Хто випускає суддів та чиновників-корупціонерів за кордон

Голова Апеляційного суду Києва Антон Чернушенко, арешт якого дозволила Верховна Рада, теж втік. Власне, в тому що розслідування корупційних подвигів цього служителя Феміди закінчиться саме так, ніхто і не сумнівався. Адже перед ним так само втікали десятки інших підозрюваних у хабарництві чи інших важких злочинах чиновники, в тому числі і депутат Верховної Ради Сергій Клюєв. Поведінка самих підозрюваних цілком закономірна, тому критикувати їх за небажання відповідати перед законом – пуста трата часу і нервів. Інша справа – МВС, СБУ і Генпрокуратура, які можуть попереджувати втечі ласих до хабарів державних мужів та суддів, але з невідомих причин не роблять цього. 

Історія судді Антона Чернушенка лише підтвердила сумний діагноз, який вже давно проявився у нібито оновленій після перемоги Євромайдану вітчизняній правоохоронній системі. Це небажання відловлювати та притягувати до відповідальності тих, на чиїх плечах ще не так давно тримався режим Віктора Януковича. Нагадаємо, що зниклий керівник Апеляційного суду Києва підозрюється у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 376-1 (незаконне втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду) і ч. 2 ст. 375 (постановлення суддею завідомо неправосудних судових рішень) КК України. І якщо вірити заявам керівництва Генпрокуратури, то в його справі достатньо матеріалів, які доводять вину підозрюваного і дають підстави сподіватися на успішний судовий процес.

Однак, всі ці сподівання суспільства, яке так і не дочекалося за півтори роки бодай одного гучного процесу над представником режиму Януковича чи корупціонером з нової влади, розбилися об простий факт – суддя Чернушенко втік. Зник він одразу після того, як Верховна Рада дала дозвіл на зняття з судді недоторканості та арешт. За словами дружини підозрюваного, він "знаходиться у відпустці", хоча на його робочому місці про це ніхто не знає. Але як би там не було, дивним є інше: чому для правоохоронців зникнення Чернушенка, після втечі багатьох йому подібних, знову стало несподіванкою? Звідси і наступне запитання: який взагалі сенс у початку кримінального провадження щодо підозрюваного, в даному випадку судді, якщо кожна така справа буде закінчуватися його втечею? Адже можна дуже просто не допустити цього. 

Для цього слідчим достатньо отримати дозвіл на таємне стеження за підозрюваним. І нічого складного в цьому немає: збираються документи по справі, пишеться обґрунтування необхідності стеження і вноситься відповідне подання до суду. Суд тихенько приймає позитивне рішення і група спеціально навчених людей цілодобово відслідковує пересування "об'єкту", поки той не буде заарештований. До речі, наявна у всіх суддів недоторканність жодним чином не перешкоджає реалізації цього механізму. Детальні інструкції на цю тему прописані у постанові Кабінету міністрів від 26 вересня 2007 року (N 1169) з красномовною назвою "Порядок отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації". 

Щоб спростити згадану процедуру Рада прийняла на початку червня цього року у першому читанні зміни до Кримінального процесуального кодексу України, які дають змогу вносити подання для отримання візи на стеження за підозрюваним в будь-який суд країни. І така новація убезпечить слідство від можливого витоку інформації у кожній конкретній справі. Хоча, дивно, що такі зміни не були прийняті ще рік тому. Тим не менше, процедура існує, але вона не застосовується навіть щодо корупціонерів топового рівня, не кажучи вже про дрібніших хабарників. Пояснення цьому може бути лише одне – ні МВС, ні СБУ, ні Генпрокуратура не збираються відловлювати і саджати корупціонерів. Чому? Все дуже просто: в Україні досі зберігається кругова порука, яка робить недоторканими не тільки суддів, а й співробітників всіх правоохоронних органів. Основне – мати зв"язки та вміти вчасно домовлятися.