Чому парламентська коаліція не розвалиться щонайменше до осені
Судячи з розпалу емоцій, які в ці дні вирують у парламенті, можна прийти до висновку, що пропрезидентська більшість доживає останні години. Про це свідчить і вчорашній демарш фракцій "Самопомочі" та "Радикальної партії Ляшка", яким не сподобалось, як приймалися правки до закону "Про прокуратуру", і відставка Юрія Луценка з посади керівника фракції БПП, і скандал навколо прийнятого в цілому закону про реструктуризацію валютних кредитів. Однак, всі ці неприємні фактори розбиваються об один важливий аргумент – внутрішній "опозиції" в коаліції потрібна не тільки організація красивих вистав, де б вони могли показати свою турботу про простий народ, але й доступ до влади, щоб знімати свою частину законодавчих, організаційних та фінансових вершків. Відтак, про розпад більшості щонайменше до осені не може бути й мови.
Найбільший скандал в пропрезидентській більшості парламенту зараз точиться навколо прийняття змін до закону "Про прокуратуру". Внесені до закону правки стосуються обрання прокурора, який має працювати при новоствореному Національному антикорупційному бюро. Так, відповідно до прийнятого документу, організацією та проведенням конкурсу з обрання антикорупційного прокурора буде займатися спеціальна комісія, куди увійдуть 5 представників від Ради прокурорів і ще 5 від Верховної Ради. В процесі розгляду законопроекту "Самопоміч" наполягала на тому, щоб до складу комісії був включений ще й окремий представник від парламентського комітету по боротьбі з корупцією, але, ця пропозиція не була врахована. Після чого фракція "Самопомочі" звинуватила голову Верховної Ради в проведенні незаконного голосування за цей документ на підставі того, що її депутатами були зафіксовані факти кнопкодавства під час голосування.
Зрозуміти позицію соратників львівського мера Андрія Садового можна. Зрештою, ніхто не захищає ганебний факт голосування одного депутата за кількох своїх колег, але виникає питання, чому "Самопоміч" так перейнялася цією проблемою саме зараз? Адже раніше фракція так бурхливо не реагувала на кнопкодавів. Більше того, зараз фракція планує подавати судовий позов на спікера парламенту за порушення процедури голосування, що явно не піде на користь авторитету влади загалом. Хоча і перспективи такого судового процесу виглядають доволі примарними. У крайньому разі Гройсман організує переголосування законопроекту, як це вже було неодноразово, і на тому все закінчиться.
Безумовно, однією з причин демаршу "Самопомочі" є те, що вона не змогла делегувати свого представника у комісію, яка вибиратиме антикорупційного прокурора. Але є і ще одна причина – демонстрація політичного шантажу. Він необхідний "Самопомочі" для того, щоб показати, що партія Садового і дійсно може бути достойним суперником БПП, як це розповідають найняті нею ж політтехнологи.
Разом з тим, такий шантаж аж ніяк не свідчить про реальну підготовку політичної сили до виходу з коаліції, як про це розповідає один з її представників Єгор Соболєв. По-перше, тому що лідер партії Андрій Садовий явно не зацікавлений зараз в розриві взаємовигідної співпраці з президентською командою. По-друге, той таки Садовий нарізі не доріс до рівня загальноукраїнського політика, тому в разі виходу "Самопомочі" з більшості швидше виглядатиме таким собі ідеологічним сепаратистом, але точно не ефективною альтернативою Банковій. І, по-третє, до виборів у Верховну Раду чи президента ще далеко, а нарощувати свій рейтинг перебуваючи в опозиції справа дуже непроста. Тому "Самопоміч" буде погрожувати, шантажувати, влаштовувати демарші, отримуючи за це певні дивіденди, але залишатиметься в більшості.
Дещо в іншій ситуації знаходиться Олег Ляшко. Його зірковий час вже минув і сподіватися на те, що колоритні виступи людини з вилами проти Банкової обернуться для нього новим електоральним ростом не доводиться. Тим більше, що на фронті популізму в нього є дуже серйозні конкуренти – та ж таки "Самопоміч" та "Батьківщина", яка монополізувала тему високих комунальних тарифів та індексації зарплат з пенсіями. Відтак, команда Ляшко займає зараз оптимальну позицію – вона і у владі, і в опозиції, і критикує, і отримує ласі шматки за примірну поведінку тоді, коли це потрібно. Вийти з коаліції означало б для "радикалів" відхід на маргінес і втрату будь-якого доступу до державних ресурсів. Тому, якщо діюча депутатська більшість Ради колись і розвалиться, то "Радикальна партія" буде останньою, хто її покине.
