Чому Дніпропетровськ не перейменують у Січеслав
Мовляв, у державі криза, а для перейменування міст необхідні мільярди. При цьому представники "Опоблоку" на кшталт Вілкула говорять про зміну назв як доконаний факт. Хоча насправді перейменування міст сьогодні чи навіть завтра не відбудеться. Можна скільки завгодно зобов'язувати це зробити законами, але економічна ситуація внесе свої корективи. Та й без згоди місцевих громад змінювати назви недоречно. Тобто, це процес тривалий, а, можливо, й безкінечний. Варто згадати, скільки років тягнеться перейменування столичних вулиць Червоноармійської та Горького, щоб зрозуміти: якщо є бажання зупинити або уповільнити якийсь процес, завжди знайдуться бажаючі це зробити.
Але "Опоблок", а за ним підуть й інші політсили й окремі політики, вже погнати хвилю проти перейменувань. На слуху, звісно, великі міста Дніпропетровськ, Кіровоград, Дніпродзержинськ та, що впадає у вічі, низка міст Донецької і Луганської областей, частина з яких знаходиться під окупацією. Противники декомунізації намагаються мобілізувати "совковий" електорат, адже це ті, хто теоретично віддадуть голоси за екс-"регіоналів" різних мастей на місцевих виборах. Що ж до зміни назв, приміром, Тореза на Чистякове чи Юнокомунарівська на "Рудник Бунге", то цю тему опозиція педалює, аби налякати жителів окупованих територій: мовляв, мир до вас прийде разом із насильним перейменуванням. Якщо ж на цих територіях таки відбудуться законні вибори (що, з області фантастики), то можна не сумніватися - колишні "регіонали", яким більше нічого сказати кинутим ними мешканцям Донеччини й Луганщини, напишуть на свої плакатах: "Нет ползучей украинизации Донбасса". Хоча Бунге був бельгійцем, а Чистяков - купцем із Таганрогу.
Варто зазначити, що автори закону та деякі урядовці власними руками дали опозиціонерам можливість піаритися на темі перейменувань. Можливо, хтось скаже: Рада має прийняти постанову про Січеслав замість Дніпропетровська, Кам'янське замість Дніпродзержинська, Кристинопіль замість Червонограда, Вараш замість Кузнецовська, Олешки замість Цюрупинська і т.д., а громадяни звикнуть, нікуди не дінуться. Проте перейменування у такий спосіб - дурниця. Рішення повинно йти знизу, від місцевих громад. Інакше навіть якщо не буде значного спротиву, назва все одно не приживеться. Утім, якщо залишити це питання лише на розгляд місцевих рад, то більшість міст так і залишиться з радянською топонімікою.
Поки влада не дала чіткого роз'яснення, яким саме чином буде здійснюватися перейменування - чи через коліно, чи еволюційним шляхом. В СРСР робилося через коліно. Тому той таки Кіровоград встиг побувати ще й Зіновьєвском, Юзовка - Сталіно, Троцьком, а вже потім Донецьком. Простіше кажучи, у людей не прийнято було питати, їм спускали назву зверху. Аби не повторювати тоталітарних практик й одночасно не "вбивати" тему, уряду варто розробити і впровадити роз'яснювальний проект для мешканців міст і сіл (не слід забувати, що у нас окрім міст до цих пір сотні сіл з назвами Жовтневе, Леніно, Травневе, на Полтавщині є навіть Паризька Комуна), аби допомогти їм визначитися у топонімічних питаннях. До цього необхідно долучати громадськість, а не покладати все на місцевих депутатів, переважна більшість з яких, нажаль, зацікавлена не у поверненні історичної пам'яті українців, а в отриманні вигоди від ресурсів свого регіону.
Умовно кажучи, аби перейменувати Дніпропетровськ треба залучити до обговорення максимальну кількість городян. Тоді, ймовірно, замість Січеслава громада зійдеться на історичній назві Кодак (Кодаки), чи Дніпровськ. Правда, громада може забажати назву Катеринослав. У законі ж бо нічого не написано про топоніміку царських часів. Це ж стосується і Кіровограда - Єлизаветграда.
Ще одна проблема - у який спосіб повинне ухвалюватися рішення про перейменування. Найпростіший - місцевий референдум. Але у нас за роки незалежності тема місцевих референдумів використовувалася для маніпуляцій, тому все закінчувалося банальною профанацією. Щоб перейменування населених пунктів не призвело до такої ж профанації, владі необхідно розробити зрозумілу систему, в якій було б чітко прописано і процедуру обговорення, і процедуру імплементації і, що дуже важливо, за рахунок яких коштів населені пункти позбавляться радянських назв. Бо у нас вже є два свята квіткових спекулянтів - День Святого Валентина і 8 березня - а тепер ми можемо створити вічне свято для бажаючих заробити мільйони на зміні бланків, печаток і топонімічних табличок.
