Чи розвалиться коаліція? Чи працюватиме 5 років?
5 причин нестійкості коаліції
Старі образи. Переважна більшість новообраних депутатів давно знайомі між собою. Вони мирилися, сварилися, але останні років з десять були у владі або в опозиції. За цей час накопичилися образи, а інколи й неприйняття один одного на клітинному рівні. Наприклад, у Ляшка вистачає образ на соратників Юлії Тимошенко, які стояли за його вигнанням із фракції БЮТ. А у "батьківщинців" вдосталь претензій до Ляшка, який голосував у розріз з партійною дисципліною. В тих й інших є претензії до Яценюка. Особливо у Юліних, які навряд чи пробачать Арсенію, що він пішов з "Батьківщини" заради власного проекту. У Яценюка та його людей вистачає зауважень до членів "БПП", а в них - до нього. Тобто, маємо вибухонебезпечну суміш, яка може бабахнути у будь-який час.
Ідеологічні розбіжності. Це лише з першого погляду може здатися, що так зв. демократичні сили ідеологічно мало різняться між собою. Насправді ми маємо право-центристів у "Блоці Порошенка", правих у "Народному Фронті", право-лібералів у "Самопомічі", а на іншому фланзі "Батьківщину" й Радикальну партію, які схиляються до лівої ідеології з ознаками соціального популізму. Приклад із коаліційних перемовин: "Батьківщина" настоювала на тому, щоб закріпити відмову від продажу землі. У "Блоці Порошенка", "Народному Фронті" й "Самопомічі" проти цієї лівацької пропозиції. Інший приклад - незгода "радикалів" з тим, щоб партії фінансувалися громадянами. У цивілізованому світі багато де це є нормою, адже запобігає олігархізації політсил. Проте на фоні падіння курсу гривні та зубожіння населення сказати українцям, що вони ще й фінансуватимуть партії - морально складно. Тому "ляшківці" у чомусь мають рацію. Вписати до коаліційної угоди ідеологічні побажання всіх учасників можна, проте існує висока вірогідність, що побажаннями вони і залишаться. А це породить внутрішню конфліктність, адже під час наступної виборчої кампанії усім нинішнім парламентським силам доведеться звітуватися перед виборцями.
Боротьба за власні закони. Вищевикладена причина спонукатиме кожного з учасників коаліції проштовхувати свої програмові документи першочергово. Що загальмовуватиме темпи реформ. До того ж, рано або пізно коаліціанти дійдуть до розуміння, що праві й ліві закони вступатимуть у конфлікт. Найпростіший приклад: уряду доведеться проводити шокові економічні заходи, які вдарять по кишені громадян. Чи будуть згодні радівські "соціалісти" нести за це відповідальність?
Кадрові тертя через квоти. Хоча учасники коаліції на публіці заявляють про необхідність відійти від квотного принципу при формуванні нового Кабміну, всі чудово розуміють, що квоти залишаться. Кожен партійний міністр прагнутиме вибудовувати вертикаль зі своїх людей. Тобто, наміри призначати на високі посади чиновників за конкурсом намірами і залишаться. Але це ще півбіди. Біда виникне тоді, коли посадовці, яких до уряду приведе квотний міністр, провалять свою ділянку роботи або ж попадуться на хабарі чи відкатах. В угоді прописано, що коаліція вирішує долю призначенців. Проте це добре виглядає на папері, коли ж дійде до звільнення чиновника, фракція постане на його захист. Адже, як відомо, гарні справи швидко виборцями забуваються, а ось скандали надовго закарбовуються у пам'яті. А асоціюватися зі скандалами нікому не хочеться.
Внутрішня конфліктність в уряді. Уряд в ідеалі має бути командою однодумців, в якій дотримуються субординації та виконавчої дисципліни. Проте в українській політиці були приклади, коли урядовці дозволяли собі виходити на телеканали і критикувати керівництво Кабміну або ж колег по уряду. Це не лише сумний період війн у помаранчевій владі. З цією проблемою стикався і Яценюк. Міністри Шеремета і Мусій не вписалися в урядову команду, що спричинило внутрішній конфлікт. Нині ж Арсеній Петрович отримає більш барвистий склад уряди, ніж був до цього. Тому існує небезпека, що коаліція ставатиме на бік некомандного міністра, аби зберегти свою цілісність. І прем'єрові доведеться миритися з чиновником-критиканом. Це не додасть ефективності ні уряду, ні коаліції.
5 причин для міцної коаліції
Вимога проведення швидких реформ. Якщо сформулювати просто - усвідомлення всіма членами коаліції своєї відповідальності за майбутнє країни. З одного боку це звучить фантастично, проте партіям - учасницям коаліції всього лиш варто виконувати обіцянки і все у них вийде. У передвиборчих програмах 5 політсил коаліції задокументовані усі нагальні реформи. Тож, партіям просто необхідно показати приклад виконання своїх передвиборчих програм. Через п'ять років буде з чим звітуватися перед виборцями, а не так, як у нас було 23 роки, - ми цього і цього не зробили, бо нам заважали.
Узгоджений список і графік реформ. Черговість реформ - це насправді дуже важливе питання. Медична реформа важлива? Важлива. Освітня теж важлива. Всі реформи необхідні, проте відразу провести сорок чи п'ятдесят реформ ми не можемо. Реформи це не лише закон, але й кошти, яких у нашої держави немає. Можна прийняти гарний закон, який не діятиме, бо не матиме фінансового підґрунтя. Тому необхідно визначитися, що коаліція й уряд робитимуть першочергово. Для цього необхідно чути голос громади. Нам вкрай важливі три реформи - судова, правоохоронна, антикорупційна (сюди ж включається й реформа державного апарату). Якщо коаліціанти покажуть спроможність ефективно підтримувати ці три реформи, якщо не почнуться лобіювання своїх людей на посадах суддів, прокурорів, слідчих Антикорупційного бюро й так далі, значить, тест на міцність коаліція пройде.
Страх дамоклевого меча (або підпаленої шини). Так чи інакше, але всі депутати від партій - учасниць коаліції, були причетні до Євромайдану. І очевидно мали час і нагоду збагнути, як українці втілюють своє право на очищення влади.
Суспільство наелектризоване і надчутливе до спроб його обдурити. Громадяни готові терпіти проблеми, спричинені шоковими заходами, але намагання просунути по владним сходинкам родичів високопосадовців, кумів, коханок викликає жорстке неприйняття. Громадськість в цілому позитивно сприйняла люстрацію, проте вимагає, щоб одних негідників не міняли на інших. Інший важливий чинник - західні партнери, які повірили в наміри нової української влади зробити країну демократичною і цивілізованою. І не лише повірили, але й готові давати на реформування України значні кошти. В разі, якщо знову повториться історія помаранчевих владних конфліктів, фінансовий краник буде перекритий.
Загроза російського вторгнення. Войовничий сусід, від якого у будь-який момент можна очікувати проблем, один із найважливіших чинників для єднання парламентських сил. Простіше кажучи, хто в коаліції каламутить воду, той підіграє Росії. На фронті війська дуже чутливі до того, що відбувається в Києві. Президентські і парламентські вибори відбулися тільки завдяки непохитності наших силовиків на сході. Тому вони справедливо вимагають від влади діяти, а не ділити посади і гальмувати реформи. Адже терпець має свої межі.
Жорсткий регламент роботи парламенту. В новій Раді не повинно бути "кнопкодавства" і "тушкування". Внутрішня дисципліна партій - учасниць коаліції запрограмована, але спонукати депутата ходити до парламенту й голосувати особисто важко. Без суворого покарання за порушення дисципліни при обговоренні та голосуванні за законопроекти. Якщо в новообраному парламенті упіймають хоча б одного "кнопкодава", це означатиме, що всі двісті чи скільки там сторінок коаліційної угоди можна викинути на смітник. Скріпити коаліцію може чітко прописаний регламент: не прийшов на важливе голосування - поясни причину відсутності. Не прийшов без причини декілька разів - з речами на вихід. Має фракція таких недисциплінованих депутатів - коаліція переглядає квоту партії в уряді.
