Сергій Корсунський: До роботи в Україні американських дипломатів готують 9 місяців

Д.С. Яким має бути український дипломат?

С.К. Дипломат - це людина всесторонньо освічена, яка володіє мінімум двома мовами, необхідним набором професійних якостей, які дозволяють йому виконувати найскладніші завдання. Про патріотизм і порядність я взагалі не кажу - це передумова для того, щоб взагалі називатися дипломатом.

Що стосується професіоналізму. Багато людей просто не усвідомлюють, яким професійними якостями повинен володіти дипломат, і що це взагалі за професія, яка вона специфічна. Немає жодної професії, де людина повинна знати так багато поверхневих знань, але у надзвичайно широкому діапазоні галузей.

Можу навести приклад з власного досвіду. Це був вражаючий випадок. Коли я працював послом у Туреччині, я намагався зустрітися з радником президента Ердогана з питань зовнішньої політики. До нього дуже не просто потрапити на зустріч, і він рідко зустрічається з послами. Несподівано для себе я побачив у газеті Daily Sabah (провладній), що він публікує там статті філософського змісту - роздуми про концептуальні проблеми вселенського масштабу. Зокрема про певні речі, які стосуються філософів Шопенгауера, Канта. Так сталося, що і я цим цікавлюся. І коли ми з ним зустрілися, ми годину говорили про Шопенгауера. Він був приємно вражений. І після такої тривалої бесіди він врешті питає: "А що ж ти від мене хочеш?" І тоді я сказав, що мені потрібно і отримав до свого питання зовсім інше ставлення. Коли людина розуміється в мистецтві, в музиці... В якихось речах, які роблять її людиною, а не просто бюрократом. Це все наші професійні якості.

Д.С. Навіть ті українські дипломати, які вміють добре писати, коли ставиш перед ними аркуш паперу, вони вирішують, що мають писати "для розумних". Мені доводилось спілкуватися з американськими, європейськими дипломатами. У них є велика різниця у відчутті аудиторії. Той же Вершбоу казав, ми повинні говорити так, щоб нас розумів 13-річний підліток, а між собою можна говорити інакше. Коли будь-який український міністр виходить і починає говорити, таке враження, що він на засіданні і контекст просто губиться.

С.К. У даному випадку питання не так професійної якості, як історії освіти людини. Раніше ми жили в такій системі, що хочемо ми чи ні, вона несла відбитки тоталітарного радянського стилю. Коли "начальник завжди правий". Це по-перше. По-друге, уявлення, що аби тебе поважали, треба говорити якнайбільше незрозумілих слів. У європейських та американських дипломатів зовсім інший стиль. У нас стиль роботи дипломатів почав змінюватися у цьому напрямку не так давно. Тільки зараз наші дипломати почали розуміти, що якщо ви можете пояснити ту чи іншу тему дитині, то це правильний спосіб пояснення, адже у нашій роботі рідко виходить, що слухачі вже володіють значними знаннями у відповідній сфері.

На жаль, це справа загального рівня культури. Ми зараз трансформуємо Академію із того, якою вона була, у сучасну і професійну. Ми намагаємося всі ці речі привносити.

За останні півтора роки я багато поїздив по світу. І зовсім не тому, що люблю подорожувати. Я дивився, як навчають дипломатії у інших країнах, які застосовують технології для цього. І закон, який щойно набув чинності, нарешті створює організаційні умови для того, щоби наша Академія стала кращою.

Наведу вам приклад: американський дипломат із Держдепу їде працювати в Україну. Він уже встиг попрацювати за кордоном, досвідчена людина. Він проходить підготовку 9 місяців. Він відривається від роботи і ходить на навчання п'ять днів на тиждень протягом дев'яти місяців. Він вчить мову, культуру, політичну структуру - все, що йому треба знати для роботи у відповідній країні. Людина приїжджає в нову країну маючи основи мови, він знає всіх політиків. Він просто приїжджає і починає працювати, а не витрачає ще якийсь час на навчання. Тому що американські дипломати розуміють відповідальність професії - якщо вже держава йому платить високу зарплату, дає житло, автомобіль, тобто робить в нього інвестицію, дипломат має давати результат - або надавати якусь інформацію, або просувати якісь інтереси, або налагоджувати якісь контакти.

Наприклад, я приїжджаю у Foreign & Commonwealth Office у Британії вивчати їхній досвід і в мене зустріч з тим, хто відповідає за Україну - українським деском. Я проходжу і очам не вірю - семеро людей займаються тільки Україною, з яких двоє - посли. У нас один дипломат, я кажу умовно, веде всю Західну Європу, а там сім людей тільки Україною займаються. Чому? Тому що вони концентрують увагу - зараз навколо нас відбуваються важливі події і британці повинні максимально детально розуміти ситуацію. Тому сидять дві жінки, які мають ранг послів, вони вже працювали за кордоном та мають багато досвіду, і молоді дипломати. Це правильний механізм роботи. А спробуйте у нас збільшити штат на 10 людей. Це дужке важко.

Д.С. Але, хочу зауважити, що такий же тренд економити на державній службі був у чехів, датчан які свого часу закривали другорядні посольства.

С.К. Коли у вас все гаразд - можна вибирати, на чому економити. Але коли іде війна, яку не можна виграти тільки військовим шляхом, дипломати мають працювати на повну. За 24 роки в дипломатії я втомився вже відповідати журналістам на питання про те, які у нас зарплати і як ми живемо. Я пояснював, ми приносимо користь незрівнянну з затратами на нас. Тобто ми раніше жили з консульських послуг. Коли я працював в Ізраїлі, посольство на рік заробляло $3 млн, а витрачало $500 тис. А нам постійно розповідали, що ми живемо на податки українців. Ні. Ми не живемо на податки, користь від роботи дипломатів значно перевищує витрати на неї. Дипломатична служба приносить велику корись не тільки в політичному плані, а й в економічному.

І тільки зараз МЗС фінансується так, як воно має бути. Я поїхав з Туреччини у 2016-му році. У перші два роки війни Посольство Росії у Туреччині було у чотири рази більше від нашого. Там тільки офіцерів ФСБ було тільки втричі більше, ніж у нас було всіх дипломатів. У них там ще й Россотрудничество з необмеженими ресурсами. В них постійно приїжджають дугінські посланці з Москви і Петербурга, які по всій Туреччині розповідають про велику Євразію.

І за рахунок чого ми мали чинити їм спротив? Тільки за рахунок якості персоналу. Благо, у нас було хороше посольство - кваліфіковані дипломати. Ми змогли це зробити, і я вважаю, що ми відстояли нашу позицію. Принаймні на нашій "турецькій" ділянці. Дипломатична служба має бути добре забезпечена, в тому числі і інформаційно. Повинні бути свої ЗМІ у країні перебування. Зараз це все, на щастя, уже є. Свого часу я тричі на тиждень бував у прямому ефірі на турецьких телеканалах, розповідав, що відбувається в Україні - про Крим, Донбас. Поки говориш з журналістами, вони дуже позитивно ставляться до нас, зокрема й через кримських татар, але вони кажуть: "Пане посол, все, що ви зараз говорите, це просто пропаганда. Ви ж офіційний представник держави. Прийде представник Росії і говоритиме абсолютно протилежні речі. Кому вірити? Нам потрібно почути експертів, аналітиків, вчених". Добре, що сьогодні це питання вирішується досить ефективно.

Д.С. Для того, щоб дипломатична служба була ефективною, беручи приклади того ж самого Держдепу, Форин-Офісу, так чи інакше, вони мають сильний дорадчий голос. Тобто Міністерство закордонних справ має право не просто на свою позицію, а на досить гучне озвучування цієї позиції. Я маю на увазі, що допоки МЗС не матиме свого голосу, своєї думки, яка не обов'язково має співпадати з Адміністрацією президента, боюся, перспективи будуть невтішними.

С.К. У нас в таких випадках кажуть "вивчайте основи основ". У Конституції у нас що написано? Президент є тим, хто здійснює зовнішню політику. Загальні напрямки роботи зрозумілі - вони визначені і законодавчо, і рішеннями президента. Я згоден з тим, що МЗС має займати більш активну позицію, артикулюючи зовнішньополітичні рішення і напрямки. Зараз це теж відбувається, але у більш закритому режимі. Важко уявити, щоб Адміністрація президента приймала якісь рішення у цьому напрямку, не поцікавившись думкою МЗС. Як правило, це відбувається.

З приводу основних положень зовнішньополітичного курсу ні в кого немає вагань. Ніхто не думає "йти в НАТО чи не йти?" Є чіткі стратегічні напрямки розвитку. Але при цьому не має страждати все інше. Про це пишуть журналісти, це помітно. У нас немає такої динаміки розвитку відносин з іншими країнами світу, яка була б потрібна. Ми сконцентровані на Америці та Європі. І це правильно, але ми втрачаємо багато від того, що не розвиваємо відносини з країнами Східної Азії, Близьким Сходом, Африкою.

Ми, як представники експертного середовища, а не держслужбовці, часто говоримо, що Україні потрібен якийсь документ на кшалт концепції зовнішньої політики. Такий документ, який не обов'язково буде затверджений як адміністративний, але який все-таки говорив би іншим державам, яке наше бачення. Тому що дипломату часом важко відповісти на конктретні питання, наприклад, яка його позиція по війні в Ємені, наприклад. От яка у нас позиція по війні у Ємені?

Д.С. А у нас її нема.

С.К. А якщо інші країни це цікавить? От розмовляєш із Саудівською Аравією, і вони кажуть: "Вас ми почули, а яка ваша позиція по війні в Ємені?"

Д.С. Наші політики часто говорять про Китай. Мовляв, нам треба посадити Китай за стіл переговорів. Американців не дратують такі заяви?

С.К. Ми маємо собі чітко розуміти, що таке Китай, його треба вивчати. На жаль, мушу визнати, дуже мало людей цим займаються. Я спеціально не так давно туди з'їздив, мав багато зустрічей з їхніми політологами, офіційними і неофіційними особами. Це абсолютно інший світ, але з ними необхідно працювати. Те, що китайці сваряться з американцями, не означає, що з ними не требі працювати, просто треба чітко визначити для себе, в чому полягає сенс цих відносин і як на цьому напрямку просувати наші національні інтереси. Точно так же китайці цікавляться нами для просування своїх національних інтересів. Тому потрібно мати постійний професійний діалог з розумінням того, хто сидить напроти тебе, з розумінням того, що Китай - єдина країна, якій Путін віддав землю. Це країна, яка десять років вела переговори про газ, і Путін в результаті погодився на всі їхні умови. Вони сказали, що будуть фінансувати "Силу Сибіру", а самі не фінансують, а росіяни її будують. На їхній карті нанесені китайські назви міст російського Далекого Сходу. Ми думаємо в масштабах року чи десятка років, а китайці мислять в масштабах тисячоліть.

Д.С. Класичний випадок, коли Сі Цзіньпіна французька журналістка спитала "під дату": "Що ви скажете про наслідки Великої французької революції?" Він сказав: "Рано говорити. Пройшло надто мало часу".

С.К. Так, вони такі. Але є й інші регіони, які оминають увагою наші політики. Зокрема, Бразилія. Ми погано орієнтуємося, що відбувається на Близькому Сході, а там зараз тривають дуже складні політичні процеси. Ми сконцентровані на війні з Росією. Безумовно, що це важливо, але мені здається, що уже можна починати розширяти свій світогляд. І це має робити інтелектуальна еліта України - політики і експерти, які бачать, що ми дещо звузили свій інтерес. Адже ми досить велика країна, 40 мільйонів населення.

До речі, нещодавно був з групою дипломатів у Естонії. Здавалось би, маленька півторамільйонна країна, як вона може протистояти російській загрозі? Але коли починаєш говорити з естонцями, розумієш, що вони дуже чітко визначили свою роль у Європі і у світі. Вони говорять: "Наш головний партнер - Британія". Все! У них все чітко. Прем'єр-міністр Естонії розповідає про їхні електронні підписи. В Україні вони теж начебто є. Він розповідає, що перебуваючи з візитом в Україні, йому дзвонить секретар - є ряд документів, які треба підписати. Президент вставляє флешку і підписує. А ми хіба не можемо цього робити? У естонців існує закон: якщо ви один раз надали державі свої особисті дані, більше ніде від вас не мають права вимагати надавати їх ще раз. А тепер подумайте, скільки разів за останній місяць ви скопіювали усі сторінки свого паспорта з безлічі приводів. Хіба ми не можемо створити такі бази даних? Естонці проводять засідання уряду, коли частина міністрів у відрядженнях. Засідання відбувається по відео-зв'язку. А у нас треба завізувати постанову Кабміну тільки у міністра, а якщо міністра звільнили, треба завізувати у наступного міністра. Це радянська система - ніхто нікому не довіряє. От такі елементарні речі змінюють імідж держави, змінюють атмосферу у державі. У Естонії 75% населення довіряють своєму уряду. Чому? Бо бачать результат.

Д.С. Повернуся до дипломатичної служби. Такий приклад від одного з моїх хороших товаришів. Він розповідає: "Приїжджає новий посол. У мене закінчується каденція, але ми ще перетинаємось. І він просить поради, що робити, щоб скоріше освоїтись на новій посаді влитися у місцеве суспільство. Відповідаю - вчитися грати у ґольф. Але той каже, що ґольф це несерйозно". В результаті йому доводиться докладати значно більше зусиль, щоб влитися у суспільство. Адже знову все зводиться до позиції "я начальник - ти дурак". Академія щось робить у цьому напрямку?

С.К. Курсів ґольфу у нас поки що немає.

Д.С. А хоч курс по користуванню соцмережами є?

С.К. Безумовно. Яке питання не зачепи, завжди виходимо до поняття загального рівня довіри/недовіри у суспільстві - один до одного, зв'язок еліти і комунікації внутрішньої. На мій погляд, у нас дуже погана комунікація вищого керівництва з нижчими верствами населення. Немає відкритого діалогу про реальні проблеми. Тому часто люди, яких призначили на керівну посаду, вважають, що їм можна що завгодно говорити чи робити, не переймаючись думкою підлеглих. Це недалекоглядна позиція. І розумний посол, якщо йому сказали "ґольф", він, принаймні, має це почути, розглянути для себе такий варіант і прийняти рішення. Але відкидати пораду одразу - неправильно.

Ми вчимо дипломатів ефективно використовувати у роботі соцмережі. Це теж відносно нова галузь. Восени ми проводили у Одесі флагманський семінар, ДАОС. І як мені було приємно, коли один з декількох людей у світі, які професійно вивчають "Твіттер", особливо в дипломатії, говорить: з десяти найкращих рахунків "Твіттера" у світі три - українських послів. Найбільш цитовані сторінки наших послів у Фінляндії, Польщі та Австрії. Ці люди професіонали, вони вміють давати свій меседж, правильно формулюють, вчасно подають інформацію і мають багато підписників. Тільки так можна виграти у інформаційній війні.

Д.С. Ми не можемо оминути у розмову тему війни. Що дала нам війна з Росією саме в плані дипломатії? Що змінилося в її роботі?

С.К. По-перше, війна дала нам розуміння того, де у нас слабкі місця і над чим треба працювати. І те, що Академія була реформована, також є одним із наслідків війни. Тому що у перші дні війни багато посольств дуже погано спрацювали у плані інформування, спілкування зі ЗМІ. Особливо було багато випадків, коли не могли дати нормальне інтерв'ю і все це було видно в центрі. По-друге, стало зрозуміло, що ми воюємо з Росією розчепіреними пальцями, тобто не можемо сконцентрувати зусилля, чітко визначити цілі, засоби, механізми реалізації наших цілей на конкретних країнах і напрямках. Були переформатовані деякі посольства, були змінені певні люди, були перенаправлені ресурси. В результаті нам вдалося все-таки встояти і переломити ситуацію, яка була у перші півтора роки дуже важкою. У Києві не спали ночами, і за кордоном дипломатам теж було непросто. Були ситуації коли серед ночі дзвонять з Адміністрації президента, Кабінету міністрів, адже постійно зберігалася загроза вторгнення і треба було постійно робити дуже серйозні речі і завдання. Не було часу писати ноти і доручення. Просто отримуєш дзвінок і треба щось робити. А як робити, це вже твоя справа. Хто професійно виконував свою роботу у таких складних умовах, ми тепер їх всіх знаємо, а хто не впорався - їх замінили.

Після початку війни ми відчули брак ресурсів. У 2017 та 2018 роках на МЗС були додані серйозні додаткові ресурси. Це був один з наслідків того, що незважаючи на війну, стало зрозуміло - ми не можемо в таких умовах без питання безпеки інформації, і питання безпеки посольств, і питання безпеки персоналу, і питання забезпечення ресурсами. Наприклад, зараз з'явилися додаткові кошти у посольств запрошувати експертів для виступів на конференціях і круглих столах з лекціями. Також з'явилися додаткові ресурси, яких взагалі ніколи не було, працювати з громадою, влаштовувати якісь заходи для її підтримки. Я був послом вісім років, і ми чули одне - грошей нема, забудьте. Зараз ситуація кардинально змінилася. Бо розуміння, що ми програємо і не можемо з такими ресурсами протистояти Росії, нарешті стало зрозумілим, воно було підтримане і Верховною Радою, і Кабінетом міністрів, і Президентом.

Ще стало зрозуміло, що у нас не вистачає дипломатів, які професійно володіють сучасними техніками комунікації. Йдеться і про вміння дати інтерв'ю, і про грамотне користування соцмережами. Цьому людей треба навчити і на це були виділені додаткові ресурси. У МЗС проводилися спеціальні тренінги, як давати інтерв'ю, як спілкуватися з різними людьми, як працювати так, щоб вас бачили і чули, як робити це все правильно. Адже люди, які ніколи не працювали на камеру і не бачили себе збоку, цього не відчувають. Але коли вам показали тричі і прокоментували запис, для дипломатів це стало відкриттям. Вигляд, міміка, жести, зачіска...

Крім того, за час війни ми навчилися реалізовувати певні стратегічні речі. Зокрема, забезпечувати голосування в Генасамблеї ООН з приводу серйозних, принципових питань.

Ще новою для дипломатії стала тема гібридності сучасної війни. Насправді, всі війни завжди були гібридними. Не ми це придумали, і не Росія. Зараз ми це уже розуміємо. Нещодавно мені потрапила на очі британська інструкція часів Першої світової війни. Скажу вам так, Геббельс списував у британців. А ті у свою чергу списали, мабуть у греків чи у римлян. Усі ці маніпуляції були. Але те, як це сталося зараз, коли ми так концентровано побачили формування ось цих "липових" новин, вкидання дезінформації, як воно потім поширюється і впливає ситуацію. Різниця нашого часу з минулим у швидкості і масштабності розповсюдження. У давні часи було так - марафонець прибіг, крикнув повідомлення і помер. Його почуло людей 20. Сьогодні достатньо у суботу Трампу написати у "Твіттер", і півсвіту ламає голосу, що з цим робити.

Д.С. І так відбувається з двох причин: по-перше, тому що це Трамп, по-друге, тому що це "Твіттер".

С.К. Ворен Бафіт, наприклад, за все життя написав сім твітів, але кожен з них поширило 1,5 мільйона людей. Ніколи не забуду, як на одному з тренінгів експерт розповідав, що у "Твіттері" найкраще поширюються два типи новин - про секс і котиків. Я тоді питаю: "То що нам постити сексуальну натуру з котиками?"

Д.С. Згадайте, російського солдата з котом у Криму.

С.К. Про це і мова. Воно-то смішно, але такі речі слід враховувати. У певних випадках треба враховувати такі загальні тенденції, бути в курсі того, що люди читають, щоб професійно вибудовувати аудиторію свого "Твіттера". Не дарма ж у Росії створили цілу "фабрику тролів". Тисячі людей займаються створення і вкиданням в маси інформаційних "бульбашок".

Д.С. І що головне, вони довели, що це ефективно, що з цим можна працювати.

С.К. І ми зараз працюємо в цьому напрямку набагато професійніше, ніж до війни. Це теж один із результатів війни. Я пам'ятаю, коли війна почалась, перші місяці це було жахливо. Я бачив, що ми сильно програємо. Ми не були готові до такої інформаційної навали. Але дуже швидко ми зорієнтувалися, і почали помаленьку "відсувати" російську пропаганду і фейки. Скільки я бував за кордоном, мені завжди говорять, що читають наш StopFake, Український кризовий медіацентр, які були створені через війну. Навіть у тій же Естонії, вони дуже пишаються своїм захистом від кіберзагрози, але й дуже цікавляться нашим досвідом. Так само, як американці цікавляться нашим військовим досвідом. Адже ми реально воюємо, і американцям цікаво, наскільки ті чи інші види зброї ефективні, які тактики застосовуються, яка стратегія. Я вважаю, що нам потрібно цей досвід капіталізувати, Україна може зробити собі на цьому імідж, як Естонія у кіберзахисті. Україна має показати, що це наше і ми це знаємо найкраще. Але з часом, я у цьому переконаний, ми зможемо пишатися і іншими досягненнями, мирними.

Сергій Корсунський, директор Дипломатичної академії України імені Геннадія Удовенка при МЗС

Народився 10 серпня 1962 року в Києві.

Закінчив механіко-математичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка та Аспірантуру Інституту гідромеханіки. Працював в Національній академії наук України, Державному комітеті України з питань науки і технологій, був першим секретарем Національної комісії України у справах ЮНЕСКО та радником з питань економіки, науки і техніки Посольства України в Державі Ізраїль.

Був тимчасовим повіреним у справах України у США в 2005, Надзвичайним і Повноважним Послом України в Турецькій Республіці у 2008 - 2016 роках. В 2016-2017 рр - посол з особливих доручень МЗС України. З 3 жовтня 2017 - Директор Дипломатичної Академії імені Геннадія Удовенка при МЗС України.

Заслужений економіст України, доктор фізико-математичних наук, автор 220 наукових статей і публікацій, у тому числі 6 монографій.