Куди веде соціальна держава. Чому фермери у Франції не люблять мігрантів
Один мій колега арабського походження, але вже з французьким паспортом вирішив одружитися. Поїхав на етнічну батьківщину, придбав там собі дружину, привіз до Франції та закрив у хаті. Бог подарував їм дитину. Мій колега вважає, що жінка працювати не повинна. От тільки він заробляє максимум 1600 євро на місяць. З двома утриманцями держава звільняє мого колегу від сплати податку на прибуток. Отже він користується благами французького суспільства, але вже не платить за них...
Борони Боже налаштовувати когось проти арабів. Чимало з них успішно інтегруються у французьке життя - стають лікарями, викладачами, підприємцями. Проблема тут скоріше не в етнічності, чи країні походження, скільки в особливостях менталітету, а особливо ставленні до праці, та розподілу її плодів. А воно буває різним.
Не думаю що усі пострадянські наречені з сайтів знайомств їдуть у Європу працювати. Напевне не всі французи гребують соцвиплатами. Проблема у тому, що соцвиплати були задумані і створені для тих, хто через важкі життєві обставини опиниться у скруті. Це частина європейського підходу до життя - підтримати чесного трудівника у важку годину. Натомість, деякі мігранти часто мають викривлене уявлення про реальність і вважають допомогу держави чимось на зразок мінімального доходу, який платять просто за французьку прописку.
Одного разу раз, будучи на стажуванні в лікарні, я мимоволі стала перекладачем для вихідця з Росії. Дядькові років 50-ть, Замолоду працював зварювальником і має довідку, що пошкодив легені. Хоча аж ніяк не схожий на інваліда, цілком міг би ще попрацювати. Приїхав до Франціїї більше двох років тому з наміром отримати політичний притулок. Ніяких доказів політичних переслідувань не має. Живе в соціальному гуртожитку, харчується і лікується за гроші французьких платників податків. У лікарню прийшов із своєю родичкою, яка вже отримала вид на проживання. За два роки у Франції вони не вивчили навіть мінімум слів французькою. Документи він отримає, бо лікарня пообіцяла зробити для нього клопотання про те, що без сучасного лікування стан його здоров'я погіршиться.
Слід додати, що для усіх, навіть нелегальних мігрантів, лікування у Франції безкоштовне. В той же час французи вимушені платити за притулки для своїх літніх батьків, бо середньої пенсії на них не вистачає. Чи правомірно хотіти щоб місцеві пенсіонери фінансувалися першочергово?
Зверненням до простих, здавалося б побутових проблем, які торкаються кожного працюючого француза який сплачує податки, набирають вплив ультра праві. Часто це не дуже приємні питання, оскільки пов'язані з особливостями ментальності та ставлення до праці і грошей, які не зовсім відповідають уявленням пересічного француза.
Наприклад, мені довелося познайомитися з історією однієї дівчини, яка приїхала до Франції у підлітковому віці. Рано одружилася, не отримала жодного диплому, народила двох дітей, розлучилася. Вирішила спробувати "влаштувати" своє життя для чого зійшлася з другим чоловіком, народила ще двоє дітей, але кохання знову не склалося. От тільки зараз цій дівчині 28 років і вона взагалі ніколи не працювала. Організувати свою професійну кар'єру без диплому з чотирма дітьми дуже важко. Французький уряд це розуміє і платить цій дівчині соціальну допомогу 1572 євро на місяць
На додачу до всього вона матиме пільгові ціни на проїзд, дитячий садочок, безкоштовну медичну допомогу на усю свою родину і купу інших пільг. Враховуючи що мінімальна зарплата у 2017 році становить 1149,07 євро, шансів що наша героїня піде працювати мало. А от шанс, що вона знову вирішить "влаштувати" своє жіноче щастя є.
Між тим, середня французька родина з таким доходом побоїться мати й другу дитину. Не тому що дітей французи люблять менше, а тому що в них ця любов виражається по іншому. "Французьке" дитинство це походи до зоопарку, планетарію, музею, кінотеатру, аквапарку, це одна чи дві спортивні секції (у Франції усі гуртки платні), поїздки з школою на канікулах, відпочинок з родиною бодай раз на рік. Діти ж бідних іммігрантських кварталів позбавлені такого дитинства. Є діти, народжені у Франції, які навіть плавати не вміють. Є такі, що ніколи не їздили на відпочинок. І добре, якщо їх батьки зможуть налаштувати цих дітей на навчання та успіх. А от що виросте з дітей полишених на виховання вулицею? Чи виростуть з них корисні для суспільства, і, найголовніше, щасливі дорослі?
Ще одна традиційна історія дівчини з сім'ї арабських мігрантів. Дівчина народилася у Франції. Проте вчилася не дуже, у 18 років їй мама сказала, що роботу вона не знайде, натомість треба знайти чоловіка і бавити дітей. Через кілька тижнів батько привів кандидата. Дівчина не стала суперечити батькам і одружилася. Не знаю чи довго житиме це подружжя, але з того як почалося, то по-французьки вони точно не житимуть.
Тепер візьмімо для прикладу звичайнісінького французького фермера, який працює без вихідних і відпустки бо кури-гуси-качки їсти просять щодня. Або того, що на літо іде у гори з отарою овець чи кіз щоб вони їли не комбікорм, а різнотрав'я. Деякі з цих фермерів на додачу до догляду за худобою самі роблять сир чи ковбасу, бо здаючи на переробку первинну продукцію у Франції останнім часом не проживеш. Так от, більшість фермерів через коливання міжнародних цін на продукти заробляють ледь більше мінімальної зарплати, а бувають місяці, коли вони і зовсім працюють в нуль. З французьким рівнем оподаткування важко конкурувати на світовому ринку. Держава вважає, що все нормально. По телевізору про проблеми сільського господарства говорять під час виставок, або коли фермери перекривають з розпачу дороги. Проте, фермерські повстання менш агресивні ніж повстання кварталів мігрантів, вони не кидають коктейлі Молотова, не влаштовують погромів . Легше зробити вигляд, що їх не чуєш.
Треба сказати, що фермери не єдина верства населення, яка мислить ультраправо. Простий робітничий клас, який рік за роком бачить що якість їх життя зменшується, а податки ростуть, теж задається питанням куди ідуть гроші? І чи варто залишати при владі людей, які у першу чергу вирішують проблеми мігрантів, а не місцевого населення, ставлячи таким чином під загрозу існування традиційного французького суспільства.
Французи хочуть аби французька культурна традиція домінувала над культурною традицією мігрантів. Бо саме французька культурна традиція побудувала сильну і незалежну державу. А от суспільства, які не можуть навести лад у себе, не повинні нести свої проблеми туди, де усе добре.
Французи не проти мігрантів як таких, більшість французів мають змішане коріння. Сюди їдуть уже понад сто років поляки, португальці, італійці, араби. Питання лишень у тому, що французи хочуть щоб ті, хто приїжджають, жили за правилами місцевого населення, але нині комусь це здається екстремізмом. Проте питання лише в тому, хто з політиків зможе дати відповіді на питання, які ставить працююча Франція.