Что необходимо сделать Украине после решения ПАСЕ
Я бы меньше всего хотел, чтобы в ближайшие дни мы говорили, кто в этом виноват. Нам надо четко поставить диагноз и думать, что делать дальше.
Единственное, что надо отметить, так это то, что главная причина нынешнего успеха россиян: умение ждать и, несмотря на поражение и удары, играть свою игру, а не кричать о предательстве. Это то, чего мы не хотим даже пробовать учиться делать.
Що потрібно зробити після рішення ПАРЄРішення ПАРЄ про повернення Росії до цієї організації - це, безумовно, дуже серйозний сишюгнал всім нам. Система безпеки України, яка трималася останні п‘ять років, де-факто, розвалена. Я б менше всього хотів, щоб в найближчі дні ми говорили, хто в цьому винен. Нам потрібно чітко поставити діагноз і думати, що робити далі.Єдине, що потрібно тут зауважити, так це те, що головна причина нинішнього успіху росіян: уміння чекати і попри поразки і удари грати свою гру, а не кричати про зраду. Це те, чого ми не хочемо навіть пробувати вчитися робити. Але повернімося до діагнозу. Перш за все треба вже сьогодні визнати, що нормандський формат, як частина системи нашого захисту вмер (знаходиться в тяжкій комі). І Німеччина, і, особливо, Франція вважають, що потрібно досягнути миру на Донбасі будь-якою ціною. При цьому, в Вашингтоні є прямо протилежні позиції з нашого питання. А це значить, що нам треба вибудовувати систему нашого захисту якщо не з нуля, то з дуже поганих стартових позицій. І тут, як на мене є дві складові нашого успіху: тактика непрямих дій і дуже чіткий консенсус всередині країни щодо майбутнього Донбасу і Криму. Почну з першого. Заичайно ми маємо наполягати на поверненні будапештського формату, звичайно ми маємо втягувати всі великі держави в складний і довгий діалог про безпекові питання на Сході і півдні України. Але паралельно ми маємо нарешті ставати в багатьох питаннях незручними і кусючими. Не просто поогризатися на сесії ПАРЄ, а реально іти на напівпровокативні дії, в які втягувати відомі європейські ЗМІ і відомих європейських політиків. Якщо Росія повернута в ПАРЄ, значить наші санкційні депутати і політики мають їхати разом з європейськими політиками і журналістами в Крим і там слухати, як знущаються над татарами, вимагати зустрічі в колоніі з Сенцовим для кореспондентів кількох світових ЗМІ. Тактика тисячі порізів у таких війнах одна з найбільш ефективних і головне, вона створює нові інформприводи. Але є друга частина: консенсус щодо Донбасу. Ми останні п‘ять років ховали голову в пісок і не говорили жителям не окупованих територій нічого, окрім того, що Донбас і Крим буде повернуто. Зараз прийшов час вийти з новим планом де окупації, в якому ми маємо переграти нашого супротивника. Почати треба з простого: прийняти закон про амністію, де чітко розділити: хто має право бути амністованим, хто не буде покараним, але ніколи не працюватиме у владі і, нарешті, ті, кого посадять. І таких законів має бути 5-6.Дискусія про майбутнє Донбасу дуже складна, але її все одно доведеться провести, щоб перед зовнішнім світом ми виглядали монолітними. І ця концепція має бути підтримана абсолютною більшістю політичних гравців (те, що Медведчук може бути проти, не страшно). Якщо ми вийдемо з єдиною позицією, я впевнений, що тоді всім гравцям на цьому полі буде набагато тяжче з нами воювати. Але для цього потрібно просто не побоятися ввійти в цю дуже складну з точки зору електоральних преференцій гру. Точніше вона проста, якщо грати вдовгу, так як грають росіяни.https://www.facebook.com/1039309039596970/posts/1058204697707404?s=707545942&sfns=mo
Gepostet von Vadym Denysenko am Montag, 24. Juni 2019
Но вернемся к диагнозу. Прежде всего надо уже сегодня признать, что нормандский формат, как часть системы нашей защиты умер (или находится в тяжелой коме).
И Германия, и особенно Франция считают, что нужно достичь мира на Донбассе любой ценой. При этом в Вашингтоне есть прямо противоположные позиции по нашему вопросу. А это значит, что нам надо выстраивать систему нашей защиты если не с нуля, то с очень плохих стартовых позиций. И здесь, на мой взгляд, есть две составляющие нашего успеха: тактика непрямых действий и очень четкий консенсус внутри страны относительно будущего Донбасса и Крыма.
Начну с первого. Конечно, мы должны настаивать на возвращении будапештского формата, конечно, мы должны втягивать все крупные государства в сложный и долгий диалог о вопросе безопасности на востоке и юге Украины. Но параллельно мы наконец должны становиться во многих вопросах неудобными и кусающимися. Не просто погрозить на сессии ПАСЕ, а реально идти на полупровокационные действия, в которые втягивать известные европейские СМИ и известных европейских политиков. Если Россия возвращена в ПАСЕ, значит, наши санкционные депутаты и политики должны ехать вместе с европейскими политиками и журналистами в Крым и там слушать, как издеваются над татарами, требовать встречи в колонии с Сенцовым для корреспондентов нескольких мировых СМИ. Тактика тысячи порезов в таких войнах одна из самых эффективных, и главное, она создает новые информповоды.
Второй компонент заключается в консенсусе относительно Донбасса. Мы последние пять лет прятали голову в песок и не говорили жителям подконтрольных территорий ничего, кроме того, что Донбасс и Крым будут возвращен. Сейчас пришло время выйти с новым планом деоккупации, в котором мы должны переиграть нашего противника. Начать надо с простого - принять закон об амнистии, где четко разделить: кто имеет право быть амнистированным, кто не будет наказан, но никогда не будет во власти и, наконец, те, кого посадят. И таких законов должно быть пять-шесть.
Дискуссия о будущем Донбасса очень сложная, но ее все равно придется провести, чтобы перед внешним миром мы выглядели монолитными. И эта концепция должна быть поддержана абсолютным большинством политических игроков (то, что Медведчук может быть против, не страшно).
Если мы выйдем с единой позицией, я уверен, что тогда всем игрокам на этом поле будет гораздо труднее с нами воевать. Но для этого нужно просто не побояться войти в эту очень сложную с точки зрения электоральных преференций игру. Точнее, она проста, если играть в длинную, так, как играют русские.
