Чому мирний план Порошенка не матиме ефекту
Хотілося б, аби мирний план президента Порошенка з врегулювання конфлікту на сході країни втілився в життя. Тому президентські пропозиції не слід сприймати з позицій ура-патріотичної істерики. До того ж, ура-патріоти, здебільшого, істерять за клавіатурою персональних комп'ютерів, а не в реальних боях. Проте нині існує багато моментів, аби сумніватися в здоровому глузді Кремля та його наймитів, які воюють в Донбасі. Звідси і сумніви щодо можливості реалізувати план Порошенка, підтриманий нашими західними партнерами.
Перше. Перед початком засідання РНБО його секретар Андрій Парубій повідомив, що на території Донецької та Луганської областей зі зброєю в руках перебувають зараз близько 15 - 20 тис. бойовиків, більше половини з них прибули з Росії. Також, за його словами, "тільки за останню добу, незважаючи на те, що президент Росії Путін повідомляє про відведення військ від нашого східного кордону, Збройні Сили РФ чотирма військово-транспортними літаками ІЛ-76 здійснили перекидання близько 150 військовослужбовців та техніки 76 десантно-штурмової дивізії до аеродрому Міллерово, який знаходиться у 20 км від кордону України". Окрім того Росія планує й надалі збільшувати кількість своїх військ. За даними Радбезу, поблизу державного кордону Росії з Україною зосереджено понад 16 тисяч військовослужбовців ЗС РФ. "На території Криму - до 22 тисяч, на території Придністров'я - до 3500 військовослужбовців, які готові в будь-який момент перейти до більш активних та агресивних дій", - зазначив Парубій. Вся ця армада координується з сепаратистами та російськими терористами, які вже проникли на нашу територію. Зважаючи на наведені факти, можна стверджувати, що Росія планує повномасштабне вторгнення. То ж Президенту і силовикам варто готуватися до цього. І не лише на Донбасі, але й в інших прикордонних регіонах. Крім того, варто підготуватися до збільшення потоку біженців, їхньої фільтрації та розробити план загальної мобілізації. Аби вона не перетворилася в базар-вокзал.
Друге. Ескалація конфлікту навколо газової теми свідчить про те, що Росія не лише відмовиться переглядати умови газового договору 2009-го року, але прагне поставити під сумнів транзитні можливості нашої держави. Для чого, власне, і потрібна масштабна війна, яка поставить перед європейцями дилему: або здати Україну і забезпечити подальше постачання газу в країни ЄС, або вв'язатися у війну, яка призведе до суттєвого падіння економіки країн Євросоюзу. Поки європейці мріють, що все розв'яжеться мирно.
Третє. Щодня з боку російських чиновників звучать провокаційні заяви щодо порушення українською стороною кордону з РФ. Сьогодні, зокрема, повідомили про якісь "українські снаряди" на території Ростовської області. Перед цим були "бетеери". Власне, мова йде про провокацію на кшталт Гляйвіцького інциденту 1939-го року, яку здійснили нацисти, аби розпочати вторгнення до Польщі. Яке стало початком Другої світової війни.
Четверте. Войовнича риторика кремлівських політиків щодо інциденту під посольством Росії в Києві, в якому на час спроби штурму не було співробітників, є ще одним свідченням підготовки до вторгнення. Без сумніву, події біля амбасади РФ в Києві та сьогоднішня колотнеча біля консульства в Одесі не сприяли покращенню стосунків Києва і Москви, але слід зауважити, що цього покращення не було б навіть якби протестуючі принесли під посольство не "коктейлі Молотова", а хліб з сіллю. Росія нагнітає інформаційні приводи, а це один із маркерів підготовки "примусу до миру" за російськими лекалами. Тут варто згадати і абсолютно неадекватні заяви радника Путіна Сергія Глазьєва, який закликав вдарити по українських силовиках, що проводять АТО.
Чи існує якесь серйозне гальмо, яке б зупинило Путіна? Економічні санкції його не лякають. Він впевнений, що накручений кісєльовською пропагандою російський народ погодиться жити на воді і хлібі, аби тільки знищити "бєндєровцев". Секторальні санкції проти російської економіки, якими жахає Захід, звичайно, поганий сценарій для Путіна. Але він сподівається, що тут йому допоможуть його старі і добрі партнери - Німеччина й Франція. Які знайдуть безліч причин, аби блокувати повний пакет секторальних санкцій. Тому єдиним можливим варіантом для Порошенка є офіційне звернення до країн НАТО, США і Великобританії як наших гарантів, з проханням про військову допомогу. Звісно, таке звернення поставить західних партнерів у незручне становище. Проте вони мають розуміти, що після України будуть країни Прибалтики, а далі "руская вєсна" розповзеться всією Східною Європою. Чи погодяться вони заступитися за Україну зі зброєю в руках? Ні. Але економічний тиск на агресора посилять. До тих пір, поки санкції таки вплинуть на свідомість росіян (не Путіна), українцям доведеться розраховувати на себе. А нашим юристам слід готувати багатомільярдні позови до Росії за збитки від війни. Аби ті, хто нині моляться на Путіна, розуміли: відбудовувати Україну доведеться і їхнім праправнукам.
