На полях Голодомору. Коли смерть це опір і перемога
Такими питаннями можна просто обуритися. Можна спробувати розповісти про тисячі селянських повстань. Проте, виникає крамольна думка, що такі питання породжує сам спосіб в який у нас розповідають історію Голодомору. Бо виглядає це так, що жили українські селяни, а в Москві сидів Йосип Сталін і більшовики, які розуміли, що українські селяни рано чи пізно переймуться ідеями незалежності і тоді, гаплик, рахуй що все пропало. Українці люди вперті і якщо переймуться якоюсь ідеєю, то їх уже не зупинити. Тому, треба підірвати їх життєві сили, конфіскувати хліб і заморити голодом, щоб народ упокорився.
Увесь цей диявольський задум було реалізовано, мільйони заморені голодом, сили народу підірвано. Кожного року ми покладаємо вінки до пам'ятника жертв Голодомору і палимо свічки, згадуємо мільйони загиблих і десь у глибині підсвідомості крутиться думка, як таке сталося, чому вони не повстали, як до такого дійшло?
Але на ту ж саму історію можна подивитися і під трохи іншим кутом зору.
100 років тому українець - це селянин. Можна звісно згадати кілька талановитих інтелігентів, які часом писали непогані оповідання, грали на фортепіано і навіть збирали гроші на пам'ятник Івану Котляревському у Полтаві, але понад 80% - це селяни.
Ідея яка не дає їм спокою - земля. Вона відкриває шлях до добробуту, успіху, комусь навіть до багатства. Все інше українців цікавило лише настільки, наскільки відкривало шлях до землі. А тут якраз надійшов такий момент, що в Петрограді царя скинули, в столиці імперії забурлили ідеї свободи, демократії і представницького правління, в Києві заговорили про федерацію, а дехто навіть почав фантазувати про незалежність.
Проте селянина цікавило одне - земля. Знайшлися в далекому Петрограді люди, рішучі реформатори-революціонери на чолі з Володимиром Леніним, які сказали - забирайте. Двічі повторювати не довелося.
Згодом виявилося, що в реформаторів є ще деякі інші плани, зокрема побудова комунізму, ліквідація грошей, ринкових відносин, приватної власності і багатих (про яких товариш Ленін відкритим текстом писав так, як згодом Гітлер про євреїв - шкідники, паразити, підлягають ліквідації). Багаті, особливо всілякі олігархи цікавили селян мало, а от як же без грошей, без ринку, ну і нарешті без власності на землю?
Просто так віддавати гроші, майно і хліб, ніхто добровільно не хотів, більшовики теж виявилися впертими в результаті за чотири роки тотальної війни, довели до голоду і економічного колапсу.
Взимку 1921 року, Ленін почухав лисину і зрозумів, що спроба будівництва комунізму не вдалася, треба вертатися до грошей, власності і капіталізму, який назвали - новою економічною політикою. Колег по партії Ленін зразу попередив: НЕП - не назавжди, це передишка.
Без комуністичних експериментів селяни почали багатіти. Більше працюєш - більше маєш. Економіка пішла в ріст. Здавалося б живи собі, насолоджуйся, розвивайся. Але ні, революціонери-реформатори в Кремлі не могли погодитися віддати все на відкуп стихії ринку, грошей і приватновласницьких інтересів. Знаходилися, щоправда і інші. Був, наприклад, такий собі партійний теоретик Микола Бухарін, так він прямо говорив: збагачуйтесь! Проте, гору взяли чесні і непідкупні ідеалісти, які виступили про зростання нерівності і за ліквідацію капіталізму. Вирішують ліквідувати ринок, приватну торгівлю, відібрати у селян власність, а їх самих загнати в комуни. Все це не скасовувало обов'язкової праці. Під наглядом і керівництвом мудрої партії мільйони селян повинні були працювати, все що зароблять і виростять віддавати партії, а вона їм за це буде виділяти пайку, відповідно до науково обґрунтованих норм. Зерно партія продасть за валюту за кордон, за виручені гроші закупить заводи, технології найме на роботу інженерів, які будуть будувати заводи та фабрики, кріпити індустріальну могутність держави. Така от собі концепція, побороти нерівність, встановити справедливість і збудувати потужну державу. Звісно під контролем чудової партії.
1929 рік Сталін проголошує роком великого перелому. Все мовляв, іграшки закінчилися, марш в комуну! Тільки от виконувати накази партії селяни не захотіли. Майно, землю, більшовики ще якось повідбирали, а от працювати на дурняк селяни не хотіли вперто і рішуче. На жаль, більшовки не були просто банальними злочинцями, які хотіли когось пограбувати і які не позбавлені здорового глузду. Фанатично віруючі, вони вважали, що мусять примусити селян працювати за пайку і не претендувати на результати своєї праці.
Плоди селянської праці мали належати пролетарській державі, яка мала дбати про справедливий розподіл, розвиток і прекрасне майбутнє. Той кому такі ідеї не подобалися, ставав ворогом.
Більшовики вирішили, що на селянський саботаж вони знайдуть управу. Благо для них утворення колгоспів дозволяло забрати стільки хліба, скільки треба. Ленін полюбляв у відверто блюзнірській спосіб цитувати апостола Павла: хто не працює, той не їсть. Право вирішувати, кому їсти, а кому ні, більшовики залишали за собою.
Тільки ставати рабами і працювати за пайку селяни не захотіли. Сталін до останнього фанатично вірить, що примусить селян стати рабами, якщо не розстрілами, то голодом. Людоїдський закон "Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення громадської (соціалістичної) власності" прийняли якраз 7 серпня 1932 року. За жменю зерна з колгоспного поля - 10 років таборів.
Проте смерть виявилася сильнішою за страх. Сталіну довелося визнати, що смерть сильніша навіть за більшовиків. Що українські селяни вимруть, але рабами, які працюють за пайку не будуть.
І в січні 1933 року Сталіну довелося замінити продрозкладку продподатком, дозволити колгоспам реалізовувати понадпланову продукцію за цінами вільного ринку. Більше того, довелося дозволити сам ринок який більшовики ненавидять всім своїм єством.
Партія з шкіри лізла, щоб повідомити кожного (!) колгоспника про закон від 19 січня 1933 року щодо скасування ненависної продрозкладки, повернення ринку і можливість продати надлишки. Звісно, що подавалося, це як чергова перемога, а не поразка і зміна планів. В цьому сенсі Йосип Сталін не сильно відрізнявся від сучасних піарників (можливо, був дещо талановитішим).
"Чим краще колгосп проведе сівбу, тим більший врожай збере, тим більше хліба в нього залишиться після виконання своїх зобов'язань", - пояснював в лютому 1933 року на пленумі ЦК КП(б)У нову політику партії Станістав Косіор.
Тоді в 1933 році, українські селяни своїми смертями зламали сталінський план стрибка в комунізм. Щоправда, вільними стали тільки ті, хто помер. Проте й ті хто залишився не стали рабами. Так, це були кріпаки і їх свободу було обмежено, але кріпаки доволі норовливі, з якими навіть таким фанатикам, як Йосип Сталін і більшовики довелося рахуватися.
І через 60 років селянські онуки остаточно прикінчили експеримент з побудови комунізму.
