Онлайн-конференція "ДС": "Коли українська армія отримає достатньо грошей?" (ВІДЕО)
В останні кілька років Збройні сили України користуються більшою увагою керівництва держави, політичної еліти та народу, ніж в попередні 28 років існування незалежної української держави. Керівництво переконане, що армія крок за кроком рухається до стандартів НАТО і в змозі захистити Україну від брутального агресора. Проте якщо придивитися до державного бюджету, то можна помітити, що на армію українська держава витрачає як мінімум в 3,5 раза менше, ніж на виплати пенсій. Лише сам трансфер з державного бюджету до Пенсійного фонду більший за всі видатки на ЗСУ. У цьому році видатки на армію становлять трохи більше 100 млрд грн., або трохи менше $4 млрд. Для порівняння зазначимо, що військовий бюджет країни-агресора, Російської Федерації, разів у 10 більший.
Питання: чи є в України можливість витрачати на армію більше, чи раціонально використовуються кошти, ну і, звісно, чи можна щось зробити краще, ніж робиться зараз, ми обговоримо з директором інформаційно-консалтингової компанії Defense Express Сергієм Згурцем.
"ДС": У нас багато говорять про війну, скільки зусиль на неї прикладають, а коли дивимося на державний бюджет, то не скажемо, що війна забирає в нас більшість видатків. Як ви вважаєте, чи могла би наша держава виділити на армію більше?
С. З.: Питання досить поширене. Якщо ми запитаємо військових і промисловців, то почуємо одну логіку. Якщо з освітянами чи лікарями - іншу. Витрати на оборону в нас передбачені Законом про оборону, що передбачає власне видатки на потреби силових структур у межах 5% від ВВП. Це достатньо великий показник - вищий, ніж у країнах НАТО. Там він коливається в межах 2%. Але якщо ми враховуємо власні реалії - провадимо бойові дії й перебудовуємо оборонну промисловість, звісно, хотілося би більше. Але рівень фінансування оптимально відповідає можливостям держави. Витрати на військо становлять десь 101 млрд грн, з яких 16,7 млрд - витрати на модернізацію арсеналів, закупівлю військової техніки. Але цього наприкінці минулого року відбулося системне питання, що вплинуло певним чином на перерозподіл видатків. Коштів на потреби соціальної складової було більше. Виникла нагальна потреба змінювати особовий склад і фактично збільшувати забезпечення. Коли ми починали війну, 7 тис. грн, які платили воякам, були крутою сумою, то тепер це менше, ніж зарплатня охоронця. Звісно, це вплинуло на відтік професійних кадрів.
Коли ми вийшли на 5% ВВП, із низ 3% - це безпосередньо Міністерство оборони, то в цих 101 млрд грн 50% - грошове забезпечення. Якби це було більш послідовно, можна було би досягти більш пропорційного розподілу коштів.
С. З.: Якщо ми говоримо про те, скільки грошей має отримати українська армія, я завжди привожу зрозумілу цифру. За європейськими нормами армія 100 тисяч особового складу коштує 10 млрд доларів або євро. Є певні сталі показники з точки зору витрат на військового, на зброю, на паливо на таке інше. Польська армія чисельністю 130 тисяч виходить на показник 9 млрд доларів чи євро. Тепер ми говоримо про українську армію чисельністю 250 тисяч. Якби ми жили за європейськими вимогами до війська, тоді 250 тисяч особового складу у нас би коштувало в межах 25 млрд доларів або євро. Коли ми поділимо 100 млрд гривень на 30, то виходимо умовно кажучи на 3,6 млрд доларів. Але тоді про це поговорили й забули. Повернулися до українських реалій.
С. З.: Коли ми говоримо про існуючий військовий конфлікт, Генштаб розуміє, яким чином він може протидіяти тій кількості особового складу РФ, що сконцентровані на різних напрямках навколо нашої країни. Виходячи з цього, він прораховує мінімально допустимі показники, що дозволяють нам захищати наші кордони, і ми виходимо на цифру в межах 250 тисяч.
Експерти, і я в тому числі, говорять, що треба з кількісних параметрів переходити на якісні. Створити більш гнучку, мобільну армію за рахунок переоснащення війська новими системами управління, зв'язку, тими засобами, що забезпечують якісні перетворення на полі бою. Є розуміння трансформації війська в ідеальному світі. А є реальний світ, і за реальний світ відповідає Генштаб. Будучи відповідальною особою, він рахує за старою схемою: мені потрібен такий особовий склад, аби стримати такого ворога. І я не впевнений, що він робить невірно. Тому що фактично він відповідає за побудову оборони. Питання нормальності чи ненормальності - це так само питання різних точок зору на бачення форм і ведення війни.
Війна стає способом життя. Є певні нюанси, що не дозволяють особовому складу, тверезим офіцерам чітко думати, що робити завтра. Мотивація особового складу в такому форматі - складний момент. Якщо люди починають впадати в цю мішанину буденності, це може мати негативні сторони.
"ДС": Чому в нас такий тривалий період ротації? Ми не можемо технічно витратити 45 діб, це більш затратно?
С. З.: Питання ротації це складна річ. У нас є оперативне командування, корпус резерву, є певна кількість бригад, що входять у зону ООС і повністю несуть відповідальність у цій ситуації. Зараз в принципі той складний період, коли ми формували бойові частини зі світу по нитці, зараз це увійшло в нормальну структурну дію роботи в форматі бригад. За моїми спостереженнями темпи зміни бригад визначаються певними плановими заходами, що розробив Генштаб. Але є один нюанс. Коли проти нас воюють росіяни або, скажемо так, умовні корпуси ЛНР/ДНР, то вони використовують техніку, що постійно знаходиться на бойових позиціях. І техніка не змінюється. Коли ми виходимо з бригадами, ми виходимо з майном, потім повертаємося на пункти постійної дислокації, потім ідемо на злагодження, потім у нас у період злагодження частина людей звільняється, особливо після злагодження і входження в зону ООС. Фактично в зону ООС ми входимо з технікою, яку оновлювати доводиться на місці. Є певні, на мою думку, логічні нестиковки, їх треба вирівнювати.
С. З.: Я не хвалю, я констатую. За підсумками минулого року ми вийшли на укомплектованість військових частин технікою на 95%, і ми вийшли на показник 86% справності військової техніки. Це означає, що танк їде, і в ньому сидить солдат, який може керувати, і механік, який може стріляти. Тому що 90% спроможності техніки - це навички особового складу. Я прихильник того, щоб ми повернулися до людини. Техніка є. Якщо немає кому на ній воювати, то питання в тому, як зробити, щоб було кому воювати.
"ДС": У Ізраїлі, наприклад, армія виконує функцію соціального ліфту. Якщо ти там не служив, то не можеш розраховувати, скажімо, на політичну кар'єру. Чи в нас армія виконує подібні функції.
С. З.: Як колишній військовий офіцер я скажу, що це єдина професія, що вимагає вмерти за країну. В ідеалі - звісно, перемогти. Інші професії таких обов'язків не вимагають. У 2014-15 роках ставлення до людей у формі вийшло на новий рівень. Усі зрозуміли, як ці люди потрібні. Потім відбулася певна втома від війни, що вплинуло на ставлення до людей у формі. У самому військовому середовищі відбулося розпорошення різних рівнів. Я поважаю ізраїльських експертів, але навряд чи вважаю доцільним переносити нам їхню модель.
У нас не кристалізується нова військова думка, і ця нова військова думка не лягає на підготовлене підґрунтя, щоб робити нові паростки. У нас є фрагментарні окремі ідеї, що розбиваються об стару машину військових дій. Можна воювати по-іншому. Але це реально для людей, які сповідують це як аксіому. Якщо ми таких людей не маємо, то воюємо за схемами, що для Генштабу звичні. Наше військове середовище допоки не кристалізує нових ідей. У нас навіть військових журналів обмаль.
Один на один росіян ми не переможемо. Наша ставка - на вибір асиметричних дій у тих напрямках, де ми можемо завдати ворогу критичних збитків. Побудова асиметричної оборони вимагає трансформації війська в інший формат. А які формати найбільш вразливі для росіян - треба враховувати в форматі внутрішніх дискусій, і це якраз основа трансформації війська.
У такому форматі, що є, ми просто будемо перемелювати фінансові ресурси. Будь-який план не витримує зустрічі з реальністю. Але план має бути. Якщо ми знаємо, що ворог несподіваний, нам самим треба бути несподіваними, адаптивними й гнучкими.
Я не знаю, якою буде армія майбутнього. У тому вигляді, що вона є, мене не задовольняє.
С. З.: Зараз країна входить у період, коли дві наші державні програми - державна програма розвитку збройних сил і державна програма розвитку оборонно-промислового комплексу - фактично потребують переформатування, тому що ухвалено новий закон про національну безпеку. І зараз ми фактично потрапляємо в новий період оборонного планування, коли існуючі документи потрібно власне переглядати, і саме це унікальний процес для того, аби запровадити нові підходи до поглядів на військо. Зараз ми маємо виборчий період, коли купа претендентів на посаду президента розповідають, якою має бути армія. Але з тим затратним механізмом, що зараз існує, нам складно буде забезпечити якісне перетворення, тому ми маємо вийти на інше бачення української армії.