Чому чиновникам дозволили відкрито саботувати люстрацію
З моменту вступу в дію закону "Про очищення влади" минув майже місяць. Однак, за даними Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких було застосовано цей документ, за цей час звільнено всього близько 300 чиновників. І не варто дивуватися, якщо виявиться, що більшість з них пішла на пенсію, або це звичайнісінькі цапи-відбувайли. Відтак, наразі можна констатувати, що очищення влади успішно провалилося, оскільки власники хлібних посад переконалися у своїй безкарності, а рядові громадяни так і не навчилися вичавлювати з влади пристосуванців та корупціонерів.
Серед причин, які забуксували широко розрекламовану люстрацію, можна виділити три основні. По-перше, це те, що самі чиновники так і не почали боятися очищення влади, тому всіма можливими способами тримаються за свої крісла. Що цілком закономірно на фоні тривалої епопеї з відставкою Валерія Гелетея, на совісті якого іловайська трагедія, з посади міністра оборони, скандалу з заступником Генпрокурора Анатолія Даниленка, який виявився щасливим власником 140 га ще недавно державної землі під Києвом та безперешкодного походу в нову Раду цілих сімейних підрядів та таких одіозних політиків, як Сергій Ківалов. Тобто, побачивши, що верхи, як і раніше, не хочуть реальних змін, більшість чиновників, замість писати заяву на звільнення, зайнялась тим, що вони найкраще вміють – пристосуванням.
По-друге, не готовими до масової люстрації виявились і низи. Фактично, весь інформаційний рух за очищення влади обмежився кількома акціями відомих громадських діячів, частина з яких вже отримала депутатські мандати. А багатьом громадянам в регіонах було достатньо побачити картинку, як ненависного чиновника закинули у сміттєвий бак. Реальних же дій чи рухів за масштабну кадрову перезагрузку влади на всіх рівнях з боку суспільства не спостерігалося. З одного боку – тому, що багато громадян банально зайняті виживанням в умовах глибокої економічної кризи. З іншого – в умах більшості населення люстрацію були вибори до Верховної Ради, на яку вони помилково покладають надії на проведення системних змін, в тому числі і по очищенню державного апарату. Хоча, більш ефективним було б створення об'єднань на місцях, які б відслідковували представників влади, яких потрібно звільняти і подавали судові позови у випадку ігнорування їх законних вимог. Що, між іншим, для багатьох небайдужих громадян могло б стати непоганим стартом у місцевій виборчій кампанії, яка пройде у наступному році.
По-третє, не змінилася система організації державної служби, як це було, наприклад, в Грузії. Де всіх чиновників звільнили, встановили чіткі критерії підбору нових службовців (який могли пройти й колишні чиновники), суттєво підвищили зарплату тим, хто пройшов кастинг та встановили жорсткий контроль за їх роботою. В Україні з усього цього вкрай важливого набору запроваджено лише доволі ефемерну перевірка, результати якої в більшості випадків можна підтасувати.
