РНБО очолює випускник Академії ФСБ Росії
Канцеляристи РНБО припустилися численних помилок при оцінці ситуації, яка скалася в малочисельному ОПК українського далекого Сходу - першим серед таких підприємств 23 серпня пресі були названі не існуюче в Луганську підприємство "Электромашстрой", краснодонський завод "Юність" та донецький завод "Топаз". Із 25 серпня, список підприємств, на яких було зафіксоване відвантаження обладнання, був змінений. Відтоді у списку фігурують "Луганський патронний завод", "Юність" та донецький "Точмаш". Паралельно з даними, які було розповсюджено з посиланнями на РНБО, список підприємств, що відвантажують обладнання, почала поширювати місцева та російська преса. До списку, зокрема, було додано ДП "Сніжанський машинобудівний завод" приватної корпорації "Мотор Січ", а також якийсь не існуючий "Луганський машинобудівний завод". Обладнання останнього, за даними російських медіа, було відвантажено до Чувашії.
Безлад та плутанину із точним визначенням оборонних підприємств, які зазнали вивозу обладнання, можна було б покласти на недавні кадрові зміни в апараті РНБО. Нагадаємо, що в ході цих змін, свої позиції в керівництві держави послабив колишній секретар РНБО Андрій Парубій, який програв підкилимову боротьбі з численними представниками "партії Сергія Льовочкіна". До останніх преса відносить начальника канцелярії РНБО, а також нинішнього в.о секретаря РНБО Олександра Литвиненко, який є випускником Академії криптографії ФСБ РФ. Останній довгі роки плідно координував свою науково-дослідну діяльність з Льовочкіним. Ця співпраця почалася з давній часів роботи останнього в адміністрації Леоніда Кучми - саме тоді нинішній новий в.о. секретаря РНБО прибув з РФ до України - і до останніх часів. Тому складно сказати, були помилки в повідомленнях РНБО навмисними чи випадковими, але безлад та неточності в роботі канцеляристів РНБО вже призводить до неефективної реакції України на зовнішню агресію. Ситуація зі списком підприємств-"гуманітарних донорів" РФ, може це цілком очевидно довести.
Наприклад, з точки зору прибічників тероризму, загроза знищення або фактичне пограбування малочисельних оборонних підприємств Донбасу має нанести начебто непоправні збитки Україні. І в підсумку, стати одним з головних важелів тиску на Київ з метою спонукання до завідомо програшних перемовин з Кремлем. Але в таких мареннях нема нічного реального. Бо, наприклад, краснодонський завод електронних запчастин "Юність", яка належить ФДМУ, і без того, ще до мародерства, знаходився в щільні сфері впливу російсько-білоруської корпорації "Електромашбуд" та місцевих структур Андрія Клюєва. Великий у порівнянні з мініатюрною краснодонською "Юністю" (120 працюючих) донецький "Точмаш" взагалі не є державним підприємством. Колись він займав монопольне становище на ринку снарядів для важкої артилерії, але він був розграбований задовго до фактичної російської окупації центральної частини міста Донецьк. Спочатку, активи підприємства грабувалися приїхавшим до України бізнес-авантюристом Максимовим, а потім, з 2010 року, його справу завершив російський олігарх та близький приятель Януковича та Кобзона Володимир Євтушенков, до сфери впливу якого потрапило це підприємство.
Не менш цікава історія з Сніжанською філією заводу "Мотор Січ". Її володар, Вячеслав Боугслаєв, ще в 2010-12 роках сприяв переносу до підмосковної Дубни головної технологічної цінності "Січі" - українських потужностей та технологій виробництва двигунів авіаційних крилатих ракет. До цього власного виробництва двигунів для ряду типів ракет, наприклад, Х-55, у РФ взагалі не було.
В той же час, об'єктами нападів стають державний "Луганський Патрон", і ще в більшій мірі, донецький державний "Топаз", який суттєво постраждав від артобстрілів. Обидва ці підприємства є монополістами на своїх ринках. Відповідно, це виробництво патронів калібру 7,62х39 та апаратних станцій систем пеленгування, радіорозвідки та радіоподавлення. І саме цей факт стає приводом кричати про вивезення з країни безцінного обладнання. Але, навіть якщо не рахувати цілком можливого імпорту аналогічних озброєнь із Чехії та інших країн НАТО, замінити ці два виробництва Україні є чим. Підприємств-аналогів вдосталь, хоча налагодження їх роботи буде вимагати певних коштів та часу. Але втрати не виглядають катастрофічними. Середня ринкова ціна однієї автоматичної лінії виробництва патронів вказаного вище калібру, наприклад, складає $1,7 млн. Вартість станцій класу "Кольчуга" коливається в межах $180-290 тис. Тобто, навіть за умови, якщо терористи зламають все негабаритне обладнання, яке не зможуть вивезти з цих підприємств під час "гуманітарних конвоїв" до території РФ, це навряд чи складе критичну загрозу для потужної української оборонної промисловості.
