в так званому "миротворчому контингенті" в зоні грузинсько-абхазького конфлікту. Саме Кузовльов створив восени 2014-го з аморфної "армії південного сходу" із її автономними польовими командирами боєздатний "2-й армійський корпус" російської армії під виглядом "народної міліції ЛНР". На початку 2015 р., коли "Ігнатов-Тамбов" був розсекречений СБУ, Кузовльова перевели командувати 20-ю загальновійськовою армією зі штабом у Воронежі, з серпня 2016-го він став командувачем 58-ї загальновійськової армії (штаб у Владикавказі), а тепер ніби там само значиться начальником штабу. Прикметно, що мотострілецькі, танкові та артилерійські бригади як 20-ї, так і 58-ї армій активно засвітилися у боях на Донбасі.

Навесні 2015-го на заміну Кузовльову як реальний командуючий "2-м АК" прибув інший генерал-майор ЗС РФ Євген Нікіфоров, який успадкував як прізвище Ігнатов, так і позивний "Тамбов", але в деяких документах прикриття також проходить як Моргун Євген Валерійович. Цей 46-річний випускник Коломенського вищого артилерійського командного училища та Військової академії Генштабу ЗС РФ (останню закінчив, як і Кузовльов, у 2012-му) у 1995 та 2000 рр. брав участь у двох "чеченських" кампаніях, а також у російській військовій агресії проти Грузії 2008 р. У 2014-му Нікіфоров офіційно значився заступником командувача 58-ю загальновійськовою армією, у 2016-му - командиром 20-ї загальновійськової армії, а у 2017-му знову очолив 58-у армію. Тобто "Тамбов-2" із "Тамбовом-1" постійно міняються місцями або "Ігнатов-Тамбов" просто є таким собі дволиким персонажем.

Якщо в ДНР кремлівські куратори змогли віднайти серед місцевих формального "міністра оборони" Володимира Кононова, який слугує гарним прикриттям для відомої путінської легенди "их там нет", то в сусідній ЛНР з подібною кандидатурою на цю роль чомусь не вийшло. Тому жодного фото чи відео за участю "головнокомандувача народної міліції" Ігнатова немає і бути не може, а в публічній сфері від "армії ЛНР" світяться лише деякі дрібні її бойовики, а на пропагандистських і дезінформаційних "брифінгах для преси" та "зустрічах із населенням" віддувається виключно "офіційний представник народної міліції ЛНР" "підполковник" Андрій Марочко.

Цей 37-річний зрадник присязі українському народові до війни на Донбасі був співробітником МВС України, будучи випускником зообіотехнологічного факультету Луганського національного аграрного університету. Фактично Марочко в "збройних силах республіки" є останнім більш-менш відомим місцевим колаборантом після усунення і арешту у вересні 2016-го за "спробу державного перевороту" так званого "заступника командуючого народною міліцією ЛНР" Віталія Кисельова на прізвисько Комуніст (був другим секретарем Кам'янобрідського райкому КПУ) та ліквідації в лютому 2017 р. "начальника штабу народної міліції ЛНР", екс-депутата Кам'янобрідської райради від Партії регіонів Олега Анащенка.

3 Леонід Пасічник, "міністр державної безпеки ЛНР"

Найвідоміший зрадник присязі українському народові з числа колишніх співробітників управління СБУ в Луганській області та незмінний з жовтня 2014 р. очільник фактичного представництва російського ФСБ на окупованих теренах Луганщини, яким є "МДБ ЛНР". Головний негласний конкурент місцевого ватажка Ігоря Плотницького, з котрим перебуває у перманентному і жорсткому конфлікті передусім навколо контролю над контрабандними потоками вугілля, пально-мастильних матеріалів, продовольства та ліків. Паралельно убезпечив себе тим, що ревно виконує будь-які накази Луб'янки, які передає йому формальний підлеглий, "керівник відділу контррозвідки МДБ ЛНР" Володимир Пайо (останній насправді є високопоставленим офіцером ФСБ РФ і приставлений російською спецслужбою до центрового луганського "гебіста" як своєрідний "смотрящій").

Маючи у своєму розпорядженні не лише підрозділи "контррозвідки" або "із захисту конституційного ладу та боротьби з тероризмом", а й "прикордонну службу", 47-річний Пасічник із завданням власного збагачення цілком справляється. Бо має повноваження слідкувати за переміщенням будь-кого і будь-чого територією ОРЛО та кожного найвищого представника окупаційної адміністрації, крім самого Плотницького, і в разі чого звинуватити "у зв'язках з київською хунтою" чи "в організації державного перевороту", через що багато топових колаборантів уже поплатилися не лише теплими кріслами із подальшим потраплянням "на підвал", а й власним життям (найпоказовіший приклад - раптова смерть у вересні 2016-го в одній із луганських лікарень коханки "глави ЛНР" і "міністра охорони здоров'я" Лариси Айрапетян). У крайньому разі завжди можна організувати вбивство своїх внутрішніх ворогів, списавши злочин на "дії українських ДРГ". Щоправда, і на "главу МДБ ЛНР", і на представників його найближчого оточення також здійснювалися замахи, ймовірно, на замовлення того ж Плотницького.

До війни нинішній "міністр держбезпеки" працював начальником підрозділу по боротьбі з контрабандою головного відділу "К" Управління СБУ в Луганській області. Найімовірніше, Пасічника як випускника Донецького вищого військово-політичного училища інженерних військ і військ зв'язку ФСБ завербувало давно, а акція із затриманням великої партії контрабанди була організована російською спецслужбою для прикриття та кадрового просування агента в структурі луганського СБУ.

4 Євген Мануйлов, "міністр фінансів ЛНР"

На базі свого "відомства" зумів створити справжнього управлінського монстра, який впливає на всі соціально-економічні процеси на території окупованої частини Луганської області. Як "глава мінфіну ЛНР" контролює не лише всі фінанси та бюджет псевдореспубліки, в його підпорядкуванні "Державний комітет податків і зборів ЛНР", "Державний митний комітет ЛНР" та "Державне казначейство ЛНР".

Колаборант Мануйлов підпорядковується напряму економічним кураторам ЛНР в російському уряді, зокрема, віце-прем'єру Дмитру Козаку, який відповідає в Росії за всі бюджетні та міжбюджетні відносини, заступнику міністра економічного розвитку РФ Сергію Назарову (також очолює урядову Міжвідомчу комісію РФ з надання гуманітарної підтримки постраждалим територіям південно-східних районів Донецької та Луганської обл.), заступнику міністра фінансів РФ Леоніду Горніну та ін. Незмінно перебуває на своїй "мінфінівській" посаді з часу її утворення в кінці 2014 р., за майже три роки помітно збагатився, зокрема, за допомогою махінацій із обмінним курсом при розрахунках, коли при введенні російського рубля як основної валюти "мультивалютної фінансової системи республіки" був встановлений грабіжницький курс по відношенню до гривні.

"Першим заступником" 50-річного Мануйлова є пряма креатура Ігоря Плотницького - колишній директор луганського заводу продовольчих товарів "Каре" Зінаїда Матерова, яка до призначення в "мінфін" була головним фінансистом в "адміністрації глави ЛНР" та досі продовжує паралельно очолювати Центральну ревізійну комісію сепаратистського руху Плотницького "Мир Луганщине". Підшефний Мануйлову "голова Державного комітету податків і зборів" Сергій Бородін у 2000-2014 рр. працював на керівних посадах у Спеціалізованій державній податковій інспекції з обслуговування великих платників у місті Луганську, а голова "Держбанку" Дмитро Чайкін до війни був начальником одного з луганських відділень Приватбанку.

Сам же "міністр фінансів ЛНР" - чиновник зі стажем з 1991 р., коли став працювати в Ленінському райвиконкомі Луганська, де з часом підвищився до куратора питань надання земельних ділянок у цьому центральному районі міста. У 2000-2001 рр. обіймав посаду помічника голови Луганської облдержадміністрації Олександра Єфремова, з 2001-го по 2010-й - в керівництві Державної казначейської служби в Луганській області, а далі, аж до окупації, був заступником голови Ленінської райради Луганська.

5 Ігор Корнет, "міністр внутрішніх справ ЛНР"

Керує підрозділами так званої "поліції республіки" (не плутати із "народною міліцією ЛНР", яка де-факто є армійським корпусом російської армії на території окупованих районів Луганщини), а також "державною інспекцією безпеки дорожнього руху", що виконує звичні функції "даішників" включно із видачею фейкових автомобільних знаків та водійських прав із символікою квазідержави, "міграційною службою" (вона, зокрема, активно роздає "паспорти ЛНР") та "управлінням виконання покарань", до складу якого входять аж 10 виправних колоній та два виправних центри, розташованих на території ОРЛО. Особливо вихваляється тим, що від серпня 2014 р., коли очолив "відомство", збільшив чисельність "правоохоронців ЛНР" з 219 (2% особового складу довоєнного періоду) до понад 3 тис. Утім, в реальності абсолютна більшість цих "новобранців" - бойовики (в тому числі контрактники та найманці з Росії), переведені з частин "народної міліції".

Крім пограбувань пересічних мешканців і їхніх помешкань, особливо під час недотримання громадянами комендантської години, що в масовому порядку здійснюються тамтешніми "поліцаями", Корнет серед іншого кришує місцеву проституцію та наркотрафік, перебуваючи в статусі "молодшого партнера" у "глави МДБ ЛНР" Леоніда Пасічника. Останній у вересні 2016-го жорстко запобіг спробі Корнета перейти "під дах" свого головного внутрішнього конкурента Ігоря Плотницького, тимчасово посадивши цього "міністра", що зарвався, "на підвал", таким чином швидко відновив над ним та його кримінальною діяльністю повний контроль.

Щодо довоєнного минулого 44-річного "генерал-майора поліції" Корнета є дві версії. За однією з них, якої дотримується сам "глава МВС ЛНР", він був випускником Полтавського вищого зенітного ракетного командного училища (розформованого у 1995 р.) та багато років пропрацював у кримінальному розшуку української міліції. За іншою ж версією, Корнет не має вищої освіти й дійсно колись служив в органах МВС України, але як сержант роти патрульно-постової служби при Жовтневому райвідділку міста Луганська, де активно промишляв пограбуванням беззахисних торговців-пенсіонерок та п'яних земляків. Але після того, як він обікрав одного "непростого" місцевого жителя напідпитку, був звільнений з роботи за перевищення службових повноважень.

6 Володимир Пашков, генеральний директор "Внешторгсервиса"

Очолює компанію, котра, згідно з "постановою Радміну ЛНР" від 27 лютого 2017 р., має "виключне право управління підприємствами та установами-нерезидентами, на яких була введена тимчасова адміністрація". Передусім ідеться, про "націоналізовані" бойовиками підприємства в ОРЛО, які належать олігарху Ринату Ахметову, - шахти вугільних об'єднань ПАТ "Краснодонвугілля", ТОВ "ДТЕК Ровенькиантрацит" та ТОВ "ДТЕК Свердловантрацит". Тобто на відміну від ДНР, де компанія під керівництвом громадянина Росії Пашкова переважно здійснює "зовнішнє управління" на віджатих металургійних заводах, у ЛНР її "спеціалізація" - коксівне (у Краснодоні) та антрацитове (у Ровеньках і Свердловську) вугілля.

"Внешторгсервис" зареєстрований в самопроголошеній на території Грузії "республіці" Південна Осетія, там же працює й "Міжнародний розрахунковий банк", через який до того ж здійснюється наповнення бюджетів ДНР і ЛНР безпосередньо Росією для уникнення її урядом додаткових санкцій з боку Заходу. Цей південноосетинський банк є засновником Фонду підтримки міжнародних проектів, президентом якого також записано гендиректора "Внешторгсервиса'56-річного Пашкова. Останній орієнтується на групу старих "чекістів" в оточенні Володимира Путіна - президента державної компанії "Роснефть" Ігоря Сєчина та гендиректора державної корпорації "Ростех" Сергія Чемезова (іркутський земляк Пашкова).

До того як стати "південноосетинським бізнесменом", Пашков значився власником 40% акцій московської IT-компанії Expertek, яка постійно вигравала конкурси на контракти із філіями держкорпорації "Роснефть" по всій Росії. Перед тим був першим віце-губернатором Іркутської області, де працював під патронатом згаданого вище генерал-полковника та колишнього гендиректора "Рособоронэкспорта" (тепер у структурі корпорації "Ростех") Чемезова. До 1993 р. Пашков служив в лавах російського Військово-морського флоту на атомних підводних човнах, звільнився в запас у званні капітана III рангу.

7 Ірина Тейцман, "керівник адміністрації глави ЛНР"

Входить у найближче оточення Ігоря Плотницького з літа 2015 р., коли очолила його "адміністрацію". Фактично монополізувала "доступ до тіла" "глави ЛНР", фільтрує будь-які його контакти та зустрічі в колаборантському середовищі, має визначальний вплив на формування всього інформаційного простору в окремих районах Луганщини. Тісно зв'язана із залишками в ОРЛО вертикалі колишнього хазяїна регіону Олександра Єфремова, але задля зміцнення свого становища в окупованому Луганську не гребує тіснити й протеже цього екс-"регіонала".

Так, 38-річна Тейцман вже фактично позбулася двох своїх головних конкурентів - похресника Єфремова Родіона Мірошника та колишнього мера Красного Луча, що переметнулася на бік окупантів, Марини Філіппової. У 2015-му Мірошник ще грав першу скрипку в оточенні Плотницького, займаючись його особистим піаром і перебуваючи в статусі "радника глави ЛНР" та керівника виконкому сепаратистської організації "Мир Луганщине". Але стараннями Тейцман цей в минулому прес-секретар Єфремова та Віктора Януковича, гуманітарний віце-губернатор Луганщини, замглави обласного осередку Партії регіонів з ідеологічних питань та просто директор Луганської державної телерадіокомпанії був спочатку відтертий від ватажка ЛНР, а потім - і взагалі за межі квазіреспубліки.

У 2016-му аналогічна доля "забуття лідером" спіткала і Філіппову, котра на той момент перебувала в кріслі "заступника керівника адміністрації глави ЛНР - начальника управління стратегічного розвитку і державної політики у сфері територіального планування". Тобто в її безпосередньому підпорядкуванні були всі місцеві окупаційні адміністрації, починаючи від сіл і закінчуючи великими містами ОРЛО включно із самим Луганськом. На місце Філіпповою Тейцман швидко прилаштувала свою подругу Тетяну Єфименко.

Що стосується довоєнної біографії нинішньої "очільниці адміністрації глави ЛНР", то ця випускниця Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого у 2011-2015 рр. працювала провідним юрисконсультом комунального підприємства "Луганська обласна "Фармація", яке контролювалося сім'єю відомого єфремовця, голови Луганської ОДА за часів режиму Януковича Володимира Пристюка. А до того Тейцман була начальником управління правового забезпечення кишенькового банку Єфремова - Українського комунального банку.

8 Сергій Козлов, "голова Ради міністрів ЛНР"

Призначений "головою Радміну ЛНР" в грудні 2015 р. після завершення Ігорем Плотницьким вдалої операції щодо усунення з "прем'єрського" крісла свого внутрішнього конкурента Геннадія Ципкалова, котрий згодом був звинувачений в "організації державного перевороту" і, зрештою, знайдений повішеним "на підвалі". Вважається близьким поплічником "глави ЛНР", з яким, щоправда, час від часу у нього виникають певні кулуарні тертя з приводу розподілу на окупованій території Луганської області російських фінансових та матеріальних ресурсів. Також Козлов, як і Плотницький, є давнім агентом російського ГРУ ще з часів офіцерської служби в Радянській Армії, відтак розглядається у Кремлі як можлива заміна теперішнього луганського "гауляйтера".

53-річний ровесник Плотницького Козлов, на відміну від свого шефа, народився на Луганщині - в Краснодоні. Після закінчення Луганського вищого військового авіаційного училища штурманів служив у Збройних силах СРСР та України, у 1994-му перевівся в структури українського Міністерства з надзвичайних ситуацій, де дослужився до начальника Краснодонського райвідділу МНС, звідки в 2006-му пішов на пенсію у званні полковника. Але у 2009-2012 рр. пенсіонер Козлов також підпрацьовував в Луганському енергетичному об'єднанні провідним інженером.

Його розконсервування "русской весной" відбулося дуже стрімко: 22 травня 2014-го він був зарахований до батальйону Плотницького "Зоря", а вже 27 травня став "начальником штабу" цього НЗФ бойовиків. З кінця червня того ж року нове підвищення по службі - Козлов обійняв посаду "начальника штабу" вже всієї "народної міліції ЛНР", яка де-факто є так званим "2-м армійським корпусом" окупаційних російських військ на Донбасі. За деякими даними, Козлов, перебуваючи протягом 2014-2015 рр. у званні "генерал-майора ЛНР" на постах "начштабу" і "першого заступника головнокомандуючого народної міліції ЛНР", причетний до цілої низки грабежів мирного населення Луганщини.

9 Заур Ісмаїлов, "генеральний прокурор ЛНР"

Очолює на окупованій Росією українській Луганщини другий за масштабами після місцевого "МДБ, осередок зрадників присязі народові України, котрий, імітуючи власну правоохоронну діяльність, цілком занурений у нинішні процеси "шпіономанії" в ОРЛО та перманентного віджиму майна тамтешніх підприємців і пересічних громадян, що координуються та направляються російським ФСБ. Від такої кримінальної діяльності має свою стабільну частку, не забуваючи ділитися з фактичним патроном - головним "гебістом" псевдореспубліки Леонідом Пасічником. Також намагається зберігати "робочі стосунки" з основним конкурентом останнього Ігорем Плотницьким. Лавірувати між цими двома центрами ухвалення рішень в ЛНР Ісмаїлову вдається доволі успішно з листопада 2014 р., коли він став виконувати обов'язки генпрокурора республіки.

Незважаючи на своє дуже виразне кавказьке походження (його батько родом з азербайджанського міста Мінгечаур), 39-річний Заур Рауфович народився в Луганській області в місті Красний Луч і все життя прожив на Луганщині, за винятком навчання у Харкові в Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого. У 2000-2002 рр. Ісмаїлов одразу став працювати старшим помічником прокурора Жовтневого району Луганська, далі - прокурором і старшим прокурором відділу нагляду за виконанням законів спеціальними підрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, вже в обласній прокуратурі, а 2014-й застав його на посаді начальника управління підтримання державного обвинувачення в суді прокуратури Луганської області.

Теперішня "команда Ісмаїлова" складається із таких же зрадників, як і він сам. Його "перший заступник", 35-річний Сергій Горенко - виходець з луганського УБОЗу та екс-начальник відділу розслідування злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів УМВС України в Луганській області. До речі, його нині покійний батько, так само як і сам Сергій Горенко, колись 12 років поспіль очолював управління Державного департаменту з питань виконання покарань в Луганській області. А ще два "заступники генпрокурора ЛНР" - 39-річний Олександр Таранський та 35-річний Григорій Цевенко - свого часу були підлеглими Ісмаїлова в луганській обласній прокуратурі.

10 Сергій Іванушкін, "в. о. першого заступника голови Ради міністрів ЛНР", "глава МНС ЛНР"

З листопада 2014 р. керує "міністерством надзвичайних ситуацій та ліквідації наслідків стихійних лих ЛНР", чиї "територіальні підрозділи" в окупованих містах Луганщини складаються переважно із віджатих бойовиками пожежних частин. У підпорядкуванні "МНС" псевдореспубліки є також чотири воєнізовані гірничорятувальні загони та місцевий гідрометцентр, ну і, звісно, сумнозвісна "наглядово-профілактична діяльність" із перевірками "об'єктів захисту" та відповідним "ліцензуванням", що в умовах терористичного анклаву набуває аж занадто гіпертрофованих форм патологічного хабарництва.

Незважаючи на ніби суто рятувальну функцію "відомства", його очільник грає ключову роль у постійному пропагандистському залякуванні жителів ОРЛО "кровожерливими укропами". Саме Іванушкіну доручають виступати із заявами з приводу фейкових "обстрілів ЗСУ з установок "Ураган" касетними бомбами" окупованих міст Луганщини включно із самим Луганськом, аби налаштувати місцевих мешканців на відповідний агресивний лад. Це дозволило "главі МНС ЛНР" зробити певну кар'єру і в "партії влади", і в "уряді": наразі він є заступником Ігоря Плотницького в сепаратистському русі "Мир Луганщине", а як "в. о. першого заступника голови Радміну" - готовий кандидат від Плотницького на заміну "прем'єру" Сергію Козлову.

Хоча у 52-річного Іванушкіна багато спільного в минулому саме з останнім. Він майже одночасно з Козловим закінчив Луганське вище військове авіаційне училище штурманів, а після завершення льотної кар'єри так само перевівся в структури українського МНС. До початку російської агресії у 2014 р. як випускник ще й Академії цивільного захисту України за спеціальністю "пожежна безпека" цей колаборант дослужився до начальника оперативно-координаційного центру та заступника начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області.

11 Зінаїда Надьон, голова спостережної ради ПАТ "Луганськ-Нива"

Очільниця другої та єдиної після сепаратистського руху Ігоря Плотницького "Мир Луганщине" фракції в "Народній раді ЛНР" - "Луганський економічний союз", до складу якої наразі входить 13 "депутатів". Також донедавна займала в "парламенті республіки" ключову позицію "голови комітету" з довгою, але дуже показовою назвою: "з питань бюджетно-фінансової, інвестиційної та податкової політики, економіки, торгівлі і зовнішніх зв'язків, розвитку малого і середнього бізнесу". Має визначальний вплив на всі залишки аграрної та харчової промисловості на території окупованої Луганщини, підконтрольні їй підприємства ПАТ "Луганськ-Нива" повністю монополізували весь місцевий ринок хліба, борошна та круп, торгові мережі ОРЛО змушені закуповувати виключно їхню продукцію за прямими директивами "адміністрацій ЛНР" всіх рівнів.

70-річна Надьон - беззмінний керівник Луганського комбінату хлібопродуктів з 1986 р., на базі якого відкрилася згодом одна з найбільших зернопереробних компаній України ПАТ "Луганськмлин", що у 2014-му було перейменоване у згадане вище ПАТ "Луганськ-Нива". У довоєнний час ця знакова представниця колаборантів серед луганської бізнес-еліти мала багатолітні плідні стосунки із фактичним хазяїном Луганщини, лідером парламентської фракції Партії регіонів, керівником облорганізації ПР та колишнім луганським губернатором Олександром Єфремовим.

Тепер бізнес-інтереси Надьон не обмежуються лише ЛНР, де продукція Луганського комбінату хлібопродуктів продовжує продаватися під торговою маркою "Добродія", чиї хлібні точки у тому ж окупованому Луганську зустрічаються буквально через кожні декілька метрів - в колишніх кіосках "Союздруку". ТМ "Добродія" наразі перереєстрована в Київській області, таким чином її товар можна зустріти на ринках і в супермаркетах далеко від зони АТО. Втім, за повідомленням ТОВ "Добродія Фудз", у компанії відсутні будь-які правові та господарські відносини з підприємствами, розташованими на території ОРДЛО. Разом з тим великим скандалом закінчилося викриття журналістами на початку 2017-го того факту, що один із ресторанів в центрі Києва де-факто належить сім'ї сина Надьон Олексія, котрий місцем свого нинішнього постійного проживання чомусь обрав не "першопрестольний" Луганськ, а саме українську столицю.

12 Олександр Дробот, "в. о. заступника голови Ради міністрів ЛНР"

З 2016 р. виконує обов'язки "віце-прем'єра ЛНР", функції якого здебільшого перетинаються з повноваженнями його прямого шефа - "в. о. першого заступника голови Радміну ЛНР" Сергія Іванушкіна, котрий свого часу був підлеглим Дробота в обласному управлінні Держслужби України з надзвичайних ситуацій, де останній до війни був начальником у званні полковника служби цивільного захисту.

У 2015-му цей зрадник присязі українському народові й сам значився "першим віце-прем'єром" квазіреспубліки та навіть деякий час після відставки Геннадія Ципкалова виконував "прем'єрські" функції. Також очолював "Центр управління відновленням ЛНР", що зустрічав російські "гумконвої" під чуйним контролем та керівництвом Ігоря Плотницького. Але в січні 2016 р. "глава ЛНР" реорганізував цей "орган" шляхом його приєднання до "МНС" згаданого вище Іванушкіна.

Своєю довоєнною кар'єрою 57-річний Дробот зобов'язаний колишньому голові ДСНС України Михайлу Болотських, який свого часу підняв його майже з низів - з командира навчального взводу. Коли у 2003-2005 рр. Болотських працював головним "рятувальником" Луганщини, Дробот став закривати його тил як начальник відділу матеріально-технічного забезпечення та експлуатації споруд, а у березні 2013 р. в статусі вже керівника ДСНС України посприяв призначенню свого протеже начальником управління "рятувального" відомства в Луганській області.

Між іншим, у минулому тандема Болотських та Дробота є ще одна цікава деталь: коли перший був головою Луганської облдержадміністрації у березні-травні 2014-го, він увів другого до Штабу із стабілізації суспільно-політичної ситуації в області та забезпечення громадського порядку. Саме в цей період бойовиками були захоплені усі адміністративні будівлі на нинішній території ЛНР, усі входи й виходи з яких добре знав Дробот.

13 Владислав Дейнего, "в. о. міністра закордонних справ ЛНР"

Ще за відсутності в квазідержавному утворенні свого "міністерства закордонних справ" фактично виглядає центральним публічним обличчям у спілкуванні ЛНР із зовнішнім світом, бо з листопада 2014 р. призначений Ігорем Плотницьким "уповноваженим представником республіки на переговорах Тристоронньої контактної групи в Мінську". До вересня 2017 р. був також "віце-спікером парламенту", куди потрапив в результаті фейкових виборів-2014 за списком сепаратистського руху Плотницького "Мир Луганщине". В реальності жодної самостійної ролі в середовищі луганських колаборантів не відіграє, хоча за будь-якої нагоди намагається демонструвати свою значущість.

Попри власний зовнішній образ "інтелігента з борідкою", 53-річний Дейнего навіть не має вищої освіти: після школи він вступив до Комунарського гірничо-металургійного інституту (до окупації - Донбаський державний технічний університет в Алчевську), з якого його виключили після третього курсу. Але відсутність диплома не завадила майбутньому "дипломату ЛНР" прилаштуватись директором комунального підприємства "Алчевський інформаційний центр", який обслуговував виконком Алчевська. У 2006 р. обрався депутатом Алчевської міськради за списком ПСПУ Наталії Вітренко, а в 2010-му - вже від Партії регіонів. На більшості президентських і парламентських виборів працював системним адміністратором і був помічений у фальсифікаціях на користь ПР і кандидата Віктора Януковича.

У березні 2014 р. Дейнего організовував сепаратистські мітинги в Алчевську, також брав участь в захопленнях Луганської облдержадміністрації та управління СБУ в Луганській області. Для незаконного "референдуму" готував в Алчевську списки виборців і "виборчу комісію". У травні 2014-го особисто приносив до легітимного алчевського виборчкому листи із забороною проводити вибори президента України, підписані "керівництвом ЛНР", після чого з тамтешньої ОВК №110 була вкрадена вся документація та комп'ютерна техніка. У серпні-вересні 2014 р. активно допомагав бойовикам, забезпечивши їхнім підрозділам оптоволоконний зв'язок через інтернет-провайдера, компанію "Луганет".

14 Маноліс Пілавов, "глава адміністрації Луганська"

Будучи на момент російської окупації Луганська навесні 2014 р. першим заступником міського голови Сергія Кравченка, котрий швидко втік із ОРЛО, перейняв на себе всі важелі господарського управління містом. Саме за вказівкою Пілавова комунальне підприємство "Експлуатаційно-лінійне управління автошляхів" одразу стало завозити для потреб бойовиків шини, бетонні блоки та проводити вирубку дерев в лісопосадках. Особисто він проводив агітацію та закликав бути лояльними до "нової влади" під час зустрічей з луганчанами в супроводі озброєних російських терористів. Як наслідок, у грудні 2014-го "указом" ватажка ЛНР Плотницького був призначений "главою адміністрації Луганська".

53-річний Пілавов народився в Грузії в грецькій сім'ї, але вже після восьмого класу вступив до Ворошиловградського будівельного технікуму, згодом закінчив Луганський сільськогосподарський інститут за спеціальністю "сільськогосподарське будівництво". У 1990-х був начальником ЖЕО Ленінського та Жовтневого районів Луганська, потім став першим заступником Кравченка в Кам'янобрідській райраді міста, а коли останній у
2006-му виграв за активної підтримки головного "регіонала" Луганщини Олександра Єфремова луганські мерські вибори, Пілавов автоматично обійняв посаду першого віце-мера, підім'явши під себе, зокрема, вирішення всіх "жирних" земельних питань у загальноміському масштабі. Тандем Кравченко-Пілавов до початку 2014 р. був, по суті, становим хребтом влади Партії регіонів у Луганську.

Наразі вважається одним із найвідданіших поплічників Плотницького, який віддячує йому тим же. Наприклад, коли Пілавова затримали російські спецслужби через його махінації із російською гуманітаркою для соціальної сфери міста, із "підвалу" його випустили лише після особистого втручання "глави ЛНР". "Мер" ладний заробляти на тому, чим гидує навіть Плотницький. Так, Пілавов був помічений у крадіжці тушонки, що призначалася для дитячих садків Луганська, - цей продукт із "гумконвоїв" РФ реалізовувався на місцевих ринках.

15 Микола Запорожцев, керівник "республіканського" виконкому руху "Мир Луганщине"

У 2017 р. очолив виконавчий комітет "партії влади" Ігоря Плотницького - сепаратистського руху "Мир Лугащине", в якому станом на серпень цього року значиться понад 93 тис. членів (до його лав записали майже всіх місцевих бюджетників, студентів та працівників "націоналізованих" підприємств). Разом з тим, є "депутатом Народної ради ЛНР" від "Луганського економічного союзу" Зінаїди Надьон і досі офіційно входить до складу цієї "парламентської фракції".

68-річний Запорожцев - давній знайомий впливових екс-"регіоналів" Олександра Єфремова і Віктора Тихонова ще по їхній спільній роботі в місцевому комсомолі та Луганському міськкомі КПРС. Коли у 1998-2005 рр. Єфремов обійняв посаду голови Луганської облдержадміністрації, Запорожцев був беззмінним керівником апарату ОДА. У 2006-му перебрався у зами до голови Луганської облради, ще одного єфремовця-тихоновця Валерія Голенка (той, хто в березні 2014-го зачитував на сепаратистському мітингу в Луганську резолюцію облради про "визнання центральних органів виконавчої влади нелегітимними"), а з приходом на губернаторську посаду в кінці того ж року представника Партії регіонів Олександра Антіпова знову повернувся в крісло заступника голови Луганської ОДА з питань діяльності апарату, кадрової політики і координації роботи з правоохоронними органами.

Паралельно аж до 2014 р. - депутат облради від ПР та керівник луганського благодійного фонду підтримки регіональних ініціатив "Благовест" (своєрідна "партійна каса", головою опікунської ради фонду був Єфремов, а Тихонов - почесним президентом). Тому його можна по праву вважати "смотрящім" за інтересами Єфремова і Тихонова на території окупованої Луганщини. Між іншим, Запорожцев помітний серед місцевих колаборантів та бойовиків практично з перших днів, а вже у червні 2014-го представлявся як "глава громадської ради ЛНР".

16 Володимир Дегтяренко, "голова Народної ради ЛНР"

Очолив "парламент" псевдореспубліки 1 квітня 2016 р., коли ватажку ЛНР Ігорю Плотницькому вдалося скинути зі "спікерського" крісла свого внутрішнього конкурента в колаборантському середовищі Олексія Карякіна, котрий змушений був терміново тікати за межі ОРЛО. Остаточно позбавив "Народну раду ЛНР" зайвих дискусій та перетворив її у луганський аналог "скаженого принтера", що виконує будь-які забаганки "адміністрації" Плотницького.

До цього 35-річний Дегтяренко значився пересічним "депутатом парламенту", куди потрапив після незаконних "виборів" у листопаді 2014 р. за списком сепаратистського руху "Мир Луганщине". В результаті одразу подав у відставку з посади "керівника" Лутугинського району (пробув у такому статусі трохи більше місяця), передавши "повноваження" в Лутугиному громадянину Росії, відомому бойовику-найманцю НЗФ "Зоря" Єгору Руському (у 2016-му останньому вдалося благополучно повернутися із награбованим в РФ і навіть балотуватися, щоправда невдало, у мери рідного міста Ухта Республіки Комі). Паралельно "спікер НР ЛНР" є одним із двох заступників Плотницького у місцевій "партії влади" - русі "Мир Луганщине".

Попри те, що формально "голова Народної ради" є другою посадовою особою в ЛНР та, згідно з "конституцією республіки", тимчасово виконує обов'язки "глави" цього квазідержавного утворення, Дегтяренко - фігура суто номінальна, він говорить і робить те, що накаже йому Плотницький. Аналогічно й з "першим віце-спікером", що також представляє "Мир Луганщине", - Денисом Мірошниченком, який у довоєнний час був функціонером місцевої Партії регіонів. А от щодо минулого самого Дегтяренка, то в його публічній біографії значиться лише наступне: "Народився в місті Лутугине Луганської області, у 1999 р. закінчив Лутугинську СШ №2, в 2004 р. - Донбаський державний технічний університет (Алчевськ) за фахом "промислове та цивільне будівництво", в 2011 р. - той же вуз за фахом "економіка підприємства", працював у промисловості, бізнесі, органах державної влади". Тобто, по суті, був ніким.

17 Наталія Тихонська, "в. о. заступника голови Ради міністрів ЛНР"

Із лютого 2017 р. виконує обов'язки "віце-прем'єра ЛНР", курирує соціальні та гуманітарні питання, постійно та публічно звітує про те, як і молодим, і старим, і навіть смертельно хворим в "народній республіці добре жити". Гуманітарну допомогу бібліотекам ОРЛО книгами із Росії вимірює в тоннах, здоров'я луганських дітей - путівками у літні пропагандистські табори, а їхню освіту - кількістю шкільної форми, що є певним індикатором інтелектуальних та професійних здібностей цієї чиновниці-колаборантки.

До свого призначення в "Радмін" 53-річна Тихонська значилася головним спеціалістом із соціальних питань фонду "Добротолюбіє", розташованого, як і вся влада квазіреспубліки, у захопленому бойовиками навесні 2014-го приміщенні Луганської ОДА. За офіційною і дуже неконкретизованою інформацією, "основним напрямком роботи фонду є реалізація благодійної програми "Ковчег спасіння", яка складається з комплексу заходів з реалізації низки цільових програм, спрямованих на вирішення конкретних цілей". А неофіційно всі в ЛНР знають, що ця структура на чолі з "депутатом Народного ради" Адою Чужбою контролюється дружиною Плотницького Ларисою.

Фонд "Добротолюбіє", а також аналогічна організація "Слов'янська щедрість" фактично використовуються ватажком ЛНР для прикриття відмивання грошових коштів, отриманих в результаті участі його сім'ї в масштабних корупційних схемах на території окупованої Луганщини. При цьому для картинки в пропагандистських ЗМІ спеціально організовується допомога нужденним верствам населення, в чому ключову роль відіграє саме "гуманітарний віце-прем'єр" Тихонська, котра на квітень 2014 р. була начальником відділу соціальних гарантій та компенсацій департаменту соціального захисту населення Луганської ОДА.

18 Олег Акімов, "голова Федерації профспілок ЛНР"

Будучи з листопада 2013 р. по березень 2014 р. начальником управління молоді і спорту Луганської облдерж­адміністрації, відповідав за рекрутинг луганських тітушок для їхнього подальшого відправлення на київський Антимайдан, а з початком "русской весны" - один із ключових співорганізаторів усіх проросійських акцій у Луганську. У червні 2014-го одночасно став "заступником глави громадської ради ЛНР" Миколи Запорожцева та "керівником" новоствореної "Федерації профспілок ЛНР". Наразі також є "депутатом парламенту" від "Луганського економічного союзу" Зінаїди Надьон, очоливши на фейкових виборах-2014 список цієї сепаратистської організації.

Усе свідоме життя 36-річного Акімова тісно пов'язане із луганським осередком Партії регіонів та особисто з його колишнім лідером Олександром Єфремовим. Багато років керував молодіжним крилом місцевих "регіоналів" - облорганізацією "Молодих регіонів", у 2006 та 2010 рр. двічі обирався депутатом Луганської облради від ПР, тривалий час був директором комунального закладу "Луганський обласний центр "Спорт для всіх", де особливо відзначився махінаціями на тендерних закупівлях та привласненням коштів, призначених для спорудження дитячих майданчиків.

Багатолітній помічник Акімова у "синьо-білому комсомолі" та "Спорті для всіх" - ще один відносно молодий колаборант, 29-річний Денис Мірошниченко, який нині є "заступником голови Народної ради ЛНР". Колись він, як директор Луганського обласного центру розвитку дитячого руху "Лугарі" активно допомагав Акімову в організації "антифашистських" мітингів та різноманітних акцій "на захист російської мови і само­бутньої культури Луганщини". Тепер Мірошниченко очолює патріотичне об'єднання "Булат", що займається вербуванням, військовою підготовкою та ідеологічною обробкою молоді та школярів на окупованій території Луганської області.

19 Іоанникій (Іван Кобзєв), митрополит (на спокої) Луганський і Алчевський УПЦ (МП)

Будучи з 1990 р. єпископом Донецьким і Луганським Російської православної церкви, а з 1991-го єпископом Луганським і Старобільським, має давні плідні стосунки з місцевою номенклатурою включно із Олександром Єфремовим і Віктором Тихоновим ще з їхньої комсомольсько-компартійної молодості. Тепер активно використовується російською пропагандою як духовний лідер луганських колаборантів, хоча ще у 2012 р. був офіційно почислений на спокій з призначенням настоятелем Свято-Ніколо-Преображенського собору Луганська. І такому використанню 79-річний архієрей, схоже, лише радий, адже саме Іоанникій (Кобзєв) благословив Ігоря Плотницького під час церемонії "інаугурації глави ЛНР", що відбулася 4 листопада 2014 р. в колоній залі захопленої бойовиками Луганської облради.

Тоді на "інаугурації" разом із ним був також присутній не почесний, як митрополит Іоанникій, а реальний настоятель луганського Ніколо-Преображенського храму Богдан Федьків, відомий своєю відкритою сепаратистською агітацією та молитвами за "ополченців". За що й отримав у 2015-му від Плотницького фейкову медаль "За віру і волю" в числі ще десятьох найвідданіших окупантам священників Луганської єпархії УПЦ Московського патріархату. Між іншим, серед "нагороджених" були й такі найближчі вихованці Іоанникія, як, приміром, почесний настоятель найдавнішого в Луганську Петропавлівського кафедрального собору Василь Сомик (багато років обіймав посаду секретаря Луганської єпархії) та настоятель центрального в єпархії після його зведення у 1995-2006 рр. Свято-Володимирського кафедрального собору Володимир Конончук (одночасно продовжує бути ректором Луганського богословського університету).

Що ж до діючого митрополита Луганського і Алчевського Митрофана (Михайла Юрчука), то цей колишній керівник справами УПЦ (МП) та екс-голова її відділу зовнішніх церковних зв'язків продовжує регулярно служити свої літургії в окупованому Луганську, особисто займався створенням "комітету з питань релігії і духовності ЛНР" та неодноразово за час війни висловлювався про необхідність "почути Києвом голос людей Донбасу", в тому числі й сприйняти як даність "результати" фейкового сепаратистського "референдуму"-2014 в ОРДЛО. До речі, у вільний від турбот про "народ південного сходу" час митрополит Митрофан переймається підготовкою до діалогу УПЦ (МП) із УПЦ Київського патріархату та УАПЦ на чолі відповідної Синоїдальної комісії.

20 Павло Мальгін, "в. о. міністра палива, енергетики та вугільної промисловості ЛНР"

Заповнив вакансію "вугільного міністра" у квітні 2016 р., коли Ігор Плотницький змушений був офіційно звільнити з цієї "посади" свого найближчого подільника у контрабандних вугільних схемах Дмитра Ляміна, котрий на той час уже півроку перебував під арештом "МДБ ДНР". Мальгін досі у статусі "виконуючого обов'язки", відтак насправді був і є виключно фігурою прикриття у глибинному конфлікті інтересів навколо ресурсів вугільної галузі на території окупованої Луганщини, що досі триває між кількома групами впливу в самому колаборантському середовищі (насамперед по лінії кулуарного протиборства "глава ЛНР" Плотницький - "глава МГБ ЛНР" Пасічник).

Крім того, останнім часом спостерігається активне втручання в процес ззовні, безпосередньо з Росії - його актуалізація відбулася внаслідок березневої "націоналізації"-2017 у олігарха Рината Ахметова найліквідніших в Луганській області вугільних підприємств - ПАТ "Краснодонвугілля", ТОВ "ДТЕК Ровенькиантрацит" та ТОВ "ДТЕК Свердловантрацит". Тепер шахти цих гірничих об'єднань де-юре (згідно з "розпорядженнями" Плотницького та "Радміну ЛНР") перебувають в управлінні "Внешторгсервиса", зареєстрованого в самопроголошеній "республіці" Південна Осетія. А де-факто ця фірма і її керівник Володимир Пашков орієнтуються на групу старих "гебістів" в оточенні Володимира Путіна - президента державної компанії "Роснефть" Ігоря Сєчина та гендиректора державної корпорації "Ростех" Сергія Чемезова.

49-річний Мальгін до війни мав лише дотичний стосунок до вугільної галузі, спеціалізуючись виключно на питаннях безпеки праці на шахтах та ліквідації наслідків шахтних аварій. Він роками пропрацював у системі українського МНС: спочатку командував 7-м воєнізованим гірничорятувальним загоном у Лисичанську, а потім обійняв аналогічну посаду у 8-му загоні ВГРС у рідному Краснодоні, дослужившись до весни 2014-го до звання підполковника служби цивільного захисту. За довоєнною діяльністю цей зрадник присязі українському народові добре знайомий із такими луганськими колаборантами, як "віце-прем'єр" Олександр Дробот (екс-начальник Головного управлінні Держслужби України з надзвичайних ситуацій в Луганській обл.), "перший віце-прем'єр" Сергій Іванушкін (колишній заступник начальника облуправління ДСНС) та "прем'єр ЛНР" Сергій Козлов (екс-начальник Краснодонського райвідділу МНС України).