Хто підставив Луценка у справі "сімох мічених депутатів"

Історія з притягненням до кримінальної відповідальності одразу сімох депутатів парламенту має всі шанси зайняти почесне місце найбільш абсурдного фрагменту у вітчизняній політиці. По-перше, безпрецедентним є сам масштаб анонсованого Юрієм Луценком відповідного подання, адже до цього часу Рада усіх восьми скликань позбавляла депутатів імунітету лише чотири рази. По-друге, прізвища опальних депутатів, які ризикують стати доторканними, як виявилось, не відомі Генпрокуратурі. Хоча саме цей орган влади і має виключне право ініціювати відповідну процедуру. В той же час, фракція "Радикальної партії" підняла істерику, заявивши, що приціл ГПУ зупинився саме на її представниках, що остаточно і перетворило й без того дивну виставу на абсолютно безглузду трагікомедію.

Версій, чому так сталось і чому силові органи України знову опинилися в жалюгідному становищі може бути кілька. Перша – ігрова. Не виключено, що автором такого, здавалося б, абсурдного видовища виступила та ж таки Генпрокуратура на чолі з Віктором Шокіним. Тобто, в керівництві відомства дійсно розповіли Юрію Луценко про готові подання з розрахунком на те, що балакучий політик одразу ж повідомить про це ЗМІ. Потім журналістам повідомляють прізвища обраних "цілей", а це, нагадаємо, "радикали" Андрій Лозовий та Ігор Мосійчук, позафракційні Андрій Денисенко та Сергій Клюєв, а також В'ячеслава Константиновський з "Народного фронту" та Михайло Папієв з "Оппозиційного блоку",  і слідчі, які ведуть їх справи, відстежують реакцію своїх "клієнтів" та отримують додаткову цікаву інформацію про фінансові зв'язки піддослідних та шляхи відступу. А вже за день-два ГПУ вносить подання про позбавлення їх депутатської недоторканності. Версія цілком реальна, однак українські реалії схиляють до думки, що в даному випадку вона малоймовірна.

Версія друга – шумова завіса МВС. Відповідно до цього сценарію, інформацію про підготовку подання щодо сімох депутатів Юрію Луценку "злили" в керівництві міністерства внутрішніх справ. Один з мотивів – прикриття власних провалів, зокрема масштабного проколу центрального слідчого управління МВС з обшуком керівництва департаменту люстрації Мінюсту. В іншому випадку Авакову і Ко довелось би пояснювати, на якій підставі до свідка, як її назвав радник міністра і депутат Антон Геращенко, у справі про фальсифікацію документів Тетяни Козаченко учора ломилися з обшуком озброєні правоохоронці. 

Що цікаво, той таки Геращенко сьогодні видав доволі критичну заяву на адресу ГПУ, мовляв, або одразу вносьте в Раду подання на депутатів, якщо дійсно маєте на них щось, або не ганьбіться перед суспільством. І така бравада дуже схожа на ту, яку видало МВС у відповідь на звіт Ради Європи по розслідуванню масових розстрілів на Майдані. Тоді міліцейське керівництво також всю провину за зволікання в розслідування цього злочину звалило на ГПУ. Хоча експерти Ради Європи прямо вказувало на саботаж і по лінії МВС.

Фарисейство, зокрема, Антона Геращенка у випадку з сьогоднішньою історією також стає очевидним, коли згадати лютневу браваду радника міністра про те, що розслідуванням "подвигів" окремих депутатів дуже активно займається МВС. Тоді ж радник і депутат висловлював сподівання, що ГПУ в потрібний момент попросить Раду позбавити підозрюваних недоторканності.

Зрештою, дивуватися інформаційній активності пана Геращенка не доводиться. Особливо після того, як він спочатку обіцяє карати колишніх "беркутівців", що напали на знімальну групу одного зі ЗМІ, а потім нагороджує їх, визначає єдину версію вбивства, наприклад, Олеся Бузини, лише через 30 хвилин після злочину, та оголошує кремлівського пропагандиста зі статусом біженця в ЄС Анатолія Шарія мало не головним спонсором тероризму, не наводячи при цьому жодних доказів. Але саме така активність дуже гармонійно вписується у вже згадану версію.

Мають право на існування і інші пояснення. Наприклад, "радикальне", відповідно до якого увесь цей шум через близьких людей в ГПУ міг організувати для піару власної політичної сили Олег Ляшко або його більш впливовий покровитель Сергій Льовочкін. Цілком можливо, що неприємна історія виникла лише внаслідок відомої балакучості Юрія Луценка, який щось не так почув, але поспішив оприлюднити "сенсаційний факт". Можливо, має місце і поєднання різних версій, в якому Луценка банально використали, як найбільш зручного спікера по темі. Але в будь-якому разі і для лідера фракції БПП і для керівництва силових органів цей приклад має стати добре вивченим уроком, якщо вони не хочуть перетвориться в очах співгромадян в комедіантів.