Як День незалежності опинився у державній власності
Згідно з цим Указом, роботи в чиновників стане ще більше. Особливо в прем'єр-міністра та голови президентської адміністрації, які призначені не багато ні мало співголовами оргкомітету з підготовки святкувань. Указ містить довгий список усього, що повинно бути зроблено "до Дня Незалежності". Але, вибачте за спойлер, читач не знайде у цьому переліку жодної "збичі мєчт". Ані стосовно війни, ані стосовно реформ, ані стосовно будь-яких інших практичних кроків з реалізації нашої державної незалежності. Самі "покладання квітів", "вшанування пам'яті", "мистецько-культурні заходи", "молебні" та "тематичні науково-просвітницькі заходи".
Можна було би сказати, що ці формальності "були завжди". Що навіть ці укази ніхто насправді не пише - просто виймають з архіву указ за попередній рік і вносять невеличкі правки. Та мабуть, так і було. Але "завжди" не було, наприклад, війни. Натомість були, наприклад, гроші в казні. І тому пункти указу, які передбачають видатки з бюджету, не викликали бажання перерахувати вартість "святкових заходів" на вартість бронежилетів для бійців чи памперсів для дітей біженців.
Ні, подарунків у вигляді пачки памперсів "від президента України та оргкомітету" для дітей біженців не передбачено. Добре хоча б є пункт про "додаткові заходи щодо надання державної підтримки борцям за незалежність України у ХХ ст, родинам учасників Революції Гідності, антитерористичної операції" і т.д. Але це, на жаль, єдиний пункт, який становить справжній інтерес у цьому документі.
Проте знайшлося виправдання для існування Мінінформполітики - воно має забезпечити соціальну рекламу і створити медійні проекти про історію та сьогодення України, а також у серпні популяризувати українське кіно. Так, саме у серпні. Всю решту часу українське кіно на Мінінформполітики може не розраховувати.
Взагалі, запитань до документу можна поставити багато, і всі вони доволі банальні. Чому за "покладання квітів" (обожнюю цей зворот - від нього так і віє піонерським дитинством) мають відповідати держава і прем'єр-міністр особисто в якості "співголови оргкомітету"? Чому прем'єр взагалі голова оргкомітету - в нього роботи іншої немає? Чому держава має "організовувати" на якісь заходи представників громадськості чи духовенство? Вони самі не в стані організуватися - хоч на молебень, хоч на "покладання квітів", хоч на "вшанування героїв", а хоч на "веселі старти"? Чому "благоустрій населених пунктів" та "визначних місць" має проводитися саме "до Дня Незалежності"? Не кажучи вже про "пропагування українського кіно". І, до речі, чому саме кіно? Чи воно так і лишається для нас за завітом Ілліча найважливішим з мистецтв? Адже ані про українську книгу, ані про українській театр (не кажучи вже про трипільські горщики - це тепер не в тренді) немає в Указі жодного слова.
Виправдання таким "планам святкування", звичайно, є. І воно знаходить відгук, як не дивно, навіть в тих людей, які час від часу наповнюють ефір істерикою щодо "обивателів, які сидять в кафе, ніби немає війни". Але в них все одно живе впевненість у тому, що пафосні символічні "покладання квітів" та інші патріотичні "заходи" обов'язкові під час війни. Вам можуть навіть нагадати, як це робилося у СРСР за часів Великої Вітчизняної - це, як і раніше, вважається за "сексес сторі".
Все це - зайвий штришок до нашої незалежності. Бо нагадує про те, що забрати країну з СРСР можна. Можна навіть прийняти закон про декомунізацію. А от забрати СРСР з країни - це зовсім інша річ. Мільйонер і "шоколадний барон" може стати президентом незалежної країни, законно обраним на революційній хвилі. І все одно всередині нього і всієї його команди лишаються і діють піонери, що стоять у безконечній почесній варті біля шкільних дошок пошани, салютують на Вічний вогонь і палять прасками галстуки до Жовтневої лінійки.
І лишається поза увагою навіть для тих, хто бачив на власні очі Революцію Гідності, що не треба "залучати громадські організації" - до організації "святкових заходів", судейства у конкурсах, участі у тематичних конференціях і т.д. Треба просто дати їм можливість вільно працювати - і вони все зроблять самі. Невже громадськість, яка зуміла організуватися на Майдані, а в час "Ч" - забезпечити армію ледь не усім необхідним, не зуміє самостійно відсвяткувати те, що для неї важливо? Без менторства, особистого нагляду і взагалі будь-якої специфічної ролі для прем'єр-міністра і голови президентської адміністрації. Хіба-що вони майстри смажити шашлик...
Втім, влада воліє лишати свято у "державній власності" і не поспішає віддавати його у руки громадськості. Громадськість та її участь у святкуваннях згадана в Указі дуже побіжно. Тобто Указ про святкування Дня незалежності є свідоцтвом того, що влада не прийняла до відома Революцію Гідності. Яку вона береться "вшановувати" - ніби вона вже завершилася і перейшла до того самого архіву, що і проголошення Незалежності, перемога у Другій Світовій та Жовтнева революція. Тобто до реєстру символічних дат, які треба "відзначати", але з якими можна вже не рахуватися.
Бо в інакшому випадку Указ про організацію святкувань не стали би переписувати за кальками "папєрєдніків". Нормальна державна влада переклала би святкування суспільного свята на громадян, лишивши собі завдання з координації, нагляду за правопорядком та прибирання сміття "після балу".
