Ігор Котвіцький: Відновлювальна енергетика - майбутнє України
Як би це не виглядало парадоксально з першого погляду - однак, локомотивами розвитку відновлювальних джерел енергії (ВДЕ) стали США, Індія та Китай, які, разом з тим, здійснюють майже 50% світових викидів вуглецю. Причому, США є противником Паризької кліматичної угоди, економіка Китаю зараз майже на 60% залежить від вугілля, а Індія випереджує свої цілі з розвитку ВДЕ на 45% майже щороку. Що об'єднує ці країни з іншими країнами світу і міжнародними корпораціями? Які перспективи для нашої держави у глобальній гонці на шляху до енергетичної незалежності? Чи зможе Україна стати на 100% енергетично незалежною країною? Про це йтиметься у моїй статті для "Ділової столиці".
Глобальне зростання споживання тісно пов'язано із зростанням промислового виробництва та із збільшенням використання викопних природних ресурсів: вугілля, нафти, газу тощо. Негативною стороною цього процесу є зростання викидів парникових газів. Як відзначено в Паризькій кліматичній угоді - стримування змін клімату можливе лише через поступове скорочення до 2050 року країнами вуглецевих викидів до нуля. При цьому, очевидно, що основним елементом, який наближає країни до зазначених цілей має стати розвиток відновлювальних джерел енергії та відмова від існуючої традиційної генерації.
Зазначене виглядає на перший погляд парадоксально, але з іншої сторони, на сьогодні, деякі країни вже на 100% забезпечуються електроенергією за рахунок відновлювальної енергетики - це Албанія, Ісландія, Намібія, Норвегія, Коста Ріка, Парагвай, Таджикистан, а також окремі міста та регіони США, Німеччини, Канади. Що дуже важливо, нещодавно свої цілі щодо переходу на використання 100% чистої електроенергії також задекларували Австрія, Данія, Іспанія, Швеція та такі мегаполіси як Копенгаген (до 2025 року) і Франкфурт (до 2050 року). Навіть, окремі транснаціональні корпорації поставили собі мету використовувати тільки електроенергію генеровану ВДЕ - це Google, Apple, BMW, Facebook, Fujitsu, IKEA, а компанія Microsoft з 2014 року вже використовує виключно "зелену" електроенергію. Згодом, поступовий перехід на зелені джерела енергії має відбутися у таких сегментах як опалення і транспорт.
Ще одним чинником активного розвитку ВДЕ стало зниження вартості технологій. За даними міжнародних експертів ЄБРР з 2018 року вартість будівництва одного мегавату потужностей з відновлювальних джерел вперше в історії стала дешевшою за будівництво такої ж потужності для традиційної генерації, включаючи атомну енергетику. Великі держави США, Індія та Китай стали трендсеттерами в розвитку ВДЕ - вони щороку будують десятки гігават нових потужностей, тим не менше, ледве встигають покривати внутрішнє зростаюче споживання електроенергії.
Так, що ж насправді є драйвером розвитку відновлювальної енергетики у світі? Виважена кліматична політика, розумне прагнення до енергетичної незалежності чи технологічний бум? Відповідь одна - все разом.
"Зелений" тариф - проблема чи вікно можливостей?
Усвідомлюючи насправді, як швидко змінюється світ навколо і що описані тенденції є глобальними, мимоволі задаюсь питанням: наскільки успішна Україна в розвитку ВДЕ? Чи можливо досягнути 100% виробництва електроенергії з відновлювальних джерел? Беручи до уваги досвід інших країн, це можливо. Але, на жаль, ми ще лише на початку цього шляху.
За останніми даними в Україні за 12 місяців 2018 року було введено 743 МВт нових об'єктів ВДЕ, а за 3 місяці 2019 року - рекордні 861 МВт. З них понад дві третини - це сонячні електростанції. Втім, з 2010 року і по сьогодні всього було введено в експлуатацію не більше 3 ГВт об'єктів ВДЕ. Такі успіхи є досить умовними, адже щойно реалізовані проекти здебільшого започатковувались ще у 2015-2017 роках. Для порівняння, у сусідній Туреччині тільки з 2014 по січень 2019 року потужність сонячних електростанцій зросла з 40 МВт до 5 ГВт, а вітрових електростанцій - з 51 МВт (у 2006 році) до 8 ГВт у 2019 році. Тож, встановлені в Україні мегавати виглядають не такою вже й сенсацією.
Для стимулювання інвестицій у розвиток "чистої" енергетики майже всі держави застосовують спеціальні засоби підтримки. "Зелений" тариф є лише одним із найбільш популярних засобів підтримки, крім того, може застосовуватися підтримка у формі аукціонів, спеціальні податкові і митні преференції, надбавки за чисту генерацію чи, навіть, прямі дотації.
В Україні, на сьогодні, застосовується підтримка у формі "зеленого" тарифу, а також спеціальні митні і податкові преференції для обладнання. "Зелений" тариф було впроваджено ще у 2009 році разом з ухваленням Закону "Про внесення змін до Закону України "Про електроенергетику" щодо стимулювання використання альтернативних джерел енергії" №1220-VI від 01.04.2009 року. Спеціальний тариф є прямою компенсацією з боку держави виробникам електроенергії із чистих джерел. Він встановлюється один раз і діє до 2030 року. При цьому, розмір "зеленого" тарифу прогресивно падає, що було визначено законодавчо ще у 2009 році. Таким чином, інвесторам "зелений" тариф дав, перш за все, передбачуваність, що для української економіки з традиційно високими ризиками є критично важливим.
Не враховуючи українські економічні реалії із занадто високою ціною капіталу, можна стверджувати, що розмір підтримки у вигляді "зеленого" тарифу є високим в порівнянні із середньоєвропейським рівнем. Він не настільки високий як в тій же сусідній Туреччині з урахуванням надбавок за місцеву складову (максимально 0,196 EUR кВт/год) та майже відповідає рівню підтримки в Нідерландах за принципом SDE+ чи Німеччини за результатами останніх аукціонів. Тому, хибно стверджувати, що "зелений" тариф в Україні є надвисоким чи надприбутковим, навіть, у порівнянні із країнами Європи.
Якщо не перевертати питання з ніг на голову, то "зелений" тариф є найбільш ефективним засобом стимулювання розвитку ВДЕ у світі. Для Урядів він теж є вигідним - адже це дозволяє за рахунок здебільшого приватних інвестицій досить швидко побудувати розподілену по всій країні систему генерації чистої електроенергії. Створюються нові робочі місця, податки в основному залишаються на місцевих рівнях, інвестори вкладають кошти в розвиток інфраструктури.
"Зелений" тариф дозволив прийти в Україну й новим іноземним інвестиціям - на сьогодні канадські, німецькі, китайські, норвезькі, датські та інші іноземні компанії вклали кошти і побудували свої проекти ВДЕ та продають державі електроенергію за "зеленим тарифом". Як народний депутат України, можу стверджувати, що Верховна Рада створила рівні умови для розвитку ВДЕ для всіх інвесторів, як національних так і міжнародних, забезпечила прийнятний рівень державної підтримки галузі, а також розробила і затвердила необхідне правове забезпечення. Дякую журналістам за підвищену увагу до відновлювальної енергетики, адже розуміння в суспільстві ключове значення "чистої" енергетики та її переваг дозволить нам, депутатам, й надалі будувати відповідальне перед майбутніми поколіннями правове забезпечення.
22 травня цього року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення конкурентних умов виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії", який, з поміж іншого, передбачає для великих виробників впровадження нової системи державної підтримки виробництва енергії з ВДЕ у формі аукціонів вже з 1 липня 2019 року. Я підтримав цей Закон, адже вважаю, що нова модель зможе більш гнучко стимулювати розвиток ВДЕ на основі ринкових аукціонних механізмів.
Варто не забувати, що вже сьогодні завдяки розвитку ВДЕ в Україні вдається заощаджувати мільярди кубометрів імпортного природного газу. На відміну від традиційних видів палива - "чиста" електроенергія виробляється і споживається на місці, а у порівнянні із атомом - немає потреби в імпорті паливних елементів та подальшої екологічно небезпечної утилізації відпрацьованих частин чи виведення з експлуатації АЕС.
І, нарешті, суспільство та влада повинні зрозуміти те, що вже зрозуміли в інших високорозвинутих країнах - розвитку відновлювальної енергетики немає альтернативи.