Юрій Єхануров: В Україні потрібно проводити вибори кожні два роки
Ю.Є. Після 14-го року ми живемо в іншій країні. За даними соцдосліджень, маємо лише 5% людей, які бачать себе у СРСР чи у Росії. А 80% громадян, критична маса, підтримує західний і цивілізаційний шлях розвитку країни. Цього вже нічого не змінить. Щодо організаційних питань. В ЄС не так і просто: міграційна політика, конкуренція ЄС з Америкою, митне протистояння і це теж матиме серйозні наслідки. США хоче отримати експорт в Європу свого газу, який є дорожчим за російський, але наткнулись на проблему проекту "Північній потік-2". Можете не сумніватися, що німці грають там основну роль. Проросійські настрої у Німеччині і Франції, вихід Британії із ЄС, яка традиційно підтримує нас. У нас будуть важкі стосунки із ЄС. І це тільки їх початок.
Найближчим часом європейські фермери полізуть на стінку і будуть боротися проти нас. Я був вражений, як наші аграрії швидко заповнили всі квоти! Це означає, що буде протистояння, хоча це і вважається нормальною конкурентною боротьбою. З іншого боку Африка - наше законне місце, де можемо продавати свою продукцію практично в необмеженій кількості. Свого часу намагався продавати наше зерно арабським країнам, але нам весь час казали, що у нас низький склад клейковини. Тепер беруть все.
В умовах консенсусної демократії, коли для рішення потрібна згода всіх членів ЄС, буде складно добитися чогось на конкурентних умовах. Україна - велика держава і як конкурент ми не потрібні багатьом європейцям. Найбільші проблеми у нас у відносинах з Францією, Німеччиною і Нідерландами. Із цими трьома країнами потрібно активно працювати, аби їхня громадськість розуміла, що українці нормальна, розвинена нація, люди, які здатні щось робити. Я не вірю, що в найближчі роки ЄС процвітатиме і буде медом намащеним місцем.
Ю.Є. Німеччина на рівні уряду, еліти дуже добре знає Україну. Проблема, що нас визначили як аграрну країну і резерв фахівців. Зараз цікавляться нашими IT-фахівцями. Нашим локомотивом має стати оборонно-промисловий комплекс. Тоді зможемо стати на рівні з ЄС по якимось напрямкам. Колись був із візитом в Данії і в неформальній обстановці запитав у їх міністра оборони про реальні проблеми. Він розповів про складнощі у перевозці пального в Гренландії. Витрачають на це три місяці. Я запропонував український варіант. На початку квітня 2009-го року ми реалізували проект "Козаки на кризі". Наші два літаки доставили їм це пальне за 2 тижні. Ми вмонтувалися в країну НАТО і стали їм потрібні. Проект працює досі. Пізніше таку ж допомогу у перевозці військових вантажів запропонували і країнам Прибалтики. Це наша ніша!
У ФДМУ я прийшов у серпні 1994-го року. Приватизація вже йшла. Проблема стояла тільки в тому, що закони є, плани є, але не виконуються. Я вважав, що в першу чергу треба створити дрібного власника. Майже всі фракції парламенту були "за". Комуністи сказали, що голосувати "за" вони не можуть, але й проти теж не будуть. За рік приватизували біля 30 тис підприємств.
Для мене найбільшим враженням була Одеса. Коли я приїхав перед приватизацією, центр був темним. А вже на початку 1996 року горів огнями. Запрацював приватний сектор, магазини, кафешки. Малу приватизацію ми зробили. Стосовно сертифікатної приватизації, треба було придумати як пришвидшити процес. Тоді були тільки рахунки в банках і ми видали 47 млн сертифікатів, щоб люди тримали щось у руках. За 2,5 місяці по всій Україні створили центр сертифікатних аукціонів. Коли почалася індивідуальна приватизація, я захотів піти з Фонду.
Я розумів політичні аспекти і на наступні вибори не хотів бути заручником катавасії, яку підняли б комуністи. Мене змушені були б здати. Я прийшов до Кучми, він сказав, що про мене думає такими словами, які не можна друкувати, але призначив міністром економіки. Але ми виконали завдання - створили дрібного власника. Звичайно, нам треба було йти шляхом Чехії - продавати. Але хотілося все роздати. Це дало можливість тим керівникам, в яких була голова на плечах, стати новими великими власниками. Але знайшлись спритні люди, які біля універмагу "Україна" скуповували акції. А знаєте як наш народ? Продав їх за $10, а потім кричав, що його обманули. Точно як і зараз з землею. Мовляв, я то продала, але я не знала, що так дешево! На жаль, народ нічому не навчився.
Ю.Є. Є індекс глобальної конкурентоспроможності. В 2016 році Україна зайняла 81 місце з 138 країн. Це місце, яке нашій країні визначили фахівці. В середньому світова економіка росте на 3-4%. Країни, що розвиваються, до яких і нас відносять, дають 4,5-4,8% зростання. Якщо не враховувати наше падіння 2014 року, то непогано виглядаємо з нашими 2,1%. Я категорично проти, щоб фарбувати все чорними фарбами, але те, що нема чим пишатися - це правда. По-перше, головна тема - наші відносини із міжнародними фінансовими організаціями. Якщо у нас нема міністра фінансів, тоді хто із нами взагалі розмовлятиме? По-друге, - відсутня робота по взаємодії НБУ і уряду. Як можна прожити тиждень, щоб прем'єру не зустрітися з головою НБУ?
Ю.Є. До виборів підійдемо гарно. Платежі за зовнішній борг виплачуватимуть, але будемо проїдати золотовалютні резерви.
Ю.Є. Якби можна було в Україні, що два роки проводити вибори, ми би швидше могли змінити правлячу верхівку. Тоді у вибори не вкладатимуться такі шалені гроші. А то там наче медом намащено. Недоторканість, можливість ручного управління процесами... Є велика надія на децентралізацію і те, що територіальна громада працюватиме більш ефективно. Завдяки особисто Гройсману місцеві органи влади мають кошти. Проте утворено трохи більше третини територіальних громад. Українцям важко домовитися один з одним. Районні держадміністрації - гальмо наших реформ. Вони потрібні тільки для президентських виборів. До влади в територіальних громадах мають прийти представники малого і середнього бізнесу, які і наповнюватимуть бюджет. Прозорість на місцевому рівні значно вища. Там видно, що дружина начальника купує в магазині і куди їздить.
Ю.Є. Ось територіальна громада, з декількох сільрад і виявилося, що шмат землі із лісом нікому не належить. Тепер мудрий голова обладміністрації разом з головою райадміністрації мають вирішити, кому він належатиме. От і торгуються. В усьому, що відбувається, треба бачити шкурну зацікавленість конкретних людей.
Ю.Є. Ні, цього не буде. У нас досвідчений президент, який був головою ради НБУ, міністром економіки, головою бюджетного комітету - він домовиться. Наша орієнтація на США - теж дасть свій результат.
Ю.Є. В Україні нині менше 30% сільського населення. Через 30 років буде максимум 20%. Процес урбанізації зачепить і нас. Територіальні громади змушені будуть об'єднатися. Ті, хто не хочуть зараз приєднуватися до обласних центрів - просто недолугі. Майбутнє за урбанізацією. Хоча із нас хочуть зробити аграрну країну, але завдяки містам і ОПК ми будемо країною, яка щось може.
Ю.Є. Тільки тоді, як там зміниться режим і нам повернуть наші території. Хоча між нами весь час будуть економічні стосунки і минулий рік показав, що товарооборот зростає. Прагматичний народ крутиться.
Ю.Є. Китай нас навіть не бачить на карті Шовкового шляху. Слабенько ми там виглядаємо. Ми погані гравці на світовій карті, у нас просто ніяке МЗС. За великим рахунком Російська імперія зародилася на Подолі, в Києво-Могилянській академії. Імперський проект з'явився у 1721 році завдяки тодішнім українцям. Зараз ми шукаємо розумних українців, які зроблять Україну. І вони теж є. Просто їх поки ще не чують.
Юрій Єхануров, 69 років, політичний діяч та професор економіки
Народився в селі Белькачі, що в Якутії, батько - робітник, мати - вчителька.
У 1963-му закінчив Буйську восьмирічну школу і в тому ж році у віці 15 років переїхав до Києва. Через 4 роки закінчив з відзнакою Київський будівельний технікум за спеціальністю "технік-будівельник". Пізніше вивчися на економіста в Київському інституті народного господарства.
У 1984 році Єхануров отримав вчене звання кандидата економічних наук, захистивши кандидатську дисертацію на тему "Підвищення ефективності капітальних вкладень в будівництво". Згодом, в університеті імені Тараса Шевченка у 1992 році Єханурову присвоїли звання доцента кафедри теоретичної та прикладної економіки, а у 2004 році - вчене звання професора кафедри теоретичної та прикладної економіки. Кар'єру розпочав у 1967-му на заводі залізобетонних виробів тресту "Київміськбуд № 4".
Пройшов шлях від майстра до директора заводу. У 30 років став керуючим трестом "Київміськбудкомплект". Починаючи з 1990-их Єхануров обіймав різні керівні посади, пов'язані з формуванням державної політики, насамперед в економічній сфері. Був заступником голови Київської міської адміністрації, заступником Міністра економіки України, головою Фонду державного майна України, головою Держкомпідприємництва України.
Працював в уряді Віктора Ющенка, першим заступником Голови Адміністрації Президента України. 1 квітня 2005 тодішній президент України Віктор Ющенко призначив Юрія Єханурова головою Дніпропетровської обласної державної адміністрації, а 8 вересня 2005 виконуючим обов'язки прем'єр-міністра України. А далі - прем'єром.
У 2007 році після дострокових виборів Верховної Ради був призначений міністром оборони. У 2009 році опинився в центрі війни між Президентом Ющенком і прем'єром Тимошенко і разом з міністром закордонних справ Володимиром Огризком був відправлений у відставку. До 2010 року працював першим заступником Голови Секретаріату Президента України Віктора Ющенка.