Автомати Калашникова заборонили рекламувати росіянам
Новина про те, що Стівен Сігал приїхав до Росії, прийнятий там на високому рівні, а потім поїхав до Криму і щось там заспівав під прапором ДНРу сприймається з поблажливою усмішкою. Це ж так зрозуміло. Сігалу вже за 60. Зважаючи на його кіношну спеціалізацію - давно мав вийти в тираж. Пропозицій немає. Публіка починає забувати. Кінець кінцем, він не єдина світова "зірка", яка поводиться дивним чином і підтримує дивних людей з дивними ідеями. Згадайте хоча б Денніса Родмана, сердечного друга Кім Чен Ина. Та й в Росії він не єдиний і навіть не перший. Спочатку туди "втік" Жерар Депардьє. А днями до Сігала долучився ще один "голлівудський боєць" - також доволі таки поношений Міккі Рурк.
"Серйозним хлопцям" в Росії, окрім суто пропагандистських цілей, просто приємно постояти в кадрі в обіймах з "зіркою". Яка колись в буремні 90-ті, коли відбувалося їх "дорослішання" і зароблявся перший мільйон, відкривала для них "західне кіно" і західне уявлення про героя-одинака, який правий вже просто тому, що сильний. Тодішні перші прокатні пункти відеокасет були завалені зовсім не найкращими зразками світового сінематографу - а саме таким третьосортним голлівудським мотлохом, на який був шалений попит серед тих, хто тепер дістався найвищих посад у державі.
Отже, можна було би подумати, що віце-прем'єру Дмитру Рогозіну просто кортить виставити на своєму ФБ купу фоток "я і Сігал". Але не просто за чаркою чи шашликом, чи навіть з самим Путіним. Тут потрібен відповідний антураж - військова техніка, новітня зброя, яку обидва тримають в руках чи, ще краще, на плечі - ну щоби зовсім як в кіно. Тому і повідомлення у Твіттері Рогозіна про те, що "сьогодні хороші хлопці збираються у Жуковському на Оборонекспо-2014" у супроводі фото себе і Сігала - можна було би сприймати як таку собі хлоп'ячу втіху.
Але не виходить. Бо надто вже ідеологія тих поганих бойовиків молодості теперішнього віце-прем'єра просочилася у реальність. В нашу реальність. "Хороші хлопці" з великими пушками, які несуть сусіднім країнам "добро", яке "має бути з кулаками". Які впевнені в тому, що "рятують світ" - ту його частину, яка варта порятунку за будь-яку ціну. Які вершать "власну справедливість" і не мають анітрохи сумніву у власному праві розпоряджатися чужим життям. Які радо діють за простим і зрозумілим девізом голлівудського героя а ля Стівен Сігал - kill them all.
Отже, не варто дивуватися, що Стівен Сігал не лише тішиться увагою найвищих посадовців і можливістю відкритим текстом поскаржитися, що "при владі в Америці все більше чорних" (і йому за це нічого не буде) - окрім того він дав попередню згоду стати "лицем зброї РФ" і взяти участь у рекламній кампанії концерну "Калашников".
Це погана новина для Сергія Шойгу та його "ввічливих чоловічків". Після "блискучої вікторії" в Криму, вони користувалися великою популярністю в народі. Але останнім часом на тлі конфлікту на Сході України, де постають "герої нового типу", "зелені чоловічки" перестають котуватися. Їхня проблема в тому, що вони - регулярна армія, де всі на одне лице (і навіть без нього - бо діють у масках), і де ніхто ані рушить без наказу якого-небудь штабного пацюка. "Нова війна", яку наразі Росія випробовує на Донбасі - це війна не для них, а для стівенів сігалів. Героїв-одинаків, не обтяжених сумнівами, наказами та докорами сумління. Вони воюють не тому, що "змушені", а тому, що вони "справжні чоловіки", "хороші хлопці", які завжди, просто за визначенням, на стороні добра. Вони ніколи не грають негативні ролі і ніколи не програють. Принаймні на екрані - з якого, головно, вони і отримують інформацію про світ, добро, зло, війну та героїзм.
От чому саме Голівуду тепер доводиться постачати Росію "лицями зброї". Бо в самій радянські Росії ніколи не було такого рівня індивідуалізму й ініціативи, яку завжди пропагував американський сінематограф з його улюбленим героєм-одинаком. Радянські герої завжди були інкорпоровані в систему. Їхній героїзм завжди був не стільки їхнім власним, скільки "героїзмом радянського народу". Ці образи підійшли би для реклами "ввічливих озброєних людей". Але не для реклами самотніх вовків - ополченців-добровольців-диверсантів, які покинуть свої дивани і комп'ютерні ігри задля того, аби побігати-постріляти, вилити на натуру свій тестостерон і вічну невпевненість у своїх чоловічих статях.
Романтизація зброї (особливо поза війною), вбивства і, що найгірше, воїна-одинака, який керується у своєму смертоносному поході тільки власними (а насправді - підказаними пропагандою) уявленнями про те, що добре і справедливо, - цілком у дусі нової мілітарної парадигми Росії. Тому саме Стівен Сігал - людина не надто обтяжена моральними дилемами і сумнівами "бити чи не бити" ані в житті, ані на екрані - прекрасний вибір "лиця зброї РФ".
